Доповнення й поправки: Оратів (до с. 326)

Переклад

326. ОРАТІВ. Струмок Жива називається також гнилою-Роською. В Оратові він утворює став завдовжки до 2 верст і завширшки до 400 сажнів, води якого стримує гребля завдовжки лише 15 сажнів. Околиці Оратова рясніють лісами. З рукопису, що зберігався в колишнього оратівського власника Фаддея Осиповича Бобровського, видно, що 1584 року Сергій Оратовський передав оратівську волость своєму онукові Андрієві Оратовському. 1630 року маєток був у володінні братів: Василя, Богдана й Северина Оратовських; 1640 року — в Івана, Василевого сина. Він 30 квітня 1648 року заявив перед луцьким гродським судом, що містечко Оратів після п’ятиденного штурму взяли козаки й татари, замок зруйновано, а житла мешканців пограбовано й спалено. Ознаки замку — вали й рови — помітні й нині. 1661 року Оратів дістався Христині Василівні, у шлюбі Домбровській, брацлавській ловчині, сестрі Івана Оратовського. Після перерви польського панування, з другої чверті минулого століття, власниками Оратова стають Оранські. 1765 року — Станіслав Война-Оранський, дочка якого Антоніна близько 1784 року вийшла заміж за Антона Казимировича Пулавського — генерал-лейтенанта російських військ. 1803 року, 29 січня, у київській цивільній палаті явлено передачу оратівського маєтку генеральшею Пулавською, після смерті її чоловіка, своєму синові Казимирові Антоновичу Пулавському, ротмістрові російських військ, який залишався власником до 1824 року, коли рішенням конкурсового суду його маєтки роздано в різні руки за борги, з правом викупу протягом 10 років, яким він, само собою зрозуміло, не міг скористатися. Частини дрібнопомісних власників Оратова Лозинського й Пиняловича 1863 року за їхнім бажанням перейшли в казну з виплатою першому 770, а другому 730 рублів. Серед речей оратівської церкви заслуговують на увагу: напрестольний мідний посріблений хрест давньої роботи й писаний нотний обиход із малюнками та написом: «Сей ирмолой священнаго іерея Даніила Сухоставскаго, пароха Водотіевскаго, списася мною самимъ, въ веси Соколцу, при храмѣ Собора Архистратига Михаила, на тотъ часъ зостаючи на кондиціи, року 1728» [«Цей ірмолой священного ієрея Даниїла Сухоставського, пароха водотієвського, переписано мною самим у селі Соколцу, при храмі Собору Архістратига Михаїла, коли я на той час перебував на кондиції, року 1728»].