Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
ХВАСТОВЪ, мѣстечко въ сѣверной части Васильковскаго уѣзда расположено при рѣкѣ Унавѣ, среди бывшей Хвастовщины, составлявшейся изъ селъ:
Переклад
ФАСТІВ, містечко в північній частині Васильківського повіту, розташоване на річці Унаві, посеред колишньої Фастівщини, що складалася із сіл:
Оригінал
| Снѣтинки великой и малой, | Дорогинки, | Веприка, |
| Хвастовца, | Червоной, | Кадлубицы, |
| Волицы, | Бортникъ. | Снѣгуровки, |
| Пришивальни, | Черногородки, | Ставковъ. |
Переклад
| Великої і Малої Снітинки, | Дорогинки, | Веприка, |
| Хвастовця, | Червоної, | Кадлубиці, |
| Волиці, | Бортників. | Снігурівки, |
| Пришивальні, | Чорногородки, | Ставків. |
Оригінал
Мѣстечко это, разбросанное по ярамъ и возвышенностямъ, нынѣ принадлежитъ совсѣми исчисленными селеніями и деревнями къ вѣдомству государственныхъ имуществъ, имѣетъ въ годъ нѣсколько ярмарокъ, на которые пригоняютъ скотъ съ далекихъ сторонъ. Жителей обоего пола съ предмѣстіемъ Кодлубицею: православныхъ 1576, римскихъ католиковъ 453 и евреевъ 5508.
Переклад
Це містечко, розкидане по ярах і узвишшях, нині разом з усіма переліченими поселеннями й селами належить до відомства державних маєтностей, має щороку кілька ярмарків, на які зганяють худобу з далеких країв. Жителів обох статей разом із передмістям Кодлубицею: православних 1576, римо-католиків 453 і євреїв 5508.
Оригінал
Неизвѣстно когда основанъ Хвастовъ, хотя при концѣ XV столѣтія уже существовалъ. Въ началѣ XVI вѣка мѣстечко это принадлежало Васенцевичамъ, фамиліи поселившейся въ Кіевскомъ воеводствѣ, которая въ послѣдствіи отъ Макарова, другаго своего имѣнія, стала писаться Макаревичами. Андрей Макаревичъ, за 15 литовскихъ рублей широкихъ, заставилъ Хвастовъ Пацу—папскому епископу, Кіевскому. Но сыновья Андрея Николай и Григорій въ 1561 году, доказывая, что отецъ ихъ не имѣлъ права закладывать свою отчину, начали процессъ съ епископомъ. Процессъ этотъ долго продолжался. Епископы: Пацъ, Верещинскій, Казимірскій, слѣдовавшіе одинъ за другимъ, въ продолженіе 20 лѣтъ защищались въ мѣстныхъ судахъ и въ трибуналѣ Любельскомъ (высшемъ процессовомъ судилищѣ). Процессъ этотъ былъ очень запутанъ, потому что въ послѣдствіи къ этому имѣнію объявили претензіи не только Макаревичи, но и князья Збаражскіе, также Харлинскіе, которымъ по праву родства (spadka) принадлежали извѣстныя части этаго имѣнія. Дѣло было наконецъ рѣшено въ пользу епископовъ. Заложенное имѣніе, декретомъ Любельскаго трибунала, по силѣ давности, было имъ присуждено и обращено въ собственность. Въ XVIII столѣтіи процесъ этотъ снова возобновленъ, и не смотря на рѣшеніе высшаго судебнаго мѣста, наслѣдники Макаревичовъ стали оспаривать Хвастовское имѣніе. Но князья Любомірскіе, считаясь главными наслѣдниками фамиліи Макаревичовъ,, въ то время уже погасшей, заспокоивши претензіи прочихъ сонаслѣдниковъ, подарили Хвастовъ навседа епископамъ. Процесъ этотъ касался только Хвастова и Потѣева. Остальные деревни бывшей Хвастовщины были прикуплены епископами въ позднѣйшее время.
