Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
При такой всеобщей любви къ изслѣдованіямъ о минувшемъ, какая замѣчается нынѣ и при такихъ усиліяхъ къ отысканію и сохраненію отъ забвенія всякаго рода историческихъ и статистическихъ свѣдѣній, надобно удивляться, что доселѣ не довольно еще обращено вниманія на сказанія жителей и ихъ преданія касательно собственныхъ ихъ селеній. Въ этихъ преданіяхъ не рѣдко сообщается позднѣйшему потомству то, что не сохранилось отъ давнопрошедшаго другимъ путемъ. Если нѣкоторыя преданія записаны новѣйшими изслѣдователями: то это произошло безъ системы и какъ-бы случайно. Въ этомъ дѣлѣ далеко недостаетъ такой полноты, какая замѣтна въ собраніи пословицъ и пѣсенъ, хотя важность историческихъ преданій несравненно превышаетъ пользу собранія пословицъ и пѣсенъ, уже потому, что послѣднія всегда останутся присущи живому народу; тогда какъ преданія, легко изглаживаясь изъ памяти, могутъ навсегда пропасть для потомства, если не будетъ обращено вниманіе на то, чтобы сохранить ихъ. Въ предлагаемомъ трудѣ, задуманномъ мною съ тѣхъ самыхъ поръ, какъ я вошелъ въ соприкосновеніе съ сельскимъ населеніемъ Кіевской губерніи, службою въ духовномъ вѣдомствѣ, я старался записать все, что узналъ изъ расказовъ простыхъ поселянъ о прежней судьбѣ ихъ вѣсей вокругъ сѣдаго Кіева—матери градовъ русскихъ, и присовокупилъ къ нимъ то, о чемъ удалось мнѣ довѣдаться собственными разысканіями. Безспорно, трудъ мой не выдержитъ строгой критики; но какъ первый опытъ на русскомъ языкѣ систематическаго описанія селеній цѣлаго края, основаннаго на преданіяхъ и сказаніяхъ самаго народа, заслуживаетъ снисхожденія; а потому, не колеблясь, выдаю собраніе мое въ свѣтъ.
Переклад
За такої загальної любові до досліджень минулого, яка помітна нині, і за таких зусиль розшукати й уберегти від забуття всілякі історичні та статистичні відомості доводиться дивуватися, що досі ще недостатньо уваги звернено на оповіді жителів і їхні перекази про їхні власні поселення. У цих переказах нерідко передається пізнішим нащадкам те, що з давнього минулого не збереглося іншим шляхом. Якщо деякі перекази й записали новітні дослідники, то це сталося без системи й ніби випадково. Цій справі ще далеко до тієї повноти, яка помітна в збиранні прислів’їв і пісень, хоча важливість історичних переказів незрівнянно переважає користь від збирання прислів’їв і пісень уже тому, що останні завжди залишатимуться при живому народі, тоді як перекази, легко стираючись із пам’яті, можуть назавжди пропасти для нащадків, якщо не звернути уваги на те, щоб їх зберегти. У пропонованій праці, яку я задумав відтоді, як через службу в духовному відомстві став стикатися із сільським населенням Київської губернії, я намагався записати все, що дізнався з розповідей простих селян про давню долю їхніх весей довкола сивого Києва — матері городів руських, і додав до цього те, що мені вдалося з’ясувати власними розшуками. Безперечно, моя праця не витримає суворої критики; але як перша спроба російською мовою систематичного опису поселень цілого краю, що спирається на перекази й оповіді самого народу, вона заслуговує на поблажливість; тож я без вагань випускаю своє зібрання у світ.
