Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
БЕРДИЧЕВЪ, уѣздный городъ подъ 49°54' широты и 46°15' долготы, въ разстояніи отъ Кіева 160 верстъ. Возвышенная и безлѣсная равнина, по склону которой частію къ Днѣпру, а частію къ Бугу, стекаютъ многія рѣки, необозримая по своему пространству, достопримѣчательная обиліемъ и тучностію пажитей, со всѣхъ сторонъ облечаетъ городъ Бердичевъ. По этой равнинѣ течетъ рѣка Гнилопять, образуя довольно глубокій долъ. На обѣихъ сторонахъ его, по отлогимъ уваламъ, расположенъ Бердичевъ. Великолѣпный римско-католическій монастырь съ своими готическими храмами, башнями, воротами и крѣпкою оградою, четыре православныя и одна латинская приходскія церкви, обширный каменный гостинный дворъ, домъ управляющаго городомъ, полицмейстера, бывшая таможня, до 40 каменныхъ обывательскихъ домовъ и до 2200 домовъ деревяныхъ, издали представляютъ Бердичевъ обширнымъ и цвѣтущимъ городомъ. Но этотъ наружный видъ не обманчивъ только въ отношеніи къ римско-католическому монастырю. Немощенныя, грязныя и худо, или совсѣмъ неосвѣщаемыя улицы обстроены домами и хижинами, въ зодчествѣ которыхъ красота и соразмѣрность вовсе не входили въ соображеніе слишкомъ расчетливыхъ евреевъ, которые вездѣ и всегда отличаются неопрятностію. Если же прибавить къ тому рѣчку Гнилопять, совершенно соотвѣтствующую данному ей названію съ ея тинистою водою, топкими берегами и утлыми деревяными мостиками: то нельзя неубѣдиться, что внутреннее устройство Бердичева вовсе не соотвѣтствуетъ внѣшнему его виду. Но все это не мѣшаетъ Бердичеву въ торговомъ отношеніи стоять на высокой степени достопримѣчательности между всѣми городами югозападной Россіи. Въ немъ ежегодно бываетъ 5-ть главныхъ ярмарокъ, на которыя съѣзжаются купцы изъ Москвы, Варшавы и другихъ отдаленныхъ городовъ и краевъ Россіи, Пруссіи и Австріи, также помѣщики и разнаго рода промышленники: Польскіе, Литовскіе, Бѣлорусскіе, Новороссійскіе и Украинскіе. Въ это время табуны лошадей и стада рогатаго скота и разнаго рода овецъ покрываютъ прилежащія къ Бердичеву обширныя равнины, а внутри его въ малочисленныхъ магазинахъ можно получить все, чѣмъ довольствуется умѣренная нужда земледѣльца и чѣмъ удовлетворяются безграничныя требованія утонченнѣйшей роскоши вельможи. Этотъ постоянно многолюдный городъ, во время ярмарокъ учетверяетъ свое населеніе. Стѣсняемые внутри его неудобствомъ помѣщеній, духотою и пылью, многіе изъ пріѣзжихъ помѣщиковъ нанимаютъ квартиры въ окрестныхъ хуторахъ и селеніяхъ; а промышленники разбиваютъ въ разныхъ мѣстахъ вокругъ Бердичева шатры для временнаго въ нихъ пребыванія. Продажа и купля, производимыя обыкновенно при посредствѣ евреевъ, выражаются здѣсь въ безконечномъ развитіи оборотовъ, умножаемыхъ предпріимчивостію и безъотвязною дѣятельностію еврейскихъ маклеровъ и факторовъ, которые нетолько безъ капиталовъ, но большею частію безъ кредита, съ помощію одной непреоборимой докучливости, умѣютъ непремѣнно втереться между безчисленными торговцами и покупателями, и на счетъ ихъ лѣности, простоты, неопытности и малодушія обезпечить безъ рыска и пожертвованія многостороннія пользы свои. Главнѣйшія здѣшнія ярмарки были: Онуфріевская и Успенская. Первая начиналась 12-го Іюня, другая 15-го Августа. Каждая продолжалась неменѣе шести недѣль. Обѣ эти ярмарки съ 1856 г. переведены въ Кіевъ; а Космодеміановская съ 1 Ноября, Іорданская съ 8 Января и Похвальная съ 23 Марта, по три недѣли продолжающіяся, оставлены въ Бердичевѣ. На Бердичевскія ярмарки привозятся изъ заграницы, но большею частію изъ Москвы, шелковыя, бумажныя и шерстяныя ткани, голантерейныя вещи и другіе разнаго рода товары, на сумму неменѣе 7½ милліоновъ рублей. Лошадей пригонялось, до перевода ярмарки въ Кіевъ, до 30,000 головъ, рогатаго скота до 20,000 и овецъ до 100,000, на сумму до полутора милліона. Какъ товары, такъ и скотъ раскупаются преимущественно въ губерніи: Волынскую, Херсонскую, Подольскую, Гродненскую, Виленскую, Варшавскую, Августовскую и Бессарабскую область. Мануфактурная промышленность Бердичева ограничивается нѣсколькими небольшими фабриками для тканія шерстяныхъ матерій, называемыхъ талысами, и употребляемыхъ евреями на молитвенныя одежды, а также небольшимъ числомъ свѣчесальныхъ и однимъ миловареннымъ заводомъ для удовлетворенія мѣстнымъ требованіямъ. Кромѣ того въ Бердичевѣ существуютъ разныя ремесла и рукодѣлія, входящія въ кругъ цеховой промышленности, обыкновенной во всякомъ многолюдномъ городѣ. Всѣ эти заведенія содержатся евреями. Благотворительныхъ заведеній въ городѣ: больница и богадѣльня; изъ учебныхъ заведеній только приходское училище для христіанъ и нѣсколько еврейскихъ школъ при синагогахъ; трактирныхъ и кофейныхъ домовъ 4, шинковъ 80, еврейскихъ типографій 2. Польская типографія, печатавшая, кромѣ книгъ духовнаго содержанія, знаменитые Бердичевскіе календари, такъ хорошо предсказывающіе погоду, существовала съ 1760 года при Кармелитскомъ монастырѣ и называлась drukarnią fortecy N. Marii P.; но въ 1840 году переведена въ Житомиръ и соединена съ губернскою типографіею. Еврейскія типографіи составляютъ достопримѣчательный признакъ средоточія въ Бердичевѣ современной еврейской учености. Одинъ изъ тамошнихъ ученыхъ евреевъ Реби-Левій, въ сочиненіи своемъ, изданномъ въ Бердичевѣ, подъ загадочнымъ заглавіемъ: «K. L.», при объясненіи 1-го стиха XXV главы, пророка Исаіи: «Жаждущіе идите на воду», и стиховъ 33 и 35-го VI Псалма: «Положилъ есть рѣки въ пустыню и исходища водная въ жажду; положилъ есть пустыню во озера водная, и землю безводну во исходища водная», поучая своихъ соотчичей, разумѣетъ здѣсь подъ именемъ воды ученіе еврейскаго закона, исчисляетъ потомъ исторически переходы этаго ученія изъ Іерусалима въ Вавилонъ, изъ Вавилона въ Египетъ, отдуда въ Испанію, Португалію, Францію и Германію, и наконецъ, доказывая современный упадокъ еврейской учености во всѣхъ этихъ странахъ, заключаетъ восклицаніемъ: «Что скажу или что напишу? когда въ странахъ, гдѣ прежде текли рѣки воды, гдѣ великіе законоположители Талмуда росли, какъ полевая трава, тамъ нынѣ безводныя пустыни. За то у насъ (то есть въ Бердичевѣ и вообще въ западныхъ губерніяхъ) гдѣ прежде и не слыхивали объ ученіи еврейскаго закона; потекли рѣки воды и не проходитъ года, въ который бы небыло издано множество ученѣйшихъ и священныхъ книгъ и проч. и проч.» Можно бы заимствовать многое изъ любопытной книги Реби-Левія для доказательства, что Бердичевъ въ разсужденіи современнаго гебраизма, разительно опредѣляющаго нынѣшній національный духъ и состояніе народнаго образованія евреевъ, есть вмѣстилище высшей ихъ учености. Это значеніе Бердичева, сознаваемое вообще всѣми евреями, дѣлаетъ его въ ихъ понятіяхъ хранилищемъ глубокаго и таинственнаго ихъ ученія и народности, мѣстомъ достопочтеннымъ и уважаемымъ; почему Бердичевъ, утверждая сильное вліяніе Бердичевскихъ Раввиновъ на евреевъ самыхъ отдаленныхъ странъ, непрерывно привлекаетъ въ этотъ городъ еврейскихъ путешественниковъ, пріѣзжающихъ для бесѣды, назиданія, а вмѣстѣ съ тѣмъ для продажи и купли. Эти путешественники распространяютъ отсюда начала изобрѣтеннаго въ Меджибожѣ и приведеннаго въ систему въ Бердичевѣ новаго ученія, извѣстнаго подъ именемъ Хассидизма, которое увлекло нынѣ почти всѣхъ евреевъ, принадлежавшихъ прежде къ сектѣ Раббинистовъ или Фарисеевъ. Настоящее народонаселеніе Бердичева, по академическому календарю за 1863 годъ, 51,625 обоего пола. По сословіямъ мужеское народонаселеніе Бердичева, по собраннымъ нами частнымъ свѣдѣніямъ, можетъ быть раздѣлено такимъ образомъ: 100 къ числу служащихъ и отставныхъ офицеровъ и чиновниковъ; 120 дворянъ служащихъ въ экономическихъ должностяхъ и занимающихся торговлею и ремеслами, 10 духовенства православнаго, 21 латинскаго, 207 внутренней стражи, 7 купцовъ 1-й гильдіи, 18 второй, 450 третьей, 618 крестьянъ и однодворцевъ, 15,000 мѣщанъ евреевъ здѣсь приписанныхъ. Остальное народонаселеніе состоитъ изъ временно проживающихъ евреевъ и иногородныхъ крестьянъ. По вѣроисповѣданіямъ жители Бердичева раздѣляются такъ: православныхъ 2380, раскольниковъ 515, римскихъ католиковъ 1400, лютеранъ 106. Остальные всѣ евреи. Городъ съ 5070 десятинами земли составляетъ частную собственность князей Радзивилловъ. Гербъ Бердичева изображаетъ на зеленомъ полѣ крестообразно сложенныя серебренныя принадлежности ткачества; а именно: по прямой линіи берды, а косвенно челнокъ и цѣвка, а по сторонамъ золотые нитаные клубки. Прежде это былъ Махновскій гербъ.