Переклад
Невідомо, коли засновано Фастів, хоча наприкінці XV століття він уже існував. На початку XVI століття це містечко належало Васенцевичам — родині, що оселилася в Київському воєводстві й згодом від Макарова, іншого свого маєтку, стала писатися Макаревичами. Андрій Макаревич за 15 литовських широких рублів віддав Фастів у заставу Пацові — папському єпископові київському. Але сини Андрія, Миколай і Григорій, 1561 року, доводячи, що їхній батько не мав права закладати свою отчину, почали процес з єпископом. Цей процес тривав довго. Єпископи Пац, Верещинський, Казимирський, що змінювали один одного, впродовж 20 років захищалися в місцевих судах і в Люблінському трибуналі (найвищій судовій інстанції). Процес цей був дуже заплутаний, бо згодом на цей маєток заявили претензії не лише Макаревичі, а й князі Збаразькі, а також Харлинські, яким за правом спорідненості (spadka [спадку]) належали певні частини цього маєтку. Справу врешті вирішено на користь єпископів. Заставлений маєток декретом Люблінського трибуналу за давністю присуджено їм і обернено на їхню власність. У XVIII столітті цей процес знову поновлено, і, попри рішення найвищої судової установи, спадкоємці Макаревичів почали оспорювати фастівський маєток. Але князі Любомирські, які вважалися головними спадкоємцями роду Макаревичів, на той час уже згаслого, задовольнивши претензії інших співспадкоємців, подарували Фастів єпископам назавжди. Процес цей стосувався тільки Фастова і Потієва. Решту сіл колишньої Фастівщини єпископи прикупили пізніше.
Оригінал
Впрочемъ Хвастовъ въ началѣ XVI столѣтія представляется разореннымъ и безлюднымъ, безъ сомнѣнія въ слѣдствіе безсилія тогдашняго Польскаго правительства защищать край отъ Татарскихъ и своихъ собственныхъ разбойниковъ. Около 1532 года Іосифъ Верещенскій, папскій епископъ Кіевскій, закладываетъ здѣсь какъ бы вновь поселеніе и даетъ ему свое имя: Новый Верещинъ. Въ 1593 году епископъ Іосифъ Верещинскій вноситъ въ Кіевскій судъ объявленіе, что Верещинъ, какъ вновь заселенное, вслѣдствіе поощренія сейма, мѣсто, не будетъ давать никакаго побору; основываетъ здѣсь папскую церковь, назначивъ для нея обширную парафію. Изъ писемъ этаго епископа видно, что его много занимала Малороссія; въ будущемъ онъ усматривалъ для нея свѣтлое предназначеніе, безъ сомнѣнія разумѣя подъ симъ не подвиги Хмельницкаго, а обращеніе ее къ папству. Съ этимъ намѣреніемъ онъ основалъ въ Хвастовѣ даже типографію, изъ произведеній которой извѣстна только одна брошюра его собственная 1), въ которой онъ убѣждалъ вести рѣшительную войну противъ Турокъ и Татаръ, представлялъ проэктъ, чтобы въ Малороссіи заложена была рыцарская школа, то есть для лицъ благороднаго сословія, а за Днѣпромъ совѣтовалъ установить рыцарскій орденъ, на подобіе Мальтійскихъ кавалеровъ. Этими средствами онъ полагалъ обезпечить Польшѣ обладаніе Малороссіею и обратить Россіянъ въ поляковъ и папистовъ. При наслѣдникѣ Верещинскаго, папскомъ епископѣ Кіевскомъ Крайштофѣ Казимірскомъ, новый Верещинъ принялъ давнее свое названіе Хвастова, который по старанію его дѣлается изъ села мѣтечкомъ. Что подтверждая Сигизмундъ III-й 1601 года, въ данной Хвастову привиллегіи такъ изъясняетъ: «Заботясь, абы новозаложоне мѣсто, чрезъ прибавленіе жителей, болѣе и болѣе возрастало, мы даруемъ ему право Магдебурское, установляемъ торги по Пяткамъ, и ярмарки: въ Понедѣльникъ по Средопостной недѣлѣ, на святую Тройцу и на св. Евстафія». Съ этой поры Хвастовъ сталъ улучшаться имѣя надежный замокъ, потому что былъ укрѣпленъ довольно крѣпкимъ валомъ, по временамъ дѣлался резиденціею папскихъ епископовъ Кіева и гнѣздомъ ихъ затѣй. Въ 1612 году епископъ Богуславъ Ронша —Радишескій, основываетъ здѣсь езуитскій коллегіумъ, а Александръ Елецъ, оффиціалъ Кіевскій, записываетъ этому коллегіуму село Лучинъ. Езуиты Ххастовскіе подобно прочимъ своимъ братіямъ трудились въ союзѣ съ жидами и ляхами надъ распространеніемъ въ окрестностяхъ папской вѣры. Нѣсецкій упоминаетъ о Петрѣ Метельскомъ, который будь-то въ Хвастовѣ между жителями (pospólstwem) собиралъ обильную жатву для неба и для себя. Суперіорами езуитскаго коллегіума: въ Хвастовѣ были въ 1625 году Варѳоломей Оборницкій, въ 1621 году Николай Корженіовскій, въ 1635 году Николай Рогозинскій. Около 1638 года папскій епископъ Кіевскій Александръ Соколовскій основалъ здѣсь другой монастырь бернардыновъ. Но всѣмъ этимъ затѣямъ положилъ конецъ знаменитый Богданъ Хмельницкій. Далеко въ глубинѣ Украины онъ поднялъ Руское знамя и православный крестъ и ляхи бѣжали за Вислу и въ болота Литвы, а съ ними бискупы, езуиты, бернардины и проч. Напрасно папскій епископъ Соколовскій силою оружія хотѣлъ отстоять Хвастовское имѣніе. Въ 1649 году козаки ворвались въ Хвастовъ во время ярмарки и очистили отъ Поляковъ, истребивъ всѣ заведенія езуитовъ и бернардиновъ. Первые перевели свой коллегіумъ въ Овручъ 1), а послѣдніе перешли въ Житомиръ. Въ 1654 году въ Хвастовѣ находился нѣкоторое время Богданъ Хмельницкій съ воеводою Московскимъ Бутурлинымъ и принялъ отъ жителей присягу на подданство Россіи. Хвастовъ въ послѣдствіи времени отъ безпрестанной борьбы козаковъ съ Поляками совершенно опустѣлъ, пока наконецъ около 1686 года не овладѣлъ имъ знаменитый Семенъ Палій.
Переклад
Утім, Фастів на початку XVI століття постає зруйнованим і безлюдним — безсумнівно, внаслідок безсилля тодішнього польського уряду захистити край від татарських і своїх власних розбійників. Близько 1532 року Йосиф Верещинський, папський єпископ київський, закладає тут ніби наново поселення і дає йому своє ім’я: Новий Верещин. 1593 року єпископ Йосиф Верещинський вносить до київського суду заяву, що Верещин як місце, наново заселене завдяки заохоченню сейму, не даватиме жодного побору; засновує тут папську церкву, призначивши для неї велику парафію. З листів цього єпископа видно, що його дуже цікавила Малоросія; у майбутньому він бачив для неї світле призначення, безсумнівно, розуміючи під цим не подвиги Хмельницького, а навернення її до папства. З цим наміром він заснував у Фастові навіть друкарню, з видань якої відома лише одна брошура, його власна 1), у якій він переконував вести рішучу війну проти турків і татар, подавав проєкт, щоб у Малоросії заклали лицарську школу, тобто для осіб шляхетного стану, а за Дніпром радив заснувати лицарський орден на зразок мальтійських кавалерів. Цими засобами він гадав забезпечити Польщі володіння Малоросією і обернути росіян на поляків і папістів. За наступника Верещинського, папського єпископа київського Крайштофа Казимирського, Новий Верещин повернув собі давню назву Фастів, який його старанням із села стає містечком. Підтверджуючи це, Сигізмунд III 1601 року в наданому Фастову привілеї пояснює так: «Заботясь, абы новозаложоне мѣсто, чрезъ прибавленіе жителей, болѣе и болѣе возрастало, мы даруемъ ему право Магдебурское, установляемъ торги по Пяткамъ, и ярмарки: въ Понедѣльникъ по Средопостной недѣлѣ, на святую Тройцу и на св. Евстафія» [«Дбаючи, щоб новозакладене місто через прибуття жителів дедалі більше зростало, ми даруємо йому магдебурзьке право, встановлюємо торги по п’ятницях і ярмарки: у понеділок після Середохресного тижня, на Святу Трійцю і на св. Євстафія»]. Відтоді Фастів почав підноситися; маючи надійний замок, бо був укріплений досить міцним валом, він часом ставав резиденцією папських єпископів Києва і гніздом їхніх затій. 1612 року єпископ Богуслав Ронша-Радишеський засновує тут єзуїтський колегіум, а Олександр Єлець, київський офіціал, записує цьому колегіумові село Лучин. Фастівські єзуїти, як і інші їхні брати, працювали в союзі з євреями й ляхами над поширенням в околицях папської віри. Несецький згадує про Петра Метельського, який нібито у Фастові серед жителів (pospólstwem [посполитими]) збирав щедрий урожай для неба і для себе. Суперіорами єзуїтського колегіуму у Фастові були: 1625 року Варфоломій Оборницький, 1621 року Миколай Корженіовський, 1635 року Миколай Рогозинський. Близько 1638 року папський єпископ київський Олександр Соколовський заснував тут ще один монастир — бернардинів. Але всім цим затіям поклав край знаменитий Богдан Хмельницький. Далеко в глибині України він підняв руський стяг і православний хрест, і ляхи втекли за Віслу та в болота Литви, а з ними біскупи, єзуїти, бернардини тощо. Марно папський єпископ Соколовський силою зброї хотів відстояти фастівський маєток. 1649 року козаки вдерлися до Фастова під час ярмарку й очистили його від поляків, знищивши всі заклади єзуїтів і бернардинів. Перші перенесли свій колегіум до Овруча 1), а другі перейшли до Житомира. 1654 року у Фастові деякий час перебував Богдан Хмельницький з московським воєводою Бутурліним і прийняв від жителів присягу на підданство Росії. Згодом Фастів через безперестанну боротьбу козаків з поляками зовсім спустів, аж поки нарешті близько 1686 року ним не заволодів знаменитий Семен Палій.
