Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
ЗВЕНЯЧА, село получило названіе отъ того, по преданію народному, что въ этомъ мѣстѣ, прежде лѣсистомъ, нѣкогда жилъ мастеръ отливавшій колокола—по малороссійски дзвоны. Расположено при безъименномъ ручейкѣ, впадающемъ при Тележинцахъ въ Роську, на черноземной превосходной почвѣ. Западная часть села, отдѣляемая ручейкомъ, называется Михайловкою, по имени Михайла Калитинскаго—хорунжаго, жившаго въ началѣ прошлаго вѣка и владѣвшаго Звенячею на арендномъ правѣ. Близъ села есть нѣсколько древнихъ могилъ. Жителей обоего пола: православныхъ 1542, иновѣрцовъ 13; земли 3181 десятина. Послѣ графини Ледуховской Звенача досталась графу Островскому, продавшему его Ѳаддѣю и Викентію Копчинскимъ, отъ коихъ по наслѣдству поступила къ нынѣшнему владѣльцу Ивану-Валерію Котовичу.
Переклад
ДЗВЕНЯЧЕ, село дістало назву від того, що, за народним переказом, у цій місцевості, колись лісистій, жив майстер, який відливав «колокола» — по-малоросійськи дзвони. Лежить на безіменному струмочку, що впадає в Роську біля Теліжинців, на чудовому чорноземному ґрунті. Західна частина села, відокремлена струмочком, називається Михайловкою — на ім’я Михайла Калитинського, хорунжого, який жив на початку минулого століття й володів Дзвенячим на орендному праві. Біля села є кілька давніх могил. Жителів обох статей: православних 1542, іновірців 13; землі 3181 десятина. Після графині Ледуховської Дзвеняче дісталося графові Островському, який продав його Фаддею та Вікентію Копчинським, від яких воно в спадок перейшло до нинішнього власника Івана-Валерія Котовича.
Оригінал
Церковь Свято-Михайловская, деревяная, 5-го класса; земли имѣетъ 37 десятинъ; построена при Михайлѣ Калитинскомъ въ 1753 году. До построенія ея была древнѣйшая во имя Покрова пресвятыя Богородицы. По ветхости и нынѣшней церкви, заложена бывшимъ помѣщикомъ ксендзомъ Викентіемъ Копчинскимъ, еще до революціи 1832 года, новая каменная церковь; но возведенная до крыши, оставлена безъ вниманія и нынѣ разрушается отъ вліянія стихій.
Переклад
Церква Свято-Михайлівська, дерев’яна, 5-го класу; землі має 37 десятин; збудована за Михайла Калитинського 1753 року. До її збудування була давніша — на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Оскільки й нинішня церква занепала, колишній поміщик ксьондз Вікентій Копчинський ще до революції 1832 року заклав нову кам’яну церкву; але, зведену до даху, її покинули напризволяще, і нині вона руйнується від дії стихій.
Примітки до перекладу
Міри. Десятина — близько 1,09 га. У статті: 3181 десятина ≈ 3475 га; 37 десятин ≈ 40,4 га. Перерахунок наш.
Назва. «Звеняча» — Дзвеняче. Тепер — село Дзвеняче Тетіївської громади Білоцерківського району.
«Могили». У Похилевича так названо кургани — земляні насипи над давніми похованнями; іноді й звичайні поховання.
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Таращанський повіт, «Селенія, принадлежащія разнымъ помѣщикамъ.»
- Сторінки
- 467 · скан 467
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 467. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/dzveniache/