Переклад
БЕРДИЧІВ, повітове місто під 49°54' широти і 46°15' довготи, за 160 верст від Києва. Висока й безлісна рівнина, схилом якої частково до Дніпра, а частково до Бугу стікає багато річок, неосяжна своїми просторами, визначна рясністю й соковитістю пасовищ, з усіх боків оточує місто Бердичів. Цією рівниною тече річка Гнилоп’ять, утворюючи досить глибоку долину. По обидва її боки, на пологих схилах, розташований Бердичів. Величний римо-католицький монастир зі своїми готичними храмами, вежами, брамою і міцною огорожею, чотири православні й одна латинська парафіяльні церкви, великий кам’яний гостинний двір, будинки управителя міста й поліцмейстера, колишня митниця, до 40 кам’яних обивательських будинків і до 2200 дерев’яних здалеку надають Бердичеву вигляду великого й квітучого міста. Але цей зовнішній вигляд не оманливий лише щодо римо-католицького монастиря. Немощені, брудні й погано або й зовсім не освітлювані вулиці забудовані будинками й хатинами, при спорудженні яких надто ощадливі євреї, що завжди й скрізь вирізняються неохайністю, аж ніяк не зважали на красу й домірність. Якщо ж додати до цього річечку Гнилоп’ять, яка цілком відповідає даній їй назві, з її мулистою водою, грузькими берегами й благенькими дерев’яними місточками, то не можна не переконатися, що внутрішній устрій Бердичева аж ніяк не відповідає його зовнішньому вигляду. Проте все це не заважає Бердичеву в торговельному відношенні стояти на високому щаблі значущості серед усіх міст південно-західної Росії. Щороку в ньому буває 5 головних ярмарків, на які з’їжджаються купці з Москви, Варшави та інших віддалених міст і країв Росії, Пруссії й Австрії, а також поміщики й різного роду промисловці: польські, литовські, білоруські, новоросійські й українські. У цей час табуни коней, череди рогатої худоби й отари овець різних порід укривають прилеглі до Бердичева широкі рівнини, а в самому місті, у нечисленних крамницях, можна дістати все, чим задовольняється помірна потреба хлібороба і чим вдовольняються безмежні вимоги найвишуканішої розкоші вельможі. Це постійно людне місто під час ярмарків збільшує своє населення вчетверо. Потерпаючи в ньому від незручних помешкань, задухи й пилу, чимало приїжджих поміщиків наймають квартири на навколишніх хуторах і в селах, а промисловці ставлять у різних місцях довкола Бердичева намети, щоб тимчасово в них жити. Продаж і купівля, що відбуваються зазвичай за посередництвом євреїв, виливаються тут у нескінченне розгортання оборудок, яке примножують заповзятливість і невідчепна діяльність єврейських маклерів і факторів; ці останні не лише без капіталів, а здебільшого й без кредиту, за допомогою самої лише непоборної настирливості вміють неодмінно втертися між незліченних торговців і покупців і коштом їхніх лінощів, простоти, недосвідченості й малодушності забезпечити собі без ризику й пожертв різнобічну вигоду. Головними тутешніми ярмарками були Онуфріївський і Успенський. Перший починався 12 червня, другий — 15 серпня. Кожен тривав не менше шести тижнів. Обидва ці ярмарки з 1856 р. перенесено до Києва, а Космодем’янівський з 1 листопада, Йорданський з 8 січня і Похвальний з 23 березня, що тривають по три тижні, залишено в Бердичеві. На бердичівські ярмарки привозять з-за кордону, але здебільшого з Москви, шовкові, бавовняні й вовняні тканини, галантерейні речі та інші різноманітні товари на суму не менше ніж 7½ мільйона