Оригінал
Она озаглавлена: Uotum Іосефа Верещынскіего з ласки Божей Бискупа Кіовскіего друковане в новым Верещинѣ року 1597.
Переклад
Вона має заголовок: Uotum Іосефа Верещынскіего з ласки Божей Бискупа Кіовскіего друковане в новым Верещинѣ року 1597. [«Вотум Йосифа Верещинського, з ласки Божої єпископа київського, надрукований у Новому Верещині року 1597»]
Оригінал
О Паліѣ и о занятіи имъ Хвастова, Отвиновскій разсказываетъ слѣдующимъ образомъ: «Во время Турецкой войны, когда король Іоаннъ III-й старался отнять у Турокъ Брацлавскую Украину, отданную имъ по трактату Журавинскому, въ 1686 году предводительствовалъ козаками, принимавшими участіе въ этой войнѣ, Семенъ Палій. Король Іоаннъ III-й утвердилъ его въ достоинствѣ предводителя; а сверхъ того подъ условіемъ военнаго вспомоществованія съ извѣстнымъ числомъ козаковъ, позволено ему было заселить опустѣвшее Хвастовское имѣніе и пользоваться съ него всѣми доходами до совершеннаго окончанія войны съ Турками. Въ продолженіе этой войны Палій въ точности исполнялъ принятыя имъ на себя обязанности, то приводя по нѣсколько тысячъ козаковъ въ генеральные обозы, то оберегая зимою границы на Подоліи отъ набѣговъ Татарскихъ. По окончаніи войны, республика, не нуждаясь болѣе въ услугахъ Палія, потребовала чрезъ короннаго гетмана возврата Хвастова. Но Палій, неисполняя гетманскихъ приказовъ, не только не отдалъ имѣнія, но овладѣлъ еще окрестными, а доходы изъ нихъ употреблялъ на содержаніе козаковъ. Въ слѣдствіе чего въ 1699 году на сеймѣ опредѣлено: отнять у Палія имѣніе силою оружія. Въ слѣдъ затѣмъ Янъ Гомолинскій, папскій епископъ Кіевскій, прислалъ двухъ ксендзовъ, чтобы приняли Хвастовъ отъ его имени. Палій, подержавъ ихъ нѣсколько времени въ тюрьмѣ, потомъ выгналъ изъ Хвастова, приказавъ объявить бискупу, что онъ козакъ и гетманъ козацкаго народу; поселился въ освобожденной Украинѣ, до которой республикѣ Польской нѣтъ ни какого дѣла». Гетманъ Яблоновскій приказалъ генералу Брандту, стоявшему съ войсками въ Бѣлой церкви, схватить Палія и представить. Для этаго послано было достаточное число людей, которые притаились въ лѣсу около пасѣкъ, а въ Хвастовъ послали жида съ тѣмъ, чтобы онъ, торгуя медъ у Палія, привелъ его къ пасѣкамъ. Но эта хитрость неудалась. Палій будучи въ это время пьянъ, самъ остался въ городѣ, а въ пасѣки послалъ родственника своего Сѣмашко. Едва этотъ удалился на четверть мили, Палій узнаетъ отъ одного пасѣчника о людяхъ, оставленныхъ въ лѣсу въ засадѣ; увѣдомляетъ о томъ Сѣмашка, который тотчасъ снялъ голову жиду и возвратившись въ городъ, взялъ достаточное число козаковъ и разбилъ Брандтову конницу, въ лѣсу скрывавшуюся. Послѣ этаго гетманъ Яблоновскій выслалъ къ Хвастову 4000 войска. Но Палій приказалъ собраться въ Хвастовъ всѣмъ людямъ изъ окольныхъ селъ и мѣстечекъ съ женами и дѣтьми и отбивался отъ Поляковъ. Впрочемъ напослѣдокъ, продолжаетъ Отвиновскій, когда осаждающій корпусъ увеличился 200 гренадеровъ подъ предводительствомъ Гольца, когда гранатами Поляки зажгли сѣно и хлѣбъ сложенный въ скирдахъ на предмѣстьи и когда уже погибло довольно козаковъ, Палій откупился, давши гетману и генераламъ польскимъ нѣсколько бочекъ денегъ». Палій владѣлъ Хвастовомъ и окрестными деревнями и селами до 1704 года, въ которомъ, закованный Мазепою въ оковы, сосланъ въ Сибирь. Съ этаго времени Хвастовъ опять здѣлался собственностію папскихъ еписконовъ, хотя они стали дѣйствительно владѣть имъ только въ царствованіе Августа III, когда козаки повидимому были усмирены. Управляющіе бискупскіе