Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
ИВАНКОВЪ мѣстечко на лѣвой сторонѣ Тетерева въ 80-ти верстахъ отъ Кіева и отъ Радомысля, въ красивомъ мѣстоположеніи, резиденція помѣщика князя Константина Любомірскаго, къ имѣнію коего причисляются деревни: Запрудки, Феневичи, Термаховка, Оцытель, Тальска и Ракитна. Во всѣхъ этихъ деревняхъ и Иванковѣ считается 1440 ревизскихъ душъ мужеска пола и 19,323 десятины земли, большею частію лѣсистой. Въ мѣстечкѣ Иванковѣ есть древній замокъ. Помѣщичій дворъ и усадьба церковная находятся внутри этаго замка. Онъ былъ обведенъ высокими валами и глубокимъ рвомъ, въ который входила вода изъ Тетерева. Для съѣзда устроены были два моста и двое воротъ, изъ коихъ надъ однимъ возвышалась башня съ часами. Во время раскапыванія валовъ управителемъ имѣнія въ 1834 году, находимы были человѣческія кости. По оставшимся нѣкоторымъ документамъ извѣстно, что описываемое мѣстечко, въ древности называлось землею Трудыновскою, или Трудыновымъ, которая, привиллегіею Кіевскаго князя Александра Владиміровича, пожалована во владѣніе Кіевскому боярину Олехнѣ Юхновичу; потомъ перехода въ разныя руки, досталась 1524 года, по привиллегіи короля Сигизмунда, Тышку Проскурѣ, Кіевскому жителю, и съ этого времени земля эта стала называться Пасынковскою. Съ 1589 года Пасынковщина стала называться мѣстомъ Ивановымъ отъ Ивана Проскуры, тогдашняго владѣльца помѣстьемъ. Позже мѣсто стало называться Иванковымъ. Въ прошломъ вѣкѣ Иванковъ съ окрестностями принадлежалъ Потѣямъ или Поцѣямъ. Въ 1724 году владѣли Розалія изъ Любомірскихъ Поцѣева, Стражникова В. К. Л. Дочь Людовика Поцѣя Гонората была замужемъ за княземъ Любомірскимъ. Въ 1780 году имѣніе поступило къ Александру Любомірскому, наслѣдовавшему своей матери, а по смерти его въ 1836 году вступилъ во владѣніе его сынъ нынѣшній владѣлецъ. Въ 1783 году въ Иванковѣ было жителей христіанъ 1300, евреевъ небыло вовсе. Въ настоящее время народонаселеніе мѣстечка простирается: православное до 880, римское до 39 и еврейское до 560.
Переклад
ІВАНКІВ, містечко на лівому березі Тетерева, за 80 верст від Києва й від Радомишля, у гарній місцевості; резиденція поміщика князя Константина Любомирського, до маєтку якого приписано села: Запрудки, Феневичі, Термаховка, Оцитель, Тальска й Ракитна. У всіх цих селах та в Іванкові налічується 1440 ревізьких душ чоловічої статі і 19 323 десятини землі, здебільшого лісистої. У містечку Іванкові є давній замок. Поміщицький двір і церковна садиба розташовані всередині цього замку. Його було обведено високими валами й глибоким ровом, у який заходила вода з Тетерева. Для в’їзду було влаштовано два мости й двоє воріт, над одними з яких здіймалася вежа з годинником. Під час розкопування валів управителем маєтку 1834 року знаходили людські кістки. З деяких документів, що збереглися, відомо, що описуване містечко в давнину називалося землею Трудиновською, або Трудиновим; цю землю привілеєм київського князя Олександра Володимировича надано у володіння київському боярину Олехні Юхновичу; потім, переходячи з рук у руки, вона 1524 року за привілеєм короля Сигізмунда дісталася Тишкові Проскурі, київському жителеві, і відтоді ця земля стала називатися Пасинковською. З 1589 року Пасинковщина стала називатися містом Івановим — від Івана Проскури, тодішнього власника маєтності. Пізніше місто стало називатися Іванковом. У минулому столітті Іванків з околицями належав Потіям, або Поціям. 1724 року ним володіла Розалія з Любомирських Поцієва, стражникова В. К. Л. [Великого князівства Литовського]. Донька Людовика Поція Гонората була заміжня за князем Любомирським. 1780 року маєток перейшов до Олександра Любомирського, який успадкував його від своєї матері, а після його смерті 1836 року володіння набув його син, нинішній власник. 1783 року в Іванкові було жителів-християн 1300, євреїв не було зовсім. Нині населення містечка сягає: православне — до 880, римське — до 39 і єврейське — до 560.
Оригінал
Церковь во имя Рождества пресвятыя Богородицы, деревяная, построена въ 1743 году на мѣстѣ давнѣйшей. По штатамъ причислена къ 4-му классу; земли имѣетъ 58 десятинъ. Къ ней причислены деревни:
Переклад
Церква на честь Різдва Пресвятої Богородиці, дерев’яна, збудована 1743 року на місці давнішої. За штатами її віднесено до 4-го класу; землі має 58 десятин. До неї приписано села:
Оригінал
Запрудка при ручьѣ Любшѣ въ 3-хъ верстахъ отъ Иванкова. Жителей обоего пола 498.
Переклад
Запрудка на струмку Любші, за 3 версти від Іванкова. Жителів обох статей 498.
Оригінал
Рокитна за рѣкою Тетеревомъ и Талью близъ деревни Шпили, а отъ Иванкова въ 4-хъ верстахъ. Жителей обоего пола 55.
Переклад
Рокитна за річкою Тетеревом і Таллю, поблизу села Шпилі, а від Іванкова за 4 версти. Жителів обох статей 55.
Оригінал
Жорновка казенный хуторъ, подвѣдомственный Обуховичскому волостному правленію. Жителей обоего пола 66. Въ Иванковѣ находится приходскій латинскій костелъ деревяный и при немъ латинское кладбище.
Переклад
Жорновка, казенний хутір, підпорядкований обуховицькому волосному правлінню. Жителів обох статей 66. В Іванкові є парафіяльний латинський дерев’яний костел і при ньому латинський цвинтар.
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км, десятина — близько 1,09 га. У статті: 80 верст ≈ 85,3 км; 323 десятини ≈ 353 га; 58 десятин ≈ 63,4 га; 3 версти ≈ 3,2 км; 4 версти ≈ 4,3 км. Перерахунок наш.
Назва. «Иванковъ» — Іванків.
«Деревня». У Похилевича — поселення без власної парафії, приписане до парафії іншого села. Перекладаємо «село».
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
«Містечко». Невелике торговельне поселення з ярмарками й торгами, проміжне між селом і містом.
«Хутір». Невелике поселення з однієї чи кількох садиб поза селом.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Радомисльський повіт, «СЕЛЕНІЯ, ПРИНАДЛЕЖАЩІЯ РАЗНЫМЪ ПОМѢЩИКАМЪ.»
- Сторінки
- 156 · скан 156
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 156. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/ivankiv/