Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
ДЕРЕНКОВЕЦЪ, село въ 12-ти верстахъ къ сѣверу отъ Староселья, на правой сторонѣ Роси, тамъ гдѣ рѣка эта вступаетъ въ Днѣпровскую долину и отдѣляя къ юговостоку болотную низменность, образуетъ дельту пространствомъ въ нѣсколько квадратныхъ миль. Село получило названіе отъ горы покрытой дереномъ или кизилемъ. По словамъ жителей оно принадлежитъ къ очень давнимъ селеніямъ и нѣкогда называлось мѣстечкомъ. Слѣдами древности признаются и могилы, близъ села находящіеся. Мѣстность, гдѣ стоитъ Николаевская церковь и нынѣ называется старымъ мѣстомъ, а гдѣ Успенская новымъ. Земля въ самомъ селеніи песчаная, но поля черноземны. Жителей обоего пола 2371; въ 1746 году было 186 дворовъ и до 1300 душъ населенія. Село въ то время принадлежало княгинѣ Яблоновской, хоронжинѣ коронной.
Переклад
ДЕРЕНКОВЕЦЬ, село за 12 верст на північ від Старосілля, на правому березі Росі, там, де ця річка входить у Дніпровську долину і, відокремлюючи на південний схід болотисту низовину, утворює дельту площею в кілька квадратних миль. Село дістало назву від гори, порослої дереном, або кизилом. За словами жителів, воно належить до дуже давніх поселень і колись називалося містечком. Слідами давнини вважають і могили, що є поблизу села. Місцевість, де стоїть Миколаївська церква, і нині називають старим місцем, а де Успенська — новим. Земля в самому селі піщана, але поля чорноземні. Жителів обох статей 2371; 1746 року було 186 дворів і до 1300 душ населення. Село тоді належало княгині Яблоновській, коронній хорунжині.
Оригінал
Двѣ церкви: Николаевская и Успенская, обѣ деревяныя 5-го класса и имѣютъ земли въ указномъ пространствѣ. Николаевская существуетъ съ незапамятныхъ временъ. Объ ней въ визитѣ Смѣлянскаго деканата за 1746 годъ говорится, что построена «circa annum 1730», безъ сомнѣнія на мѣсто древнѣйшей, что слѣдуетъ заключить изъ того, что при ней былъ священникомъ съ 1701 года Антоній Григоровичъ, посвященный въ Переяславлѣ Захаріемъ Корниловичемъ, котораго священника таже визита обличаетъ въ соблюденіи православныхъ обрядовъ богослуженія. Въ 1787 году на мѣсто этой, тогда уже обветшавшей церкви, построена новая и доселѣ существующая послѣ распространенія въ 1853 году. Успенская церковь построена 1771 года, а въ недавнее время поднята и разширена боковыми придѣлами.
Переклад
Дві церкви: Миколаївська і Успенська, обидві дерев’яні, 5-го класу, мають землю в указному розмірі. Миколаївська існує з незапам’ятних часів. Про неї у візиті Смілянського деканату за 1746 рік сказано, що її збудовано «circa annum 1730» [близько 1730 року], безсумнівно на місці давнішої, що слід вивести з того, що при ній з 1701 року був священиком Антоній Григорович, висвячений у Переяславі Захарієм Корниловичем; цього священика та сама візита викриває в дотриманні православних обрядів богослужіння. 1787 року на місці цієї, тоді вже занепалої церкви збудовано нову, яка після розширення 1853 року існує й досі. Успенську церкву збудовано 1771 року, а недавно її піднято й розширено бічними вівтарями.
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км. У статті: 12 верст ≈ 12,8 км. Перерахунок наш.
Назва. «Деренковецъ» — Деренковець.
«Могили». У Похилевича так названо кургани — земляні насипи над давніми похованнями; іноді й звичайні поховання.
«Візита». Опис парафії, складений під час перевірки (візитації) деканату; Похилевич часто цитує візити XVIII ст.
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
«Містечко». Невелике торговельне поселення з ярмарками й торгами, проміжне між селом і містом.
«Придел». Бічний вівтар у храмі з окремим посвяченням; перекладаємо «бічний вівтар».
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Черкаський повіт, «Вотчинное имѣніе княгини Воронцовой.»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 631–632. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/derenkovets/