рублів. Коней до перенесення ярмарку до Києва приганяли до 30 000 голів, рогатої худоби — до 20 000 і овець — до 100 000, на суму до півтора мільйона. Як товари, так і худобу розкуповують переважно для губерній Волинської, Херсонської, Подільської, Гродненської, Віленської, Варшавської, Августовської та для Бессарабської області. Мануфактурна промисловість Бердичева обмежується кількома невеликими фабриками, що тчуть вовняні тканини, звані талисами, які євреї вживають на молитовний одяг, а також невеликою кількістю заводів сальних свічок і однією миловарнею для задоволення місцевих потреб. Крім того, у Бердичеві є різні ремесла й рукоділля, що входять до кола цехової промисловості, звичайної в кожному людному місті. Усі ці заклади утримують євреї. Доброчинних закладів у місті: лікарня й богадільня; з навчальних закладів — лише парафіяльне училище для християн і кілька єврейських шкіл при синагогах; трактирів і кав’ярень 4, шинків 80, єврейських друкарень 2. Польська друкарня, яка, крім книжок духовного змісту, друкувала знамениті бердичівські календарі, що так добре передбачали погоду, існувала з 1760 року при кармелітському монастирі й називалася drukarnią fortecy N. Marii P. [друкарня фортеці Найсвятішої Марії Панни]; але 1840 року її перенесено до Житомира й об’єднано з губернською друкарнею. Єврейські друкарні — визначна ознака того, що в Бердичеві зосереджена сучасна єврейська вченість. Один із тамтешніх учених євреїв, Ребі-Левій, у своєму творі, виданому в Бердичеві під загадковою назвою «K. L.», пояснюючи 1-й вірш XXV розділу пророка Ісаї: «Жаждущіе идите на воду» [Спраглі, ідіть до води], і вірші 33 і 35 VI псалма: «Положилъ есть рѣки въ пустыню и исходища водная въ жажду; положилъ есть пустыню во озера водная, и землю безводну во исходища водная» [Обернув ріки на пустелю, а джерела вод — на спрагу; обернув пустелю на озера водні, а безводну землю — на джерела вод], повчаючи своїх співвітчизників, розуміє тут під назвою води вчення єврейського закону, далі історично перелічує переходи цього вчення з Єрусалима до Вавилона, з Вавилона до Єгипту, звідти до Іспанії, Португалії, Франції та Німеччини і, нарешті, доводячи сучасний занепад єврейської вченості в усіх цих країнах, завершує вигуком: «Що скажу чи що напишу? Коли в країнах, де раніше текли ріки води, де великі законодавці Талмуду росли, як польова трава, там нині безводні пустелі. Натомість у нас (тобто в Бердичеві й загалом у західних губерніях), де раніше й не чували про вчення єврейського закону, потекли ріки води, і не минає року, щоб не було видано безліч найученіших і священних книг і т. ін., і т. ін.» З цікавої книги Ребі-Левія можна було б запозичити багато для доказу того, що Бердичів щодо сучасного гебраїзму, який разюче визначає нинішній національний дух і стан народної освіти євреїв, є осередком їхньої найвищої вченості. Це значення Бердичева, яке визнають загалом усі євреї, робить його в їхніх уявленнях сховищем їхнього глибокого й таємничого вчення та народності, місцем шанованим і поважаним; тому Бердичів, утверджуючи сильний вплив бердичівських рабинів на євреїв найвіддаленіших країн, безперервно приваблює до цього міста єврейських мандрівників, які приїжджають для бесіди, повчання, а водночас і для продажу й купівлі. Ці мандрівники поширюють звідси засади нового вчення, винайденого в Меджибожі й приведеного в систему в Бердичеві, відомого під назвою хасидизму, яке захопило нині майже всіх євреїв, що належали раніше до секти рабиністів, або фарисеїв. Теперішнє населення Бердичева, за академічним календарем на 1863 рік, — 51 625 осіб обох статей. За станами чоловіче населення Бердичева, за зібраними нами приватними відомостями, можна поділити так: 100 — чинні й відставні офіцери та чиновники; 120 — дворяни, що служать на господарських посадах і займаються торгівлею та ремеслами, 10 — православне духовенство, 21 — латинське, 207 — внутрішня варта, 7 — купці 1-ї гільдії, 18 — другої, 450 — третьої, 618 — селяни й однодворці, 15 000 — тут приписані міщани-євреї. Решта населення — євреї, які мешкають тут тимчасово, та іногородні селяни. За віросповіданнями жителі Бердичева поділяються так: православних 2380, розкольників 515, римо-католиків 1400, лютеран 106. Усі інші — євреї. Місто з 5070 десятинами землі є приватною власністю князів Радзивіллів. Герб Бердичева зображає на зеленому полі хрестоподібно складене срібне ткацьке знаряддя, а саме: по прямій лінії — берда, а навскіс — човник і цівку, а з боків — золоті клубки ниток. Раніше це був махнівський герб.