Оригінал
Свойство и сущность дѣла даетъ мнѣ, какъ я полагаю, право — предпослать краткій обзоръ общаго хода событій въ Кіевской Руси, обусловившихъ положеніе края въ наше время. Обзоръ этотъ, искуснымъ перомъ начертанный, показалъ-бы, какимъ образомъ наши равнины, нѣсколько разъ кипѣвшія населеніемъ, теряли его, чтобы вновь наполниться при благопріятнѣйшихъ обстоятельствахъ; какимъ образомъ племена замѣняли одно другое въ той же мѣстности; а можетъ быть, принимали только съ теченіемъ времени новыя названія, или по мѣстности, въ которой жили Сѣверяне, Бужане, Поляне, Древляне), или по наружнымъ характеристичнымъ признакамъ (Велыняне, Черношапники, Ящероглазы). Краткій историческій очеркъ могъ бы намекнуть, что одни Поляне, покоренные Варяжскими князьями и принявшіе цивилизацію изъ Византіи, назвали себя Русью; другіе обитавшіе по Бугу, Вислѣ и сѣвернымъ Карпатамъ, покоренные князьями Венгерскими и Ляхскими, остались при прежнемъ имени Полянъ, сообщивъ даже свое названіе ляхскому государству, въ которомъ преобладали и своею многочисленностію и высшею языческихъ Ляховъ цивилизаціею; какъ потомъ, спустя нѣсколько вѣковъ, эта часть Полянъ, уже значительно измѣнившаяся продолжительнымъ вліяніемъ папства и ляшества и принятіемъ латинскаго алфавита и латинской цивилизаціи, отторгаетъ, съ латинскою хитростію, великую часть Руси, то отъ Галицкихъ князей Владимірова рода, то отъ Литовскихъ Гедиминова, и образуетъ обширное Государство, все таки съ названіемъ Поляніи (Polonia); какъ еще спустя нѣсколько вѣковъ, у насъ, на берегахъ Днѣпра, и вблизи древняго Кіева, пробуждается въ народахъ память о давней самобытности, антагонизмъ противъ униженія, налагаемаго папствомъ и ляшествомъ, и какъ народное самосознаніе, разъ пробудившись, колеблетъ самыя основанія Полянскаго государства, пошедшаго по ложному пути и все болѣе измѣнявшаго славянству для латинства; какимъ образомъ, наконецъ, уже въ наши времена, эта часть многочисленнаго племени, долго блуждавшая подъ злымъ руководствомъ, возвращается къ соединенію съ кровными братьями и влечетъ съ собою миліоны долго враждебнаго намъ ляхскаго племени, чтобы вмѣстѣ составить государство съ міровымъ значеніемъ, которому судьба назначила стать во главѣ всѣхъ славянскихъ племенъ, еще стенающихъ подъ чуждымъ владычествомъ духовнымъ и политическимъ.
Переклад
Характер і суть справи дають мені, як я гадаю, право — подати на початку короткий огляд загального перебігу подій у Київській Русі, що зумовили становище краю в наш час. Такий огляд, написаний вправним пером, показав би, як наші рівнини, що кілька разів вирували людністю, втрачали її, щоб знову заповнитися за сприятливіших обставин; як племена змінювали одне одного в тій самій місцевості, а може, лише з плином часу набували нових назв — або за місцевістю, в якій жили (сіверяни, бужани, поляни, древляни), або за зовнішніми характерними ознаками (велиняни, чорношапники, ящероглази). Короткий історичний нарис міг би натякнути, що одні поляни, яких підкорили варязькі князі і які прийняли цивілізацію з Візантії, назвали себе Руссю; інші, що жили над Бугом, Віслою та в північних Карпатах, підкорені угорськими й ляськими князями, залишилися з колишнім ім’ям полян, передавши навіть свою назву ляській державі, в якій переважали і своєю численністю, і вищою, ніж у язичників-ляхів, цивілізацією; як потім, через кілька століть, ця частина полян, уже значно змінена тривалим впливом папства й ляшества та прийняттям латинської абетки й латинської цивілізації, з латинською хитрістю відриває велику частину Русі то від галицьких князів Володимирового роду, то від литовських — Гедимінового, і утворює обширну державу все-таки з назвою Полянія (Polonia); як іще через кілька століть у нас, на берегах Дніпра й поблизу стародавнього Києва, прокидається в народах пам’ять про давню самобутність, антагонізм проти приниження, що його накладали папство й ляшество, і як народна самосвідомість, одного разу прокинувшись, розхитує самі підвалини Полянської держави, що пішла хибним шляхом і дедалі більше зраджувала слов’янство заради латинства; як, нарешті, уже в наші часи ця частина численного племені, що довго блукала під лихим проводом, повертається до єднання з кровними братами й тягне за собою мільйони довго ворожого нам ляського племені, щоб разом утворити державу світового значення, якій доля призначила стати на чолі всіх слов’янських племен, що досі стогнуть під чужим пануванням — духовним і політичним.
