Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
ЧОПОВИЧИ село на лѣвой сторонѣ р. Ирши, въ которую въ селеніи впадаютъ ручьи Переторщъ и Ченовка, въ 5-ти верстахъ отъ селенія Меленей, а отъ Радомысля прямо на сѣверъ въ 50-ти верстахъ. Ирша течетъ въ этомъ мѣстѣ широкими лугами понимаемыми весенними водами. Почему Чоповичи, кромѣ весенняго времени удалены отъ русла рѣки Ирши на цѣлую версту. Селеніе Чоповичи получило свое названіе отъ перваго владѣтеля этихъ мѣстъ Игнатія Чопа, которому за военные подвиги земли эти въ опредѣленномъ пространствѣ до 15,000 десятинъ наданы польскими королями Александромъ и Сигизмундомъ I-мъ. Потомки помянутаго Игнатія Чопа, до 3000 (въ 1861 году 3063 обоего пола) умножившіеся, и теперь признаютъ себя дворянами (околичною шляхтою) и каждый изъ нихъ, имѣя только воспоминанія дворянскія, ничѣмъ не отличается отъ окрестныхъ поселянъ ни образованіемъ, ни способомъ хлѣбопашества, ни даже одеждою и внѣшнимъ видомъ, имѣя лишь нѣсколько большее довольство въ жизненныхъ потребностяхъ, какъ послѣдствіе свободнаго труда и владѣнія собственнымъ кускомъ земли. Управляются они нѣсколькими старшинами изъ среды своей избранными, которымъ поручаютъ храненіе и расходованіе общественныхъ складокъ, а также храненіе грамотъ польскихъ королей, утвердившихъ предковъ ихъ въ дворянскихъ преимуществахъ. Кромѣ грамотъ королей Александра и Сигизмунда I-го, они имѣютъ грамоты Сигизмунда II, 22-го іюня 1570 года и Яна III, 18-го марта 1683 года, данныя наслѣдникамъ Игнатія Чопа: Потапу, Прокофію и Андрею тоже за военные ихъ подвиги. Дворяне Чоповскіе не утверждены еще въ дворянствѣ герольдіею Правительствующаго Сената. Кромѣ 3063 обоего пола околичной шляхты, владѣющихъ собственными землями, въ Чоповчахъ есть небольшое частное имѣніе, принадлежащее помѣщику Богдановичу (см. Гуменики). На земляхъ его живетъ 116 душъ обоего пола крестьянъ. Изъ числа дворянъ Чоповскихъ только 43 лица обоего пола исповѣдуютъ латинскую вѣру. Прочіе всѣ православные, къ которому исповѣданію принадлежатъ также и крестьяне помѣщика Богдановича и 260 лицъ разныхъ сословій, поселившихся въ Чоповцахъ. Лѣтъ за 50 водворилось въ Чоповичахъ нѣсколько еврейскихъ семействъ, которые нынѣ размножились до 221 души. Всего населенія въ настоящее время въ Чоповичахъ до 3660 обоего пола лицъ.
Переклад
ЧОПОВИЧІ, село на лівому березі р. Ірші, в яку в селі впадають струмки Переторщ і Ченовка, за 5 верст від села Мелені, а від Радомишля прямо на північ за 50 верст. Ірша тече в цьому місці широкими луками, що їх заливають весняні води. Тому Чоповичі, крім весняної пори, віддалені від русла річки Ірші на цілу версту. Село Чоповичі дістало свою назву від першого власника цих місць Ігнатія Чопа, якому за воєнні звитяги польські королі Олександр і Сигізмунд I надали ці землі у визначених межах, до 15 000 десятин. Нащадки згаданого Ігнатія Чопа, що розмножилися до 3000 (1861 року — 3063 обох статей), і нині визнають себе дворянами (околичною шляхтою), і кожен із них, маючи лише дворянські спогади, нічим не відрізняється від навколишніх селян ні освітою, ні способом хліборобства, ні навіть одягом і зовнішнім виглядом, маючи лише дещо більший достаток у життєвих потребах як наслідок вільної праці й володіння власним шматком землі. Ними керують кілька старшин, обраних із-поміж себе, яким доручають зберігати й витрачати громадські складки, а також зберігати грамоти польських королів, які затвердили їхніх предків у дворянських привілеях. Крім грамот королів Олександра і Сигізмунда I, вони мають грамоти Сигізмунда II від 22 червня 1570 року та Яна III від 18 березня 1683 року, видані спадкоємцям Ігнатія Чопа — Потапові, Прокофію та Андрієві — теж за їхні воєнні звитяги. Дворян Чоповських ще не затвердила в дворянстві герольдія Правлячого Сенату. Крім 3063 [осіб] обох статей околичної шляхти, що володіють власними землями, у Чоповичах є невеликий приватний маєток, що належить поміщикові Богдановичу (див. Гуменники). На його землях живе 116 душ обох статей селян. З-поміж дворян Чоповських лише 43 особи обох статей сповідують латинську віру. Решта всі православні; до цього віросповідання належать також селяни поміщика Богдановича і 260 осіб різних станів, що оселилися в Чоповичах. Років 50 тому в Чоповичах оселилося кілька єврейських родин, які нині розмножилися до 221 душі. Усього населення в Чоповичах нині до 3660 осіб обох статей.