Оригінал
Время первоначальнаго основанія народонаселенія на мѣстѣ занимаемомъ нынѣ Бердичевомъ, въ лѣтописяхъ неозначено. Впрочемъ судя потому, что въ немъ и по близости его нѣтъ слѣдовъ городища или древняго укрѣпленія, можно съ достовѣрностію отнести начало Бердичева къ концу XVI столѣтія или моменту высшаго могущества Польши при королѣ Сигизмундѣ III, который потрясая Россію, имѣлъ подъ рукою Запорожцевъ, и дружа съ Крымомъ, водворилъ здѣсь тишину и возможность къ основанію нѣсколькихъ городовъ неогражденныхъ укрѣпленіями. Около того же времени прославлена въ Бердичевѣ чудотворная икона Божіей Матери. Православные и латинскіе христіане съ равнымъ благоговѣніемъ начали сюда стекаться для поклоненія годъ отъ году въ большемъ числѣ. Между поклонниками нерѣдко находились вельможи и воеводы польскіе. По особенному благоговѣнію къ иконѣ Бердичевской Бодородицы достопамятенъ Кіевскій воевода Тышкевичъ, украсившій Бердичевъ сооруженіемъ въ 1630 году въ честь Богоматери, на свой счетъ великолѣпнаго Кармелитскаго монастыря съ прекрасными храмами, помѣстительными келіями, больницею, гостинницею и оградою, приспособленною въ случаѣ нападенія непріятелей, къ осадному сидѣнію. На содержаніе этой обители щедрый учредитель пожертвовалъ многія отчины съ Русскими крестьянами и разныя угодія. Непрерывное стеченіе поклонниковъ, споспѣшествуя развитію незначительнаго прежде Бердичева, пробудило здѣсь торговлю и промышленность; начались ярмарки, и процвѣтаніе Бердичева скоро опередило успѣхами всѣ старинные города здѣшняго края. Однако монастырь этотъ прочно утвердился, какъ и всѣ вообще римско-католическія церкви нашей губерніи, только при Русскомъ правительствѣ. При Польшѣ шла безпрерывная борьба между православнымъ народомъ и польскою аристократіею, принявшею латинство. Кармелитскій Бердичевскій монастырь разоряемъ и уничтожаемъ былъ столько разъ, сколько оружіе православныхъ козаковъ торжествовало, и возникалъ каждый разъ когда въ свою очередь Поляки въ соединеніи съ Татарами, или кѣмъ нибудь другимъ, одолѣвали нестройную храбрость Малороссіянъ. Такъ въ 1647 году Богданъ Хмельницкій, на пути къ Збаражу чрезъ Бердичевъ, сохранивъ православныя Бердичевскія церкви Михайловскую и Успенскую, совершенно разорилъ Кармелитскій монастырь. Кармелиты впрочемъ успѣли благовременно и сами уйти и унести въ глубину Литвы похищенный ими предъ тѣмъ изъ Михайловской церкви чудотворный образъ. Само собою разумѣется, что они возвратились въ Бердичевъ вмѣстѣ съ торжествомъ Польскаго оружія. При Семенѣ Паліѣ, знаменитомъ Хвастовскомъ полковникѣ, и во время коліивщины повториласъ таже исторія съ Кармелитами, успокоившимися и устроившимися прочно только съ 1795 года. До этаго года монахи содержали для своей защиты воинскій гарнизонъ и нѣсколько пушекъ и предоставляли свои воинскіе средства тѣмъ, которые дѣйствовали на угнѣтеніе въ краѣ православнаго и Русскаго элемента. Такъ въ 1794 году извѣстный предпріимчивостію предводитель польскихъ конфедератовъ Пулавскій, занявъ Бердичевскій монастырь, защищался въ немъ нѣсколько дней противъ окружившихъ его Русскихъ войскъ. Достопримѣчательность Кармелитскаго монастыря составляютъ также часть мощей мученика Феодора и часть хоругви великомученика Георгія, которыя присланы въ 1753 году папой Бенедиктомъ XIV, равно какъ и двѣ золотыя короны къ образу (см Балин. том. 2, стран. 535).