Оригінал
Къ сожалѣнію я не могу воспользоваться этимъ своимъ правомъ, потому что для такого очерка не владѣю довольно искуснымъ перомъ и потому, что общихъ взглядовъ на исторію Кіевской Руси (Малороссія, Украина, Полянія тожъ,) уже довольно обнародовано отечественными и польскими историками. Слѣдовало-бы, можетъ быть, изъясниться о другихъ предметахъ, еще болѣе близкихъ къ содержанію издаваемаго сборника; именно, объ образованіи и развитіи въ странѣ Кіевской помѣщичьяго права, польскаго элемента, церковной дизуніи; но и эти предметы сдѣлались такъ общеизвѣстными, особенно въ послѣдніе годы, что и объ нихъ говорить считаю излишнимъ тѣмъ болѣе, что въ сказаніяхъ объ нихъ народа — спеціальности этой книги — находится много противурѣчій съ установившимися въ литтературѣ взглядами, которыя разобрать и рѣшить нельзя въ краткомъ предисловіи.
Переклад
На жаль, я не можу скористатися цим своїм правом, бо не володію досить вправним пером для такого нарису, а також тому, що загальних поглядів на історію Київської Русі (вона ж Малоросія, Україна, Полянія) вітчизняні й польські історики оприлюднили вже досить. Слід було б, можливо, висловитися про інші предмети, ще ближчі до змісту видаваного збірника, а саме про виникнення й розвиток у Київському краї поміщицького права, польського елемента, церковної дизунії; але й ці предмети стали такими загальновідомими, особливо останніми роками, що й про них говорити вважаю зайвим, тим паче що в оповідях народу про них — а це головний предмет цієї книги — є багато суперечностей з усталеними в літературі поглядами, яких не можна розібрати й розв’язати в короткій передмові.
Оригінал
Въ предлагаемыхъ описаніяхъ скромныхъ вѣсей, заимствованныхъ мною, какъ сказано выше, большею частію изъ расказовъ, не должно искать тѣхъ принадлежностей ученаго произведенія, которыми украшаются сочиненія ученыхъ по профессіи. Такъ какъ я не имѣю чести принадлежать къ числу ихъ, то мнѣ извинительно отступить отъ ихъ пріемовъ. Вотъ почему самый языкъ моихъ описаній не отличается, ни изысканностію, ни чистотою; я имѣлъ въ виду сообщить возможно больше свѣдѣній, а не щеголять изложеніемъ. На этомъ основаніи я позволялъ себѣ, къ ущербу чистоты русской рѣчи, во многихъ случаяхъ употреблять не только мѣстныя названія принадлежностей хозяйственныхъ и церковныхъ, но и употреблялъ безъ перевода цѣлыя фразы мѣстнаго произношенія. Это я сдѣлалъ, чтобы не лишить разсказы колорита мѣстности и въ томъ предположеніи, что читатели меня поймутъ. Я также рѣдко цитовалъ источники, изъ коихъ заимствовалъ свѣдѣнія; почему нужнымъ нахожу здѣсь оговориться по этому предмету. Статистическія свѣдѣнія о числѣ жителей прежнемъ и нынѣшнемъ, а также показанія о состояніи приходовъ и церквей взяты мною изъ архивныхъ дѣлъ Кіевской Консисторіи; свѣдѣнія о владѣльцахъ и количествѣ числящейся за ними земли — изъ архивовъ казенной палаты и губернскаго комитета объ обезпеченіи духовенства; о количествѣ земли пріобрѣтенной въ собственность крестьянами, на основаніи Положенія 19-го февраля 1861 года, изъ журналовъ губернскаго по крестьянскимъ дѣламъ присутствія, печатаемыхъ при Кіевскихъ Губернскихъ Вѣдомостяхъ; замѣтки о нѣкоторыхъ дворянскихъ родахъ и о переходѣ имѣній изъ рукъ въ руки, изъ расказовъ жителей, записанныхъ священниками, отъ которыхъ, при посредствѣ епархіальнаго управленія, требуемы были свѣдѣнія разными учеными отечественными учрежденіями. Прежнюю судьбу вѣсей я изложилъ на основаніи тѣхъ же сказаній, если не находилъ печатныхъ извѣстій въ общеизвѣстныхъ книгахъ, указанныхъ мною на своемъ мѣстѣ.
