Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
Городъ ЧЕРКАСЫ. Происхожденіе города Черкасъ покрыто мракомъ неизвѣстности, подобно прочимъ древнимъ городамъ нашимъ. Болтинъ въ своихъ примѣчаніяхъ на Леклерка 1), относитъ происхожденіе Черкасъ къ временамъ владычества Татаръ надъ Русью. Баскакъ Ахматъ, правившій княжествомъ Липецкимъ (въ нынѣшней Курской губерніи), угнѣталъ народъ, неисключая ни бояръ, ни князей и завелъ близъ Рыльска двѣ слободы, куда стекались негодяи разнаго рода, чтобы, снискавъ его покровительство, грабить окрестныя селенія. Князь Олегъ, потомокъ древнихъ владѣтелей Черниговскихъ, пожаловался на то Хану Телебугѣ, который, давъ ему отрядъ Монголовъ, велѣлъ раззорить слободы Ахматовы, что и было исполнено. Такъ пишетъ Карамзинъ 2). Болтинъ, коснувшись этаго предмета въ упомянутыхъ примѣчаніяхъ, прибавляетъ, что жители Ахматовыхъ слободъ были Черкасы (Малороссіяне?) и назывались козаками, что они бѣжали къ Баскаку въ Каневъ и построили городокъ Черкаскъ. Если извѣстіе это справедливо: то Черкасы, именовавшіеся въ старину Черкасскомъ, построены около 1284 года. Неизвѣстно съ котораго именно времени Черкаскъ сталъ называться Черкасамы. Въ 1499 году Ханъ Кримскій Менгли-Гирей, въ письмѣ своемъ къ Московскому великому князю Іоанну III Васильевичу говоритъ. «ты можешъ достать себѣ Кіевъ и городокъ Черкаскъ 3)». Въ книгѣ большому чертижу онъ называется уже Черкасами. «а ниже Мошны четыре мили, на Днѣпрѣ градъ Черкасы»: Нѣкоторые же основаніе Черкасъ относятъ къ до татарскому періоду и говорятъ: что этотъ городъ построенъ воинственнымъ племенемъ, извѣстнымъ подъ общимъ своимъ именемъ «черныхъ клубоковъ или шапокъ». Извѣстно, что Торки, Берендѣи, Печенеги и нѣкоторые другіе сосѣдніе древнимъ Кіевлянамъ народы, жившіе ниже Кіева по берегамъ Днѣпра, назывались въ нашихъ лѣтописяхъ не только черными шапками, въ отличіе отъ бѣлыхъ, за рѣкою Припетью жившихъ, но и Черкасами 4). Весьма вѣроятно, что эти племена, занимая плодоносные Днѣпровскіе берега, имѣли свой главный городъ который Кіевляне называли Черкаскимъ. Впрочемъ по другому источнику, именно, по привиллегіи данной польскимъ королемъ Станиславомъ-Августомъ городу Черкасамъ, основаніе этаго города относится къ XIV столѣтію. Въ привиллегіи этой сказано, что «жители Черкасъ между другими документами представили, въ доказательство своихъ правъ, опись замка Каневскаго, сдѣланную въ 1552 году, изъ которой видно, что когда великій князь литовскій Гедеминъ завоевалъ надъ моремъ Кафу, Перекопъ и Черкасы Пятигорскіе (былъ ли такой городъ въ началѣ XIV вѣка?), и привелъ часть Черкасовъ съ княжною ихъ Черкасскою: тогда, поселивши ихъ надъ Днѣпромъ, городъ Черкасы ими заселилъ и положилъ ему основаніе». По нашему мнѣнію, показанія этой привиллегіи, какъ и другихъ сочиненныхъ польскими историками и юристами, съ умышленнымъ забвеніемъ русскаго существованія городовъ, не заслуживаютъ никакого историческаго вниманія, послѣ того какъ Бопланъ и Герберштейнъ почитали Черкасы весьма древнимъ городомъ. Когда Ягайло былъ признанъ польскимъ королемъ (1386 г.): тогда учреждены были три гетманства: польское, литовское и русское. Послѣднему гетману назначенъ былъ мѣстопребываніемъ городъ Черкасы. Въ концѣ XV и началѣ XVI вѣка Черкасы извѣстны уже какъ значительный пунктъ въ Украинѣ. Въ 1523 году они могли выдержать тринадцатидневную осаду татарскаго войска. Исламъ, сынъ Магмета-Гирея, два раза низвергаемый Сайдетъ-Гиреемъ съ престола Кримскаго, бѣжалъ въ Черкасы. Мстительный Сайдетъ съ 50-ю пушками подступилъ къ городу и 13 дней держалъ его въ осадѣ. Потерявъ терпѣніе онъ рѣшился вступить въ переговоры и пригласилъ Дашковича, начальника малороссійскихъ козаковъ въ лагерь. Оставивъ нѣсколько заложниковъ татарскихъ въ Черкасахъ, Дашковичъ поѣхалъ къ врагу по рицарски въ лагерь, пировалъ съ Ханомъ, пилъ съ нимъ медъ и изъ врага сдѣлалъ его другомъ польскаго короля. Въ 1557 году, когда Ханъ Кримскій Девлетъ-Гирей съ помощію Турковъ и Волоховъ сталъ сильно тѣснить козаковъ укрѣпившихся подъ предводительствомъ князя Димитрія Вишневецкаго на Днѣпровскомъ островѣ Томаповкѣ, Вишневецкій оставилъ свою крѣпость, удалился къ предѣламъ литовскимъ, и занявъ Черкасы и Каневъ гдѣ жители любили его, написалъ къ царю Московскому Іоанну IV, что будучи снова готовъ итти на Хана, можетъ оказать Россіи, какъ русскій и православный, еще важнѣйшую услугу покореніемъ ей всѣхъ южныхъ областей Днѣпровскихъ. Но Іоаннъ, подобно тому какъ впослѣдствіи государи: Алексѣй Михайловичъ и Петръ Алексѣевичъ, не желая нарушить утвержденнаго съ Литвою перемирія, велѣлъ возвратить Черкасы и Каневъ королю Сигизмунду Августу.
Переклад
Місто ЧЕРКАСИ. Походження міста Черкас, як і інших наших давніх міст, оповите мороком невідомості. Болтін у своїх примітках на Леклерка 1) відносить походження Черкас до часів панування татар над Руссю. Баскак Ахмат, який правив Липецьким князівством (у нинішній Курській губернії), гнобив народ, не оминаючи ні бояр, ні князів, і заснував поблизу Рильська дві слободи, куди збиралися всілякі негідники, щоб, здобувши його заступництво, грабувати навколишні поселення. Князь Олег, нащадок давніх чернігівських володарів, поскаржився на це ханові Телебузі, який, давши йому загін монголів, звелів зруйнувати Ахматові слободи, що й було виконано. Так пише Карамзін 2). Болтін, торкнувшись цього предмета в згаданих примітках, додає, що мешканці Ахматових слобод були черкаси (малоросіяни?) і звалися козаками, що вони втекли до баскака в Канів і збудували городок Черкаськ. Якщо ця звістка правдива, то Черкаси, які в давнину звалися Черкаськом, збудовано близько 1284 року. Невідомо, з якого саме часу Черкаськ став називатися Черкасами. 