Переклад
Час первісного заснування поселення на місці, яке нині займає Бердичів, у літописах не зазначено. Утім, з огляду на те, що в ньому й поблизу нього немає слідів городища чи давнього укріплення, можна з певністю віднести початок Бердичева до кінця XVI століття, або до часу найвищої могутності Польщі за короля Сигізмунда III, який, потрясаючи Росію, мав під рукою запорожців і, дружачи з Кримом, установив тут спокій і створив можливість заснувати кілька міст, не обгороджених укріпленнями. Приблизно тоді ж у Бердичеві прославилася чудотворна ікона Божої Матері. Православні й латинські християни з однаковим благоговінням почали сходитися сюди на поклоніння, з року в рік дедалі численніше. Серед прочан нерідко бували польські вельможі й воєводи. Особливим благоговінням перед іконою бердичівської Богородиці пам’ятний київський воєвода Тишкевич, який прикрасив Бердичів, спорудивши 1630 року на честь Богоматері своїм коштом величний кармелітський монастир із прекрасними храмами, просторими келіями, лікарнею, гостиницею й огорожею, пристосованою на випадок нападу ворогів до облогового сидіння. На утримання цієї обителі щедрий фундатор пожертвував багато вотчин із руськими селянами та різні угіддя. Безперервний наплив прочан, сприяючи розвиткові незначного раніше Бердичева, пробудив тут торгівлю й промисловість; почалися ярмарки, і процвітання Бердичева незабаром своїми успіхами випередило всі старовинні міста тутешнього краю. Однак цей монастир, як і загалом усі римо-католицькі церкви нашої губернії, міцно утвердився лише за російського уряду. За Польщі точилася безперервна боротьба між православним народом і польською аристократією, що прийняла латинство. Кармелітський бердичівський монастир руйнували й нищили стільки разів, скільки перемагала зброя православних козаків, і він відроджувався щоразу, коли своєю чергою поляки разом із татарами чи з кимось іншим долали невпорядковану хоробрість малоросіян. Так, 1647 року Богдан Хмельницький, ідучи через Бердичів до Збаража, зберіг православні бердичівські церкви Михайлівську й Успенську, а кармелітський монастир цілком зруйнував. Кармеліти, втім, устигли завчасно й самі піти, і забрати в глиб Литви чудотворний образ, перед тим викрадений ними з Михайлівської церкви. Само собою зрозуміло, що вони повернулися до Бердичева разом із тріумфом польської зброї. За Семена Палія, славетного фастівського полковника, і під час Коліївщини повторилася та сама історія з кармелітами, які заспокоїлися й міцно облаштувалися лише з 1795 року. До цього року ченці утримували для свого захисту військовий гарнізон і кілька гармат і надавали свої військові засоби тим, хто діяв задля гноблення в краї православного й руського елементу. Так, 1794 року відомий своєю заповзятливістю ватажок польських конфедератів Пулавський, зайнявши бердичівський монастир, кілька днів оборонявся в ньому від російських військ, що його оточили. Примітною пам’яткою кармелітського монастиря є також частина мощей мученика Феодора і частина хоругви великомученика Георгія, надіслані 1753 року папою Бенедиктом XIV, як і дві золоті корони до образу (див. Балін., т. 2, с. 535).