именовались Хвастовскими губернаторами, содержали на жалованьѣ драгунъ, при посредствѣ коихъ собирали доходы, а иногда присвоивали сосѣднія имѣнія. Неразъ происходили между ими и сосѣдями кровавыя драки, изъ за которыхъ начинались процесы. Въ 1768 году предводители гайдамацкіе Швачка и Бондаренко объявили въ Хвастовѣ таксу на жидовъ и ляховъ, назначивъ за голову ляха 7 злотыхъ а за жида 3 злота и 15 грошей. Въ это же время латинскій Хвастовскій костелъ ограбленъ, а ксендзы прогнавы и убито гайдамаками до 600 душъ шляхты погребенныхъ въ мѣстѣ, гдѣ теперъ находится могила близъ нынѣшней Воскресенской церкви. 1787 годъ памятенъ для Хвастова по случаю переѣзда чрезъ это мѣстечко короля Станислава Августа, на пути въ Каневъ. Монархъ этотъ 20-го марта пріѣхалъ въ Хвастовъ и имѣлъ здѣсь ночлегъ въ дворцѣ епископскомъ. Того же дня для встрѣчи короля пріѣхали изъ Кіева графъ Штакельбергъ и князь Потемкинъ. Потомъ чрезъ Хвастовъ переѣзжали Императоръ Іосифъ II-й на пути въ Россію, наслѣдникъ Всероссійскаго престола Павелъ Петровичъ съ супругою, проѣздомъ заграницу чрезъ Польшу и Шинъ-Гирей—бывшій ханъ Крымскій, на пути изъ Россіи въ Турцію.
Переклад
Про Палія і про те, як він зайняв Фастів, Отвіновський розповідає так: «Під час турецької війни, коли король Іоанн III намагався відібрати в турків Брацлавську Україну, віддану їм за Журавинським трактатом, 1686 року козаків, які брали участь у цій війні, очолював Семен Палій. Король Іоанн III затвердив його в гідності ватажка; а крім того, за умови військової допомоги певним числом козаків, йому дозволили заселити спустілий фастівський маєток і користуватися всіма прибутками з нього до остаточного закінчення війни з турками. Протягом цієї війни Палій точно виконував узяті на себе обов’язки: то приводив по кілька тисяч козаків до генеральних обозів, то взимку стеріг кордони на Поділлі від татарських набігів. Після закінчення війни республіка, не потребуючи більше послуг Палія, зажадала через коронного гетьмана повернути Фастів. Але Палій, не виконуючи гетьманських наказів, не тільки не віддав маєтку, а й заволодів ще навколишніми, а прибутки з них спрямовував на утримання козаків. Унаслідок цього 1699 року на сеймі ухвалено: відібрати в Палія маєток силою зброї. Слідом за тим Ян Гомолинський, папський єпископ київський, прислав двох ксьондзів, щоб вони прийняли Фастів від його імені. Палій, потримавши їх якийсь час у в’язниці, потім вигнав із Фастова, звелівши переказати біскупові, що він козак і гетьман козацького народу; оселився у визволеній Україні, до якої Польській республіці немає жодного діла». Гетьман Яблоновський наказав генералові Брандту, що стояв із військом у Білій Церкві, схопити Палія й доставити [до нього]. Для цього послали достатньо людей, які причаїлися в лісі біля пасік, а до Фастова послали єврея, щоб той, торгуючи в Палія мед, привів його до пасік. Але ця хитрість не вдалася. Палій, бувши тоді п’яним, сам залишився в місті, а на пасіки послав свого родича Семашка. Щойно той віддалився на чверть милі, Палій довідується від одного пасічника про людей, залишених у лісі в засідці; сповіщає про це Семашка, який одразу стяв голову євреєві і, повернувшись до міста, взяв достатньо козаків і розбив Брандтову кінноту, що ховалася в лісі. Після цього гетьман Яблоновський вислав до Фастова 4000 війська. Але Палій наказав зібратися до Фастова всім людям із навколишніх сіл і містечок із жінками й дітьми і відбивався від поляків. Утім, наостанок, продовжує Отвіновський, коли облоговий корпус збільшився на 200 гренадерів під проводом Гольца, коли поляки гранатами підпалили сіно й хліб, складений у скирти на передмісті, і коли вже загинуло чимало козаків, Палій відкупився, давши гетьманові й польським генералам кілька бочок грошей». Палій володів Фастовом і навколишніми селами до 1704 року, коли його, закутого Мазепою в кайдани, заслано до Сибіру. Відтоді Фастів знову став власністю папських єпископів, хоча фактично вони почали володіти ним лише за панування Августа III, коли козаки, як видно, були вже приборкані. Біскупські управителі називалися фастівськими губернаторами, тримали на платні драгунів, за посередництвом яких збирали прибутки, а часом привласнювали сусідні маєтки. Не раз між ними й сусідами відбувалися криваві бійки, через які починалися процеси. 1768 року гайдамацькі ватажки Швачка і Бондаренко оголосили у Фастові таксу на євреїв і ляхів, призначивши за голову ляха 7 злотих, а за єврея — 3 злоті й 15 грошів. Тоді ж латинський фастівський костел пограбовано, ксьондзів прогнано, а гайдамаки вбили до 600 душ шляхти, похованих у місці, де тепер є могила біля нинішньої Воскресенської церкви. 1787 рік пам’ятний для Фастова проїздом через це містечко короля Станіслава Августа на шляху до Канева. Цей монарх 20 березня прибув до Фастова і ночував тут в єпископському палаці. Того ж дня зустріти короля приїхали з Києва граф Штакельберг і князь Потьомкін. Потім через Фастів проїжджали імператор Йосиф II на шляху до Росії, спадкоємець всеросійського престолу Павло Петрович із дружиною, проїздом за кордон через Польщу, і Шин-Гірей — колишній кримський хан, на шляху з Росії до Туреччини.
Оригінал
Старовольскій въ описаніи королевства Польскаго утверждаетъ, что езуиты еще въ царствованіе Сигизмунда III-го были переведены въ Кіевъ. Но этаго не было и езуитскій коллегіумъ оставался въ Хвастовѣ до борьбы Хмельницкаго съ Польшею.
Переклад
Старовольський в описі Польського королівства стверджує, що єзуїтів ще за панування Сигізмунда III було переведено до Києва. Але цього не було, і єзуїтський колегіум залишався у Фастові до боротьби Хмельницького з Польщею.
Оригінал
Около 1795 года, когда папскій епископъ Кіевскій Цѣцишевскій, будучи не доволенъ закончаніемъ бытія Польскаго государства, уѣхалъ въ Галицію и проживалъ тамъ въ Подкамени, Хвастовъ съ округомъ былъ подаренъ Екатериною II-ю гетманшѣ Браницкой, но по возвращеніи этаго епископа въ Россію, тотчасъ ему возвращенъ. Въ 1843 году Хвастовское имѣніе причислено къ вѣдомству государственныхъ имуществъ; латинскимъ же епископамъ назначено содержаніе отъ казны. Съ этаго времени бытъ Хвастовскихъ жителей, особенно поселянъ, видимо сталъ улучшаться. Сонмъ разныхъ экономовъ, подэкономовъ и другихъ должностныхъ лицъ, назначаемыхъ непремѣнно изъ иновѣрцовъ и иностранцовъ, жившихъ на счетъ жителей, исчезъ; крестьяне образовали управленіе и судъ изъ собственныхъ членовъ; для ихъ дѣтей заведено приходское училище, распространяющее болѣе и болѣе грамотность; крестьяне переведены на оброки, вмѣсто прежней панщины; хозяйство ихъ въ цвѣтущемъ состояніи. Нынѣ считается въ Хвастовѣ безъ Кадлубицы жителей об. пола: православныхъ 777, римскихъ католиковъ 397 и евреевъ 3508. На поляхъ Хвастовскихъ находится извѣстная могила Перепетъ (см. дерев. Маріановка), упоминаемая въ древнихъ лѣтописяхъ и въ народной легендѣ, а также и другія могилы, изъ коихъ въ одной изслѣдованной найдена вызженная глина. Остались также въ самомъ мѣстечкѣ, какъ наслѣдіе давно минувшихъ лѣтъ: замковище, городище и такъ называемый Шереметовъ окопъ.