Оригінал
Церковь деревяная, во имя св. Тройцы, построена въ 1778 году прихожанами дворянами Чоповскими. Церковь эта, по свидѣтельству визиты 1799 года, произведенной оффиціаломъ Іоанномъ Любиньскимъ, основанному на преданіяхъ стариковъ, есть уже четвертая въ Чоповичахъ. Прежнія три разорены во времена набѣговъ татарскихъ. Причемъ татары взяли въ плѣнъ Чоповскихъ жителей при первомъ разореніи церкви 50, а при второмъ 100. Нынѣшняя церковь фундаментально окончена въ 1854 году. Въ ней особенно примѣчателенъ иконостасъ, устроенный въ прошломъ вѣкѣ во время уніи, съ употребленіемъ статуйныхъ изображеній Спасителя, пресвятой Дѣвы, Ангеловъ, Апостоловъ и нѣкоторыхъ святыхъ. Царскія врата также оригинальной, хорошей работы, здѣланы въ видѣ двухъ раковинъ, а въ олтарѣ аллегорическая новая картина, изображающая возсоединеніе уніатовъ въ 1839 году, съ словами покойнаго Императора Николая I-го: «Благодарю Бога и принимаю». По штатамъ сельскихъ церквей Чоповицкая причислена къ 3-му классу; земли имѣетъ указную пропорцію. Чоповицкая церковь также примѣчательна тѣмъ, что настоятель ея протоіерей Стефанъ Буткевичъ въ 1839 году, состоя благочиннымъ всѣхъ уніатскихъ церквей Кіевской губерніи, содѣйствовалъ съ усердіемъ къ возсоединенію духовенства и народа уніатскаго къ соединенію съ единою каѳолическою православною церковію. Уніатскія церкви съ нимъ возсоединившіеся были въ слѣдующихъ мѣстностяхъ Кіевской губерніи: Радомысльскаго уѣзда, въ селеніяхъ: Чоповичи, Мелени, Скураты, Горбулевъ, Моделевъ, Заньки и Борщевъ. Сквирскаго уѣзда: въ городѣ Сквирѣ Аннинская церковь, въ селеніяхъ Завадовкѣ и Корчмищахъ. Бердичевскаго уѣзда: въ селѣ Маломъ Чернятинѣ и нѣсколько каплицъ въ разныхъ владѣльческихъ имѣніяхъ.
Переклад
Церква дерев’яна, на честь Святої Трійці, збудована 1778 року парафіянами — дворянами Чоповськими. Ця церква, за свідченням візити 1799 року, яку провів офіціал Іоанн Любинський, — свідченням, що ґрунтується на переказах старих людей, — уже четверта в Чоповичах. Попередні три зруйновано під час татарських набігів. При цьому татари взяли в полон чоповицьких жителів: під час першого зруйнування церкви 50, а під час другого 100. Нинішню церкву ґрунтовно завершено 1854 року. У ній особливо примітний іконостас, улаштований у минулому столітті за часів унії, з використанням статуй — зображень Спасителя, Пресвятої Діви, ангелів, апостолів і деяких святих. Царські врата також оригінальної, доброї роботи, зроблені у вигляді двох мушель, а у вівтарі — нова алегорична картина, що зображає возз’єднання уніатів 1839 року, зі словами покійного Імператора Миколи I: «Благодарю Бога и принимаю» [Дякую Богові й приймаю]. За штатом сільських церков чоповицьку зараховано до 3-го класу; землі має указну пропорцію. Чоповицька церква примітна також тим, що її настоятель протоієрей Стефан Буткевич 1839 року, будучи благочинним усіх уніатських церков Київської губернії, ревно сприяв возз’єднанню уніатського духовенства й народу, їх з’єднанню з єдиною кафолічною православною церквою. Уніатські церкви, що возз’єдналися разом із ним, були в таких місцевостях Київської губернії: Радомисльського повіту — в селах Чоповичі, Мелені, Скурати, Горбулів, Моделів, Заньки й Борщів. Сквирського повіту — у місті Сквирі Аннинська церква, у селах Завадовці й Корчмищах. Бердичівського повіту — у селі Малому Чернятині й кілька каплиць у різних поміщицьких маєтках.
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км. У статті: 5 верст ≈ 5,3 км; 50 верст ≈ 53,3 км. Перерахунок наш.
Назва. «Чоповичи» — Чоповичі.
«Візита». Опис парафії, складений під час перевірки (візитації) деканату; Похилевич часто цитує візити XVIII ст.
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
Унія і «возз’єднання». Так у книзі названо перехід парафій з унії (греко-католицької церкви) до православ’я.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Радомисльський повіт, «СЕЛЕНІЯ, ПРИНАДЛЕЖАВШІЯ ДО 1795 ГОДА КЪ РАДОМЫСЛЬСКОМУ ИЛИ ПОЛѢССКОМУ ИМѢНІЮ КІЕВСКИХЪ МИТРОПОЛИТОВЪ, СНАЧАЛА ПРАВОСЛАВНЫХЪ, А ПОТОМЪ УНІАТСКИХЪ *).»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 127–128. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/chopovychi/