Оригінал
Православныя Бердичевскія церкви. Самая древнѣйшая въ Бердичевѣ церковь была Михайловская. Она находилась близь самой ограды прежде не существовавшей нынѣшнаго Кармелитскаго монастыря, на мѣстѣ которой стоитъ теперъ каменный домъ кармелитовъ, занимаемый разными лицами. Лѣтъ за 20 въ немъ было народное училище, содержавшееся тѣми же Кармелитами. Эта древняя церковь построена гораздо прежде монастыря Василіемъ Тышкевичемъ (Тимоѳеевичемъ. Тимоѳ-й по малороссійски Тышко, Тимоѳеевичъ—Тышковичъ или Тышкевичъ) воеводою Подлясскимъ, который былъ православнымъ и которому впервые принадлежалъ городъ Бердичевъ. Сей Василій перенесъ изъ своего дома въ Михайловскую церковь образъ пресвятыя Богородицы, доставшійся ему отъ предковъ и прославленный въ послѣдствіи чудесами. Когда набожные люди, по обѣтамъ, стали стекаться изъ дальныхъ сторонъ для поклоненія этой иконѣ: то это породило зависть въ римскомъ духовенствѣ, которое, превозмогающею въ то время своею силою, взяло этотъ образъ изъ Михайловской церкви и перенесло въ свой Кармелитскій монастырь. Когда же въ прошломъ вѣкѣ Русское греко-унитское духовенство стало домогаться о возвращеніи въ Михайловскую церковь чтимой народомъ иконы: то Кармелиты подстрекнули польскихъ конфедератовъ Барскаго, сжечь самую церковь Михайловскую. Церковь сожжена въ 1794 году. Что присвоеніе Кармелитами образа, произошло такимъ образомъ какъ разсказано, это утверждаютъ всѣ старожилы Бердичева, принявшіе это преданіе отъ своихъ предковъ. Характеръ греческаго писанія иконы, греческая надпись на ней Мр Ѳу и всегдашнее стеченіе къ ней на поклоненіе окрестнаго русскаго народа, наглядно убѣждаютъ, что это—давняя святыня Руси, по Промыслу Божію, остающаяся между латинствующими до вожделѣннаго соединенія ихъ съ единою истинною Христовою церковію. О существованіи Бердичевской Михайловской церкви остались слѣдующіе памятники: а) Евангеліе большаго формата, печатанное въ Москвѣ 1717 года съ надписью, свидѣтельствующею, что оное купилъ за 14 талярей битыхъ мѣшканецъ Бердичевской Панько Закосый и подарилъ въ Михайловскую церковь; б) небольшой колоколъ, взятый на колокольню Кармелитскаго монастыря, вѣроятно уже перелитый; в) нѣкоторые письменные документы на земельныя угодія, церкви принадлежавшія; г) каменные кресты, перенесенные на нынѣшнее кладбище.
Переклад
Православні бердичівські церкви. Найдавнішою церквою в Бердичеві була Михайлівська. Вона стояла біля самої огорожі теперішнього кармелітського монастиря, якої раніше не існувало; на її місці тепер стоїть кам’яний будинок кармелітів, який займають різні особи. Років 20 тому в ньому було народне училище, що його утримували ті самі кармеліти. Цю давню церкву набагато раніше від монастиря збудував Василій Тишкевич (Тимофійович. Тимофій по-малоросійськи Тишко, Тимофійович — Тишкович, або Тишкевич), воєвода підляський, який був православним і якому першому належало місто Бердичів. Цей Василій переніс зі свого дому до Михайлівської церкви образ Пресвятої Богородиці, що дістався йому від предків і згодом прославився чудесами. Коли побожні люди за обітницями почали сходитися з далеких сторін, щоб поклонитися цій іконі, це викликало заздрість римського духовенства, яке своєю силою, що тоді переважала, забрало цей образ з Михайлівської церкви й перенесло до свого кармелітського монастиря. Коли ж у минулому столітті руське греко-уніатське духовенство стало домагатися повернення шанованої народом ікони до Михайлівської церкви, то кармеліти підбурили польських барських конфедератів спалити саму Михайлівську церкву. Церкву спалено 1794 року. Що кармеліти привласнили образ саме так, як розказано, стверджують усі старожили Бердичева, які перейняли цей переказ від своїх предків. Характер грецького письма ікони, грецький напис на ній Мр Ѳу [Матір Божа] і постійний наплив до неї на поклоніння навколишнього руського народу наочно переконують, що це — давня святиня Русі, яка з Божого Промислу залишається серед латинників до жаданого з’єднання їх з єдиною істинною Христовою церквою. Про існування бердичівської Михайлівської церкви залишилися такі пам’ятки: а) Євангеліє великого формату, надруковане в Москві 1717 року, з написом, який засвідчує, що його купив за 14 талярей битыхъ мѣшканецъ Бердичевской Панько Закосый [за 14 битих талярів бердичівський мешканець Панько Закосий] і подарував до Михайлівської церкви; б) невеликий дзвін, забраний на дзвіницю кармелітського монастиря, імовірно, уже перелитий; в) деякі письмові документи на земельні угіддя, що належали церкві; г) кам’яні хрести, перенесені на теперішнє кладовище.