Переклад
Близько 1795 року, коли папський єпископ київський Цецишевський, невдоволений кінцем існування Польської держави, виїхав до Галичини й мешкав там у Подкамені, Фастів з округою Катерина II подарувала гетьманші Браницькій, але після повернення цього єпископа до Росії Фастів одразу йому повернули. 1843 року фастівський маєток приєднано до відомства державних маєтностей, а латинським єпископам призначено утримання від скарбниці. Відтоді побут фастівських жителів, особливо селян, помітно почав поліпшуватися. Зник сонм різних економів, підекономів та інших посадових осіб, яких призначали неодмінно з іновірців та іноземців і які жили коштом жителів; селяни утворили управу й суд із власних членів; для їхніх дітей заведено парафіяльне училище, яке дедалі більше поширює грамотність; селян переведено на оброк замість колишньої панщини; їхнє господарство в квітучому стані. Нині у Фастові без Кадлубиці налічується жителів обох статей: православних 777, римо-католиків 397 і євреїв 3508. На фастівських полях є відома могила Перепет (див. с. Маріановка), що згадується в давніх літописах і в народній легенді, а також інші могили, в одній з яких, дослідженій, знайдено випалену глину. Залишилися також у самому містечку, як спадщина давно минулих літ: замковище, городище і так званий Шереметів окоп.
Оригінал
Мы не отыскали письменныхъ извѣстій о православныхъ церквахъ давняго Хвастова, однако несомнѣваемся, что они существовали гораздо прежде езуитскихъ и бернардынскихъ, хотя терпѣли отъ извѣстнаго фанатизма латинскаго духовенства и владѣльцовъ. Въ 1746 году было въ мѣстечкѣ двѣ русскихъ церкви, недавно принявшихъ унію: Покровская и Воскресенская. О первой въ визитѣ того года 1) говорится, что она построена около 1716 года, что она съ тремя верхами, покрыта соломою, колокольни не имѣла, а три колокола и желѣзное клепало висѣли на столбахъ, погостъ былъ огороженъ частоколомъ, но не совсѣмъ, иконостасъ на полотнѣ; священникомъ при ней былъ въ то время Григорій Лисовицкій, посвященный по рекомендаціи Хвастовскаго бискупа Самуеля Орги. О Воскресенской церкви тамже сказано, что она построена въ этихъ годахъ, значитъ около 1740 года, иконостаса еще не имѣла, также была съ тремя куполами, но покрыта гонтою и досками; ошалевана, погостъ хорошо огороженъ, колокольня пристойная. При ней былъ священникомъ Василій Кунашевичъ, деканъ на тотчасъ Хвастовскій 2). Нынѣ въ Хвастовѣ одна православная приходская церковь Воскресенская, та самая, которая построена около 1740 года. По штатамъ она состоитъ въ 5-мъ классѣ; земли имѣетъ, за присоединеніемъ къ ней и земель упраздненной въ 1842 году Покровской церкви, 120 десятинъ. Покровская церковь существуетъ и нынѣ въ качествѣ приписной. Она построена въ 1781 году на мѣсто давней обветшавшей.
Переклад
Ми не знайшли письмових звісток про православні церкви давнього Фастова, проте не сумніваємося, що вони існували значно раніше за єзуїтські й бернардинські, хоча й терпіли від відомого фанатизму латинського духовенства і власників. 1746 року в містечку було дві руські церкви, що недавно прийняли унію: Покровська і Воскресенська. Про першу у візиті того року 1) сказано, що її збудовано близько 1716 року, що вона з трьома верхами, покрита соломою, дзвіниці не мала, а три дзвони й залізне клепало висіли на стовпах, цвинтар був обгороджений частоколом, але не повністю, іконостас на полотні; священником при ній був тоді Григорій Лисовицький, висвячений за рекомендацією фастівського біскупа Самуеля Орги. Про Воскресенську церкву там же сказано, що її збудовано цими роками, тобто близько 1740 року, іконостаса вона ще не мала, так само була з трьома банями, але покрита гонтом і дошками; ошальована, цвинтар добре обгороджений, дзвіниця пристойна. При ній був священником Василій Кунашевич, тодішній фастівський декан 2). Нині у Фастові одна православна парафіяльна церква — Воскресенська, та сама, що збудована близько 1740 року. За штатом вона належить до 5-го класу; землі має, з приєднанням до неї й земель скасованої 1842 року Покровської церкви, 120 десятин. Покровська церква існує й нині як приписна. Її збудовано 1781 року на місці давньої, що занепала.