1499 року кримський хан Менглі-Гірей у своєму листі до московського великого князя Іоанна III Васильовича каже: «ти можеш здобути собі Київ і городок Черкаськ 3)». У Книзі Большому чертежу він уже називається Черкасами: «а ниже Мошны четыре мили, на Днѣпрѣ градъ Черкасы» [а на чотири милі нижче Мошни, на Дніпрі місто Черкаси]. Дехто ж відносить заснування Черкас до дотатарського періоду і каже, що це місто збудувало войовниче плем’я, відоме під спільною назвою «чорних клобуків, або шапок». Відомо, що торки, берендеї, печеніги та деякі інші народи, сусідні з давніми киянами, які жили нижче Києва по берегах Дніпра, звалися в наших літописах не лише чорними шапками, на відміну від білих, що жили за річкою Прип’яттю, а й черкасами 4). Цілком імовірно, що ці племена, займаючи родючі дніпровські береги, мали своє головне місто, яке кияни називали Черкаським. Утім, за іншим джерелом, а саме за привілеєм, наданим польським королем Станіславом-Августом місту Черкасам, заснування цього міста припадає на XIV століття. У цьому привілеї сказано, що «мешканці Черкас серед інших документів подали на доказ своїх прав опис Канівського замку, складений 1552 року, з якого видно, що коли великий князь литовський Гедимін завоював над морем Кафу, Перекоп і Черкаси П’ятигорські (чи було таке місто на початку XIV століття?) і привів частину черкасів з їхньою княжною Черкаською, тоді, поселивши їх над Дніпром, заселив ними місто Черкаси й поклав йому початок». На нашу думку, свідчення цього привілею, як і інших, складених польськими істориками та юристами з навмисним забуттям руського існування міст, не заслуговують жодної історичної уваги, коли вже Боплан і Герберштейн вважали Черкаси дуже давнім містом. Коли Ягайла визнали польським королем (1386 р.), тоді було засновано три гетьманства: польське, литовське й руське. Останньому гетьманові за осідок призначено місто Черкаси. Наприкінці XV і на початку XVI століття Черкаси вже відомі як значний осередок в Україні. 1523 року вони змогли витримати тринадцятиденну облогу татарського війська. Іслам, син Магмета-Гірея, якого Сайдет-Гірей двічі скидав із кримського престолу, утік до Черкас. Мстивий Сайдет із 50 гарматами підступив до міста й 13 днів тримав його в облозі. Утративши терпіння, він зважився на переговори й запросив до табору Дашковича, начальника малоросійських козаків. Залишивши в Черкасах кількох татарських заручників, Дашкович по-лицарськи поїхав до ворога в табір, бенкетував із ханом, пив із ним мед і з ворога зробив його другом польського короля. 1557 року, коли кримський хан Девлет-Гірей за допомогою турків і волохів почав сильно тіснити козаків, що укріпилися під проводом князя Димитрія Вишневецького на дніпровському острові Томаківка, Вишневецький покинув свою фортецю, відійшов до литовських кордонів і, зайнявши Черкаси й Канів, де жителі його любили, написав московському цареві Іоанну IV, що, знову готовий іти на хана, він може як руський і православний зробити Росії ще важливішу послугу, підкоривши їй усі південні дніпровські області. Але Іоанн, так само як згодом государі Олексій Михайлович і Петро Олексійович, не бажаючи порушувати затвердженого з Литвою перемир’я, звелів повернути Черкаси й Канів королеві Сигізмунду Августу.
Оригінал
Т. 1. Стр. 344.
Переклад
Т. 1. С. 344.
Оригінал
Ист. Г. Р. IV Т. стр. 127.
Переклад
Іст. Г. Р. IV т. с. 127.
Оригінал
Ист. Г. Р. VI. 181. Изд. 5.
Переклад
Іст. Г. Р. VI. 181. Вид. 5.