Переклад
У пропонованих описах скромних весей, які я, як сказано вище, здебільшого запозичив із розповідей, не слід шукати тих ознак наукового твору, якими прикрашаються праці вчених за фахом. Оскільки я не маю честі належати до їхнього числа, мені можна пробачити, що я відступаю від їхніх прийомів. Ось чому сама мова моїх описів не вирізняється ні вишуканістю, ні чистотою: я мав на меті повідомити якомога більше відомостей, а не хизуватися викладом. З цієї причини я дозволяв собі, на шкоду чистоті російської мови, у багатьох випадках уживати не лише місцеві назви господарського й церковного приладдя, а й наводив без перекладу цілі фрази в місцевій вимові. Це я зробив, щоб не позбавити оповіді місцевого колориту, і в припущенні, що читачі мене зрозуміють. Я також рідко цитував джерела, з яких запозичував відомості, тому вважаю за потрібне застерегти тут щодо цього. Статистичні відомості про давню й теперішню кількість жителів, а також дані про стан парафій і церков я взяв з архівних справ Київської консисторії; відомості про власників і кількість землі, що за ними значиться, — з архівів казенної палати й губернського комітету про забезпечення духовенства; про кількість землі, набутої селянами у власність на підставі Положення 19 лютого 1861 року, — з журналів губернського у селянських справах присутствія, які друкуються при «Київських губернських відомостях»; нотатки про деякі дворянські роди й про перехід маєтків з рук у руки — з розповідей жителів, записаних священиками, від яких через єпархіальне управління вимагали відомостей різні вітчизняні наукові установи. Давню долю весей я виклав на підставі тих самих оповідей, якщо не знаходив друкованих звісток у загальновідомих книжках, які я вказав у відповідних місцях.
Оригінал
Кіевская губернія счасливѣе другихъ на ученыя изслѣдованія своей мѣстности. Не говоримъ о томъ, что древніе лѣтописцы до татарскаго нашествія описывали найчаще событія, происходившія въ Кіевскомъ княженіи, что въ періодъ литовскій и польскій области Кіевскія, ближайшія къ образованнымъ странамъ, могли похвалиться развитіемъ письменности въ большей степени, нежели другія области Московскаго государства, не смотря на то, что послѣднее слѣлалось центромъ и хранилищемъ политической жизни всей Россіи; даже въ новѣйшее время обнародовано довольно разысканій относительно Кіевской области въ нынѣшнемъ ея составѣ. Сюда мы причисляемъ: Описаніе Кіево-Софійскаго Собора митрополита Евгенія; Статистическое Описаніе Кіевской губерніи и Описаніе могилъ, Фундуклея Описаніе губерній, принадлежащихъ къ Кіевскому учебному округу; акты относящіеся къ западнымъ губерніямъ, изданныя Коммисіею при генералъ-губернаторѣ и Югозападный Архивъ. Къ этимъ капитальнымъ трудамъ слѣдуетъ присовокупить: описаніе Васильковскаго уѣзда Руликовскаго и нѣсколько описаній города Кіева и его святыни, сдѣланныхъ частными лицами въ разное время. Вотъ мои печатные источники, которыми я провѣрялъ получаемыя мною сказанія!
