Гореничі у Похилевича (1864)

Переклад

ГОРЕНИЧІ, село на річці Ірпені, за 3 версти нижче м. Білогородки і за 2 [версти] від Києво-Брестського шосе. Назву дістало від гір, якими оточене. Жителів обох статей 426. Землі 1826 десятин. У минулому столітті Гореничі приписувалися до ясногородського ключа, а потім належали зятеві Шуйського Яцкові Залеському. 1841 року село купив у Залеського надвірний радник Яків Соколовський, який служив при Київській провіантській комісії. Він помер 1854 року від холери і похований біля церкви, коло північних дверей. Нині село належить його вдові Серафимі Петрівні та дітям. У селі є гуральня й пивоварня, збудовані 1843 року, та чималі запаси хліба завдяки добрій родючості землі. Сосновий ліс, що належить до маєтку, добрі луки по р. Ірпеню, близькість до Києва (20 верст), Києво-Брестське шосе, що проходить через маєток, і те, що впродовж літніх місяців кияни в значній кількості приходять на прощу до сільської церкви, роблять Гореничі значним і всім відомим приміським селом в околицях Києва.

Переклад

Церква Різдва Богородиці, дерев’яна, 6-го класу, землі має 43 десятини; збудована 1748 року. Попередня церква, за переказом, стояла південніше від теперішньої — за струмком, ближче до Білогородки, де тепер поміщицький сад і будинок. Про неї у візиті Фастівського деканату за 1746 рік читаємо таке: «в тей вси церкіев под титулом Народзеніа Найев. панны з тр̄емя куполами выставіона, до руины наклоніона, дранію побита; цментарь не зевшистким огродзоный; дзвоницы нема; дзвонек еден выси на слупѣ и клепадло желѣзне; в средку церкви Deisus на пло́тнѣ маліованый; образов намѣстных чтыре. Парохом зостае̨ сіе̨ Іоанн Дубина, по презентѣ кн. Игнатія Шуйскаго ординованый (переведенный) митроп. Аѳанасіем Шептицким 25-го іюня v. s. 1742 року» [у цьому селі церква під титулом Різдва Найсвятішої Панни, поставлена з трьома банями, схилена до руїни, покрита драницею; цвинтар не весь обгороджений; дзвіниці немає; один дзвоник висить на стовпі, і залізне било; всередині церкви Деісус, мальований на полотні; намісних образів чотири. Парохом є Іоанн Дубина, за презентою кн. Ігнатія Шуйського ординований (переведений) митроп. Афанасієм Шептицьким 25 червня за старим стилем 1742 року]. Візитатор при цьому постановив, щоб парафіяни й священик подбали про спорудження нової церкви й дзвіниці під загрозою кари та інтердикту, тобто припинення богослужіння й закриття церкви; а гореницького війта Нечипора і церковного старосту Іакова піддав прокляттю за розтрату церковного майна й сестрицьких складок і відлучив від церкви доти, доки вони не внесуть недоїмок, що значилися за ними. Найважливішою пам’яткою нинішньої гореницької церкви є чудотворна ікона Божої Матері з немовлям Ісусом на лівій руці, поставлена в окремому кіоті праворуч від іконостаса. За усним переказом старожилів, ця ікона разом із двома іншими — Спасителя і св. Миколая, які й нині є в тій самій церкві, мають такий самий розмір і навіть написані тим самим пензлем, — була намісною. У першій половині минулого століття Гореничами на орендному праві володів шляхетний муж Михайло Костюкевич. Подорожуючи за кордоном, він одного разу опинився під загрозою, що перелякані коні, які стрімко мчали, перекинуть його в глибокий яр. У цій скруті благодушний християнин Костюкевич із живою вірою й палкою молитвою ревно прикликав на поміч заступницю роду людського, давши обітницю, якщо уникне небезпеки й щасливо повернеться з подорожі, збудувати в с. Гореничах новий храм. Молитва віри зберегла його неушкодженим. Потім він брав найдіяльнішу участь у спорудженні нинішнього храму в Гореничах та іконостаса в ньому, поставивши колишню намісну ікону Божої Матері в окремому кіоті; з побожною вірою й молитвою завжди сам приходив до неї й радив іншим удаватися до неї в усякій скруті, розповідаючи зі сльозами про чудо, що сталося з ним. Згодом благодать Божа не оскудівала над тими, хто приходив до чудотворної ікони, і нині майже щодня приїжджають прочани з Києва та далеких країв; особливо ті, хто прямує до Почаєва, випрошують напутнє благословення в путівної зорі — Одигітрії, що зволила своєю благодатною присутністю ознаменувати бідне й малолюдне сільце. До гореницької парафії приписано:

Переклад

Містечко Ігнатовка, яке річка Ірпінь відділяє від м. Білогородки, за 2 версти від церкви на південь. (Про нього див. на стор. 26).

Переклад

Петрушки, село за 3 версти від Гореничів на захід, за 1 версту від шосе, біля верхів’я струмка, що тече до Горбовичів. Жителів обох статей 254. Землі 1134 десятини, здебільшого лісової. Після продажу 1841 року Гореничів удова Залеського, капітанша Юзефа Залеська, залишилася з одним цим маєтком. З двох її синів старший за участь у польському заколоті 1830 року позбавлений прав стану; молодший, двоіменний Франц-Петро (латин. віросп., нар. 1826 року), лишається спадкоємцем цього маєтку.