Оригінал
Изяславъ же посла сына своего Мстислава къ королеви, въ Угри, повести короля на Галицкаго
Переклад
Изяславъ же посла сына своего Мстислава къ королеви, въ Угри, повести короля на Галицкаго [Ізяслав же послав сина свого Мстислава до короля, в Угорщину, повести короля на Галицького]
Оригінал
До самыхъ временъ Хмельницкаго Черкасы считались главнымъ козацкимъ городомъ. Въ ревизіи 1622 года сказано: «мѣщанъ послушныхъ въ Черкасахъ 120; податей не платятъ никакихъ; каждый изъ нихъ обязанъ отбывать при старостѣ военную службу на конѣ и съ оружіемъ. Домовъ козацкихъ непослушныхъ въ городѣ и по хуторамъ болѣе 1000». Послѣ битвы съ Павлюкомъ Черкасы были сожжены Поляками въ 1637 году. «Я видѣлъ Черкасы во всемъ блескѣ, говоритъ Бопланъ 1), когда они служили главнымъ отпоромъ для козаковъ; но мы сожгли сей городъ 18-го декабря 1637 года». Когда Хмельницкій поднялъ на Запорожьѣ востаніе противъ Поляковъ, коронный гетманъ Потоцкій двинулся противъ него съ польскимъ войскомъ; но зима захватила его на дорогѣ, и онъ принужденъ былъ зимовать съ 1647 на 1648 годъ въ Черкасахъ; весною уже онъ выслалъ отсюда козацкіе и польскіе отряды подъ предводительствомъ сына своего Стефана противъ Хмельницкаго. Извѣстенъ исходъ битвы на желтыхъ водахъ. Испугавшись успѣховъ Хмельницкаго, коронный гетманъ отступилъ къ Корсуню. Такимъ образомъ Черкаскіе козаки, отправленные противъ Хмельницкаго и принявшіе его сторону, имѣли великое вліяніе на судьбу этой войны, отъ которой зависѣла участь Малороссіи и Польши. По смерти Хмельницкаго, перенесшаго гетманскую резиденцію въ Чигиринъ, Черкасы переходили изъ рукъ въ руки Великороссіянъ, Малороссіянъ и Поляковъ и нѣсколько разъ были взяты приступомъ, раззорены и выжжены. Полкъ Черкаскій существовалъ однако до тѣхъ поръ, пока наконецъ Россія, не желая удержать за собою обѣ стороны Днѣпра, уступила правую сторону рѣки Польшѣ. Тогда только развязались руки польскихъ вельможъ. Полкъ немедленно былъ упраздненъ, козаки обращены въ панщинные крестьяне, а въ городѣ Черкасахъ возстановлено было старотство, которое немедленно стало быть передаваемо для извлеченія доходовъ польскимъ вельможамъ. Изъ ревизіи 1765 года видно, что доходъ старосты въ томъ году со всего старотства простирался до 69,000 злотыхъ, а въ 1789 до 132,000. Въ Черкасахъ было домовъ въ 1741 году 306, въ 1765 — 455, а въ 1789—561. Жидовъ въ городѣ въ 1765 году небыло кромѣ арендаря платившаго откупу 10,000 злотыхъ; а въ 1789 году уже было 14 жидовскихъ домовъ. Къ Черкаскому старотству, со времени образованія его, причислялись села: Чернявка, Вергуны, Бузуковъ, Хацки, Бѣлозерье, Русская-поляна, Свидовокъ, Ломоватое, Ходяки, Лески, а до 1686 года нѣкоторыя села за Днѣпромъ. Въ городѣ находился замокъ съ гарнизономъ состоящимъ изъ 50 человѣкъ реэстровыхъ козаковъ и 20 человѣкъ нестроевыхъ, называвшихся «лежнями». Замокъ былъ взятъ взбунтовавшимися Малороссіянами во время возстанія 1768 года. Въ 1797 году, когда правая сторона Днѣпра присоединена къ Россіи, въ Черкасахъ образованъ уѣздный городъ, по неудобству къ этому м. Смѣлой, гдѣ первоначально предполагалось основать уѣздное управленіе. Нынѣ въ городѣ Черкасахъ считается жителей обоего пола: православныхъ 6,660, раскольниковъ 1016, латинствующихъ 50, евреевъ 740. Всего 8466; изъ нихъ купцовъ 3-й гильдіи: христіанъ 25, евреевъ 57.