Переклад
Київській губернії більше, ніж іншим, пощастило на наукові дослідження своєї місцевості. Не кажемо вже про те, що давні літописці до татарської навали найчастіше описували події, які відбувалися в Київському князівстві; що в литовський і польський періоди київські області, найближчі до освічених країн, могли похвалитися розвитком писемності більшою мірою, ніж інші області Московської держави, попри те що ця остання стала осередком і сховищем політичного життя всієї Росії; навіть у новітній час оприлюднено чимало розвідок про Київську область у її теперішньому складі. Сюди ми зараховуємо: «Опис Києво-Софійського собору» митрополита Євгенія; «Статистичний опис Київської губернії» та «Опис могил», Фундуклея «Опис губерній, що належать до Київського навчального округу»; акти, що стосуються західних губерній, видані Комісією при генерал-губернаторові, і «Південно-Західний архів». До цих капітальних праць слід додати опис Васильківського повіту Руліковського та кілька описів міста Києва і його святинь, зроблених приватними особами в різний час. Ось мої друковані джерела, якими я перевіряв оповіді, що їх отримував!
Оригінал
Пригодятся ли кому-нибудь мои замѣтки о населеннихъ мѣстностяхъ Кіевской губерніи, послѣ исчисленныхъ выше сочиненій, и настоитъ ли потребность въ нихъ обществу? Осмѣливаюсь отвѣчать утвердительно по двумъ соображеніямъ: первое, что всѣ вышеисчисленныя описанія разсматриваютъ мѣстность съ разныхъ точекъ зрѣнія, но не съ той, которая избрана мною; а второе, что настоящая эпоха — отмѣны крѣпоснаго права, развитія земельной собственности между крестьянами и слитія всѣхъ сословій для общей гражданской жизни, такъ многознаменательна, что напрашивается, если можно такъ сказать, подъ дагеротипъ, чтобы въ точномъ очеркѣ настоящаго, будущія поколѣнія черпали для себя уроки и съ благодарностію цѣнили улучшенія, которыя вытекутъ изъ предпринятыхъ реформъ. А нѣтъ никакого сомнѣнія, что немного спустя лѣтъ послѣ 19 февраля 1861 г. страна наша совершенно будетъ не похожа на то, чѣмъ она была до этой исторической эпохи. Не смѣю считать предлагаемый сборникъ подлиннымъ до совершенства изображеніемъ Кіевской губерніи въ настоящую минуту; сознаю болѣе, нежели кто либо другой, всѣ недостатки моего труда, на каждой страницѣ котораго придирчивый критикъ найдетъ и неправильности изложенія и, можетъ быть, ошибочную постановку фактовъ: но, полагаю, что трудъ мой можетъ служить надежнымъ основаніемъ дальнѣйшихъ разысканій, а приводимые расказы, какъ-бы ни были мѣлки и подчасъ ошибочны, не будутъ лишены значенія, и принесутъ свою долю пользы будущему историку вѣсей.
Переклад
Чи придадуться комусь мої нотатки про населені місцевості Київської губернії після перелічених вище творів і чи має суспільство в них потребу? Насмілююся відповісти ствердно з двох міркувань: по-перше, всі перелічені вище описи розглядають місцевість з різних точок зору, але не з тієї, яку обрав я; а по-друге, теперішня доба — скасування кріпосного права, розвитку земельної власності серед селян і злиття всіх станів для спільного громадянського життя — така знаменна, що, коли можна так сказати, сама проситься під дагеротип, щоб із точного нарису сьогодення майбутні покоління черпали для себе уроки й з вдячністю цінували поліпшення, які випливуть із розпочатих реформ. А немає жодного сумніву, що за кілька років після 19 лютого 1861 р. наша країна буде зовсім не схожа на те, чим вона була до цієї історичної доби. Не смію вважати пропонований збірник досконало точним зображенням Київської губернії на цю хвилину; усвідомлюю краще, ніж будь-хто інший, усі вади своєї праці, на кожній сторінці якої прискіпливий критик знайде і хиби викладу, і, можливо, помилкове подання фактів; але, гадаю, моя праця може слугувати надійною основою для дальших розшуків, а наведені оповіді, хоч якими дрібними й часом помилковими вони були б, не будуть позбавлені значення і принесуть свою частку користі майбутньому історикові весей.