Оригінал
См. въ актахъ Радомысльской консисторіи Хвастовскій деканатъ 1746 года.
Переклад
Див. в актах Радомишльської консисторії фастівський деканат 1746 року.
Оригінал
Хвастовскій деканатъ состоялъ изъ церквей слѣдующихъ селъ: Хвастова, Снѣтинки, Снѣгуровки, Солтановки великой и малой, Черногородки, Бышева, Вульшки, Грузькой, Фасовой, Пашковки, Новоселки, Княжичь, Музычь, Луки, Горевичъ, Шпитекъ, Бузовой, Ясногородки, Мотыжина, Копылова, Колонщины, Мотовиловки, Липовки, Пришивальной, Дѣдовщины 2 церкви, Лучина, Дивина, Соловіевки, Водотыя, Карабачина, Брусилова, Мѣстечка, Макарова, Наливайковки, Андріевки, Дорогинки, Веприка, Карашина, Рожева, Юровки и Турбовки.
Переклад
Фастівський деканат складався з церков таких сіл: Фастова, Снітинки, Снігурівки, Великої і Малої Солтанівки, Чорногородки, Бишева, Вульшки, Грузької, Фасової, Пашковки, Новоселки, Княжичів, Музичів, Луки, Горевичів, Шпиток, Бузової, Ясногородки, Мотижина, Копилова, Колонщини, Мотовилівки, Липовки, Пришивальні, Дідовщини — 2 церкви, Лучина, Дивина, Соловієвки, Водотия, Карабачина, Брусилова, Містечка, Макарова, Наливайковки, Андрієвки, Дорогинки, Веприка, Карашина, Рожева, Юровки й Турбовки.
Оригінал
Къ Хвастовскому приходу причислены слѣдующія деревни казеннаго вѣдомства:
Переклад
До фастівської парафії приписано такі села казенного відомства:
Оригінал
Кадлубица, такъ называется предмѣстье Хвастова, лежащее на лѣвой сторонѣ Унавы, соединяемое греблею. Жителей въ немъ обоего пола 757 православныхъ.
Переклад
Кадлубиця — так називається передмістя Фастова, що лежить на лівому березі Унави й з’єднане [з містечком] греблею. Жителів у ньому обох статей 757 православних.
Оригінал
Потіевка, прежде большое село Потіевъ, въ 5-ти верстахъ отъ Хвастова. Нынѣ жителей здѣсь обоего пола 52.
Переклад
Потіївка, колись велике село Потієв, за 5 верст від Фастова. Нині жителів тут обох статей 52.
Оригінал
Ксендзовка, въ 4-хъ верстахъ. Жителей обоего пола 161. До 1842 года деревня эта принадлежала Хвастовскому латинскому приходскому костелу.
Переклад
Ксендзовка, за 4 версти. Жителів обох статей 161. До 1842 року це село належало фастівському латинському парафіяльному костелу.
Оригінал
Нынѣшній латинскій приходской костелъ въ Хвастовѣ каменный, построенъ въ 1793 году на мѣсто разрушеннаго въ 1768 году Швачкою и Бондаренкомъ.
Переклад
Нинішній латинський парафіяльний костел у Фастові кам’яний, збудований 1793 року на місці зруйнованого 1768 року Швачкою і Бондаренком.
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км, десятина — близько 1,09 га. У статті: 120 десятин ≈ 131 га; 5 верст ≈ 5,3 км; 4 версти ≈ 4,3 км. Перерахунок наш.
Назва. «Хвастовъ» — Фастів. Тепер — місто Фастів Київської області (до 1939 р. — Хвастів).
«Могили». У Похилевича так названо кургани — земляні насипи над давніми похованнями; іноді й звичайні поховання.
«Городище», «замковище». Місце давнього укріплення з валами й ровами.
«Візита». Опис парафії, складений під час перевірки (візитації) деканату; Похилевич часто цитує візити XVIII ст.
«Деревня». У Похилевича — поселення без власної парафії, приписане до парафії іншого села. Перекладаємо «село».
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Васильківський повіт, «ВАСИЛЬКОВСКІЙ УѢЗДЪ.»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 478–483. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/fastiv/