Переклад
Аж до часів Хмельницького Черкаси вважалися головним козацьким містом. У ревізії 1622 року сказано: «послушних міщан у Черкасах 120; жодних податків не платять; кожен із них зобов’язаний відбувати при старості військову службу на коні і зі зброєю. Непослушних козацьких домів у місті й по хуторах понад 1000». Після битви з Павлюком поляки 1637 року спалили Черкаси. «Я бачив Черкаси в усьому блиску, — каже Боплан 1), — коли вони були головним оплотом козаків; але ми спалили це місто 18 грудня 1637 року». Коли Хмельницький підняв на Запорожжі повстання проти поляків, коронний гетьман Потоцький рушив проти нього з польським військом; але зима застала його в дорозі, і він змушений був зимувати з 1647 на 1648 рік у Черкасах; уже навесні він вислав звідси козацькі й польські загони під проводом свого сина Стефана проти Хмельницького. Відомо, чим закінчилася битва на Жовтих Водах. Злякавшись успіхів Хмельницького, коронний гетьман відступив до Корсуня. Отже, черкаські козаки, вислані проти Хмельницького, що перейшли на його бік, мали великий вплив на долю цієї війни, від якої залежала судьба Малоросії та Польщі. Після смерті Хмельницького, який переніс гетьманську резиденцію до Чигирина, Черкаси переходили з рук у руки великоросіян, малоросіян і поляків і кілька разів були взяті приступом, зруйновані й випалені. Черкаський полк, однак, існував доти, доки нарешті Росія, не бажаючи утримувати за собою обидва боки Дніпра, не поступилася правим боком річки Польщі. Тільки тоді розв’язалися руки польським вельможам. Полк негайно скасували, козаків обернули на панщинних селян, а в місті Черкасах відновили староство, яке відразу стали передавати польським вельможам для отримання доходів. З ревізії 1765 року видно, що дохід старости того року з усього староства сягав 69 000 злотих, а 1789 року — 132 000. Домів у Черкасах було: 1741 року — 306, 1765 року — 455, а 1789 року — 561. Євреїв у місті 1765 року не було, крім орендаря, який платив 10 000 злотих відкупу; а 1789 року було вже 14 єврейських домів. До Черкаського староства від часу його утворення приписувалися села: Чорнявка, Вергуни, Бузуків, Хацьки, Білозір’я, Руська Поляна, Свидівок, Ломовате, Худяки, Леськи, а до 1686 року — деякі села за Дніпром. У місті був замок із залогою, що складалася з 50 реєстрових козаків і 20 нестройових, яких називали «лежнями». Замок узяли збунтовані малоросіяни під час повстання 1768 року. 1797 року, коли правий бік Дніпра приєднано до Росії, у Черкасах утворено повітове місто, бо містечко Сміла, де спершу передбачалося заснувати повітове управління, було для цього незручне. Нині в місті Черкасах налічується жителів обох статей: православних 6 660, розкольників 1016, латинників 50, євреїв 740. Усього 8466; з них купців 3-ї гільдії: християн 25, євреїв 57.
Оригінал
князя, и, скопя свою дружину, пойде и взя съ собою Вячеславовъ полкъ весь и всѣ черные клобуки, еже зовутся черкасы. См. Кіев. лѣтопись, а также истор. Гос. Рос. примѣч. 396 къ 11-му тому.
Переклад
князя, и, скопя свою дружину, пойде и взя съ собою Вячеславовъ полкъ весь и всѣ черные клобуки, еже зовутся черкасы. [князя, і, зібравши свою дружину, пішов і взяв із собою весь Вячеславів полк і всіх чорних клобуків, що звуться черкасами.] Див. Київ. літопис, а також Іст. Гос. Рос., примітка 396 до 11-го тому.
Оригінал
Городъ расположенъ частію на невысокихъ горахъ тянущихся надъ Днѣпромъ, съ которыхъ открываются живописные виды на рѣку, частію же на отлогомъ берегу Днѣпра; улицы неправильны, застроены мѣстами неуклюжимы еврейскими жилищами мѣстами чистенькими домиками чиновниковъ, мѣстами сельскими малороссійскими хатами съ соломянными крышами. Въ нѣкоторыхъ частяхъ города есть деревяные заборы, въ другихъ просто сельскіе плетни, изъ за которыхъ выглядываетъ зелень огородовъ со множествомъ подсолнечниковъ. Самое видное зданіе въ городѣ—присутственныя мѣста, построенныя по извѣстному образцу. Отъ стариннаго замка неосталось теперь и слѣдовъ. Жители указываютъ только ту гору, на которой онъ стоялъ. Она находится за городскою думою, гдѣ недавно стояла деревяная латинская каплица. Въ городѣ находится духовное уѣздное и приходское училище въ коемъ обучается до 150 дѣтей священно и церковно-служителей окрестныхъ приходовъ. Училище это построено въ 1818 году, а въ 1843 году возведены каменныя для него зданія.
