Текст і переклад

Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.

Оригінал

197. ЖИДОВЦЫ. По преданію, въ давнее время село называлось Матвѣевичами, а переименовано по тому случаю, что при построеніи гребли чрезъ Унаву, когда многія попытки задержать воду неудавались: то жители, слѣдуя давнему повѣрью, утопили нѣсколько жидовъ тамъ, гдѣ предполагалась гать. Впрочемъ Матвѣевичи были расположены на лѣвомъ, болѣе возвышенномъ берегу Унавы и тянулись до деревни Ерчиковъ. По разсказамъ болѣе свѣжимъ въ Жидовцахъ, лѣтъ за полтораста, поселились было въ значительномъ числѣ великороссійскіе раскольники, называемые у насъ Пилипонами; но самые глубокіе старики нынѣ живущіе ихъ уже здѣсь не видѣли, а только слыхали отъ своихъ отцовъ и дѣдовъ. Въ 1842 году при починкѣ церкви уничтожено опасанье вокругъ ея, которое въ давнее время имѣли весьма многія церкви въ нашемъ краѣ, для предохраненія церковнаго фундамента отъ разрушенія и для теплоты церквей въ зимнее время. Старинный церковный иконостасъ обозженъ молніею 23-го августа 1860 года. Церковь и нынѣ богата утварью, книгами, колоколами имѣющими надписи. Есть двѣ рукописныя книги: служба Св. Александру Невскому, переписанная въ 1748 году въ селѣ Бояркѣ, доказывающая, что и во время пресловутой уніи церкви нашего края чтили святыхъ русской церкви; а другая рукопись: служба животворящему кресту Господню, съ признаками значительнѣйшей, нежели первая древности. На погостѣ церковномъ старинный каменный крестъ безъ надписи.

Переклад

197. ЖИДІВЦІ [нині Квітневе]. За переказом, у давні часи село називалося Матвієвичами, а перейменоване з такої причини: коли будували греблю через Унаву і багато спроб затримати воду не вдавалося, то жителі, за давнім повір’ям, утопили кількох жидів [євреїв] там, де мала бути гать. Утім, Матвієвичі були розташовані на лівому, вищому березі Унави й тягнулися до села Єрчиків. За свіжішими переказами, років півтораста тому в Жидівцях були оселилися в чималій кількості великоросійські розкольники, яких у нас називають пилипонами; але навіть найстаріші з нині живих дідів уже не бачили їх тут, а тільки чули [про них] від своїх батьків і дідів. 1842 року під час ремонту церкви знищено опасання навколо неї, яке в давні часи мало дуже багато церков нашого краю, щоб уберегти церковний фундамент від руйнування і щоб у церквах було тепліше взимку. Старовинний церковний іконостас 23 серпня 1860 року обпалила блискавка. Церква й нині багата на начиння, книги, дзвони з написами. Є дві рукописні книги: служба св. Олександрові Невському, переписана 1748 року в селі Боярці, яка доводить, що й за часів горезвісної унії церкви нашого краю шанували святих російської церкви; а другий рукопис — служба животворящому хресту Господньому, з ознаками значно давнішого, ніж перший, походження. На церковному цвинтарі — старовинний кам’яний хрест без напису.

Примітки до перекладу

«Деревня». У Похилевича — поселення без власної парафії, приписане до парафії іншого села. Перекладаємо «село».

Унія і «возз’єднання». Так у книзі названо перехід парафій з унії (греко-католицької церкви) до православ’я.

Про джерело

Книга
«Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
Розділ
Доповнення й поправки, «ДОПОЛНЕНІЯ и ПОПРАВКИ.»
Сторінки
729 · скан 729
Ліцензія
Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.

Як цитувати

Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 729. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/dopovnennia-i-popravky/kvitneve/