Оригінал
Считаю еще необходимымъ сказать здѣсь нѣсколько словъ и о способѣ правописанія русскими буквами польской рѣчи, употребленномъ мною, кажется, въ первый разъ. Еще профессоръ Шишковъ замѣтилъ, что «если бы во всѣхъ діалектахъ славянскихъ были употребляемы славянскія литеры, тогда въ произношеніи словъ и даже въ правилахъ грамматическихъ не было-бы между ними никакой разницы» 1). Къ сожалѣнію на дѣлѣ мы видимъ только противуположныя попытки Поляковъ писать русскую рѣчь, особенно малороссійскую, латинскими буквами. Нынѣ усвоенный Поляками латинскій алфавитъ навязанъ имъ послѣ того, какъ папы стали запрещать для Богослужебныхъ книгъ слявянскій языкъ, какъ ересь и вмѣстѣ съ тѣмъ подвергли преслѣдованію Кириловскій алфавитъ, который у всѣхъ славянскихъ народовъ, въ томъ числѣ и Поляковъ предшествовалъ латинскому 2). Эти тяжелыя для Славянъ времена отчасти миновались и кажется пора подумать хотя-бы послѣ тысячелѣтія существованія Кириловскаго алфавита, о средствахъ привести къ соглашенію всѣ славянскіе діалекты, доселѣ съ такимъ искусствомъ разъединяемые Римомъ и всѣми Западниками, то посредствомъ изобрѣтаемыхъ алфавитовъ, то силою навязываемыхъ вѣрованій и разныхъ уній. Не иначе какъ въ Россіи должна явиться попытка сближенія всѣхъ славянскихъ нарѣчій. Ни Римъ, ни Германія попытки этой не сдѣлаютъ. Я убѣжденъ, что каждый читатель, никогда не слыхавшій польской рѣчи и считавшій ее иностранною, удивится, когда найдетъ ее совершенно для себя понятною, послѣ того какъ она написана по способу мною употребленному, русскими буквами.
Переклад
Вважаю ще за необхідне сказати тут кілька слів і про спосіб писати польську мову російськими літерами, який я вжив, здається, вперше. Ще професор Шишков зауважив, що «якби в усіх слов’янських діалектах уживали слов’янські літери, то у вимові слів і навіть у граматичних правилах між ними не було б жодної різниці» 1). На жаль, насправді ми бачимо лише протилежні спроби поляків писати руську мову, особливо малоросійську, латинськими літерами. Засвоєну нині поляками латинську абетку їм нав’язали після того, як папи почали забороняти для богослужбових книг слов’янську мову як єресь і водночас піддали переслідуванню кириличну абетку, яка в усіх слов’янських народів, зокрема й у поляків, передувала латинській 2). Ці тяжкі для слов’ян часи почасти минули, і, здається, пора подумати — хоча б після тисячоліття існування кириличної абетки — про засоби узгодити всі слов’янські діалекти, які досі так майстерно роз’єднували Рим і всі західники то вигадуваними абетками, то силоміць нав’язуваними віруваннями й різними уніями. Спроба зближення всіх слов’янських наріч має з’явитися не деінде, як у Росії. Ні Рим, ні Німеччина такої спроби не зроблять. Я переконаний, що кожен читач, який ніколи не чув польської мови і вважав її чужоземною, здивується, коли побачить, що вона йому цілком зрозуміла, якщо її написано вжитим мною способом — російськими літерами.
Оригінал
Въ извѣстіяхъ Россійск. Академіи, часть 8, стр. 51:
Переклад
У «Известиях Российской академии», частина 8, с. 51:
Оригінал
См. Historia naroda Polskiego Нарушевича томъ I. стр. 18—27, 242, и примѣчанія подъ буквами L и Z. А также изслѣдованія Раковицкаго Prawda Russka томъ 2, § 31 и послѣдующіе.
Переклад
Див. Historia naroda Polskiego Нарушевича, том I, с. 18—27, 242, і примітки під літерами L і Z. А також дослідження Раковицького Prawda Russka, том 2, § 31 і наступні.
Оригінал
Л. Похилевичъ.
Переклад
Л. Похилевич.
Примітки до перекладу
«Могили». У Похилевича так названо кургани — земляні насипи над давніми похованнями; іноді й звичайні поховання.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Початкові аркуші, «ПРЕДИСЛОВІЕ.»
- Сторінки
- початкові аркуші
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. Початкові аркуші. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/frontmatter/peredmova/