Переклад
Місто розташоване почасти на невисоких горах, що тягнуться над Дніпром і з яких відкриваються мальовничі краєвиди на річку, почасти ж на пологому березі Дніпра; вулиці неправильні, забудовані де незграбними єврейськими житлами, де чистенькими будиночками чиновників, де сільськими малоросійськими хатами з солом’яними дахами. У деяких частинах міста є дерев’яні паркани, в інших — просто сільські тини, з-за яких виглядає зелень городів із безліччю соняшників. Найпомітніша будівля в місті — присутственні місця [урядові установи], збудовані за відомим зразком. Від старовинного замку тепер не лишилося й сліду. Жителі показують тільки ту гору, на якій він стояв. Вона за міською думою, де недавно стояла дерев’яна латинська каплиця. У місті є духовне повітове й парафіяльне училище, в якому навчається до 150 дітей священно- і церковнослужителів навколишніх парафій. Це училище збудоване 1818 року, а 1843 року для нього зведено кам’яні будівлі.
Оригінал
Описаніе Укр. Ст. 15.
Переклад
Опис Укр. С. 15.
Оригінал
Церквей три: а) соборная Николаевская деревяная очень давняя. Изъ визитъ за 1740 и 1741 годы Мошенскаго деканата видно, что она построена въ 1717 г.; но и передъ тѣмъ, еще въ 1693 году была заложена и освящена, по благословенію митрополита Варлаама Ясинскаго, протопопою Кирилломъ Клиницкимъ. Въ настоящее время предположено церковь эту перенести на главную городскую площадь и построить каменнымъ зданіемъ съ деревянымъ куполомъ; на что уже составлены и утверждены планы и начаты работы въ 1861 году. Причтъ получаетъ содержаніе частію жалованьемъ отъ казны по штату уѣздныхъ соборныхъ церквей и процентами отъ капитала завѣщаннаго штабсъ-лекаремъ Андреемъ Ростопоровскимъ, а частію отъ пахатныхъ и сѣнокосныхъ земель, коихъ за соборною церковію считается 95 десятинъ. б) Троицкая деревяная въ нижней части города, была построена, какъ видно изъ тѣхъ же визитъ, въ 1745 году на мѣсто давнѣйшей, коей построеніе относится къ 1671 году, по разрѣшенію митрополита Іосифа Нелюбовича. По совершенной ветхости этой церкви возведена каменная, освященная митрополитомъ Арсеніемъ въ 1863 году, на томъ мѣстѣ, гдѣ прежде находилась въ замковищѣ латинская упраздненная каплица. Кромѣ 345 руб. назначенныхъ отъ казны на жалованье причту, ей принадлежитъ 76 десятинъ пахатныхъ и сѣнокосныхъ земель. в) Рождество-Богородичная деревяная, построена 1798 года; въ жалованье причту назначено отъ казны 255 руб. земли имѣетъ 34 десятины. Она построена на мѣсто существовавшей издавна въ Черкасахъ Георгіевской церкви.
Переклад
Церков три: а) соборна Миколаївська, дерев’яна, дуже давня. З візит Мошенського деканату за 1740 і 1741 роки видно, що вона збудована 1717 р.; але й перед тим, ще 1693 року, була закладена й освячена з благословення митрополита Варлаама Ясинського протопопом Кирилом Клиницьким. Нині передбачено перенести цю церкву на головну міську площу й збудувати кам’яною будівлею з дерев’яним куполом; для цього вже складено й затверджено плани, а 1861 року розпочато роботи. Причт утримується почасти з платні від казни за штатом повітових соборних церков і з відсотків від капіталу, заповіданого штабс-лікарем Андрієм Ростопоровським, а почасти з орних і сінокісних земель, яких за соборною церквою налічується 95 десятин. б) Троїцька, дерев’яна, в нижній частині міста, була збудована, як видно з тих самих візит, 1745 року на місці давнішої, спорудження якої припадає на 1671 рік, з дозволу митрополита Іосифа Нелюбовича. Через цілковиту ветхість цієї церкви зведено кам’яну, освячену митрополитом Арсенієм 1863 року, на тому місці, де раніше на замковищі була скасована латинська каплиця. Крім 345 руб., призначених від казни на платню причтові, їй належить 76 десятин орних і сінокісних земель. в) Різдво-Богородицька, дерев’яна, збудована 1798 року; на платню причтові від казни призначено 255 руб., землі має 34 десятини. Її збудовано на місці Георгіївської церкви, що здавна існувала в Черкасах.
Оригінал
Со второй половины прошлаго вѣка водворились въ городѣ Черкасахъ раскольники, бѣжавшіе изъ разныхъ мѣстъ Великороссіи. Значительная часть изъ нихъ приняла въ послѣдніе годы православіе. Раскольники въ самомъ городѣ имѣютъ приходскую церковь, а за городомъ два монастыря мужескій и женскій. Мужескій монастырь находится въ пяти верстахъ отъ города на возвышенномъ берегу Днѣпра. Онъ основанъ въ 1810 году у подошвы горы монахомъ Пименомъ, а чрезъ 10 лѣтъ перенесенъ на настоящее мѣсто, для избѣжанія наводненій. Въ монастырѣ двѣ деревяныя церкви: холодная во имя Успенія Пресвятыя Богородицы и теплая съ двумя престолами: во имя Преподобныхъ Сергія и Филиппа митрополита Московскаго. Внутри монастыря одинадцать келій, общая трапеза и хозяйственныя постройки. Въ 1860 году въ немъ находилось 10 монашествующихъ старцевъ и 20 стариковъ изъ Черкаскаго общества, призрѣваемыхъ здѣсь на счетъ достаточныхъ членовъ общества. Женскій монастырь на южной оконечности города основанъ въ 1818 году инокинею Аѳанасіею на купленой ею землѣ. Въ немъ также двѣ деревянныя церкви: Во имя Покрова Пресвятыя Богородицы и Чудотворца Николая, 13 домовъ со службами и общею трапезою. Въ монастырѣ въ 1860 году пребывало монахинь 35 и призрѣваемыхъ обществомъ старухъ 15.
Переклад
З другої половини минулого століття в місті Черкасах оселилися розкольники, які втекли з різних місць Великоросії. Значна частина з них останніми роками прийняла православ’я. Розкольники мають у самому місті парафіяльну церкву, а за містом — два монастирі, чоловічий і жіночий. Чоловічий монастир розташований за п’ять верст від міста на високому березі Дніпра. Його заснував 1810 року біля підніжжя гори чернець Пимен, а через 10 років монастир перенесли на теперішнє місце, щоб уникнути повеней. У монастирі дві дерев’яні церкви: холодна на честь Успіння Пресвятої Богородиці і тепла з двома престолами: на честь преподобних Сергія та Филипа, митрополита Московського. Усередині монастиря одинадцять келій, спільна трапезна і господарські будівлі. 1860 року в ньому перебувало 10 ченців-старців і 20 старих із черкаської громади, яких тут утримували коштом заможних членів громади. Жіночий монастир на південному краю міста заснувала 1818 року інокиня Афанасія на купленій нею землі. У ньому також дві дерев’яні церкви: на честь Покрови Пресвятої Богородиці і Миколая Чудотворця, 13 будинків із господарськими службами і спільною трапезною. 1860 року в монастирі перебувало 35 черниць і 15 старих жінок, яких утримувала громада.
Примітки до перекладу
Міри. Десятина — близько 1,09 га. У статті: 95 десятин ≈ 104 га; 76 десятин ≈ 83 га; 34 десятини ≈ 37,1 га. Перерахунок наш.
Назва. «Черкасы» — Черкаси.
«Городище», «замковище». Місце давнього укріплення з валами й ровами.
«Візита». Опис парафії, складений під час перевірки (візитації) деканату; Похилевич часто цитує візити XVIII ст.
«Хутір». Невелике поселення з однієї чи кількох садиб поза селом.
«Деканат». Церковна округа з кількох парафій на чолі з деканом.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Черкаський повіт, «ЧЕРКАССКІЙ УѢЗДЪ.»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 610–614. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/cherkasy/