Оригінал
2) Соборная Успенская каменная церковь, начатая постройкою 1815 года 15 Августа, тщаніемъ Бердичевскаго и иногороднаго купечества; окончена и освящена 31-го Октября 1837 года. Она построена на томъ самомъ мѣстѣ, гдѣ болѣе 200 лѣтъ стояла того же имени деревяная церковь, такъ что эта находилась въ срединѣ новой и богослуженіе въ ней небыло прекращаемо до окончанія новой церкви. О древности деревяной Успенской церкви свидѣтельствуютъ: а) бывшая въ церкви надъ дверью вырѣзанная надпись: «Сія церковь сооружена 1611 года». б) Оставшаяся въ соборной библіотекѣ древней печати книга—Служебникъ съ слѣдующею надписью: Во имя Отца и Сына и Святаго Духа, Святой Живоначальной Тройцы! Мы козаки: обыватели города Медведовки, козаки К. Е. Л. С. войска Запорозскаго Матлашъ, Сидоренко, Данило Андріевичъ, Корній Яцковичъ, сю книгу, рекомую Служебникъ, которую одратували есьмо изъ рукъ невѣрныхъ татарскихъ, за гетманства пана Богдана Хмельницкаго, за его щасливымъ рыцерствомъ; а то изъ нашей породы добровольно надали есьмо честному господину отцу Григорію Максимову, служителю храма Успенія пречистыя Богородицы у города Бердычева, за которую онъ повиненъ Господа Бога просить за отпущеніе грѣховъ нашихъ, такъ онъ Григорій пока живъ есть, а по смерти его коми ся остане. 1639 года, Новмврія 9-го дня. в) Оставшіеся отъ древней деревяной Успенской церкви всѣ намѣстныя иконы разставлены по стѣнамъ церкви. Кромѣ того въ Успенскомъ соборѣ находится замѣчательный крестъ, здѣланный въ Москвв изъ серебреннаго блюда, на которомъ въ 1816 году купечество города Бердичева подносило хлѣбъ ИМПЕРАТОРУ АЛЕКСАНДРУ I-му, проѣзжавшему чрезъ Бердичевъ на пути изъ Парижа. Соборный причтъ получаетъ жалованье отъ казны въ размѣрѣ, назначенномъ для уѣздныхъ соборовъ и пользуется землею съ хуторомъ въ пространствѣ 51 десятины. Въ пользу церкви поступаютъ доходы до 2000 руб. сереб. въ годъ отъ найма каменныхъ магазиновъ, устроенныхъ во кругъ церкви. Изъ доходовъ этихъ въ прежнее время содержалась при церкви богадѣльня для призрѣнія бѣдныхъ и немощныхъ, но въ послѣдствіи содержаніе богадѣльни отмѣнено.
Переклад
2) Соборна Успенська кам’яна церква, яку почали будувати 15 серпня 1815 року стараннями купецтва бердичівського та інших міст; закінчена й освячена 31 жовтня 1837 року. Її збудовано на тому самому місці, де понад 200 років стояла дерев’яна церква тієї ж назви, так що ця опинилася всередині нової, і богослужіння в ній не припинялося до завершення нової церкви. Про давність дерев’яної Успенської церкви свідчать: а) вирізаний напис, що був у церкві над дверима: «Сія церковь сооружена 1611 года» [Цю церкву споруджено 1611 року]. б) Книга давнього друку, що залишилася в соборній бібліотеці, — Служебник із таким написом: Во имя Отца и Сына и Святаго Духа, Святой Живоначальной Тройцы! Мы козаки: обыватели города Медведовки, козаки К. Е. Л. С. войска Запорозскаго Матлашъ, Сидоренко, Данило Андріевичъ, Корній Яцковичъ, сю книгу, рекомую Служебникъ, которую одратували есьмо изъ рукъ невѣрныхъ татарскихъ, за гетманства пана Богдана Хмельницкаго, за его щасливымъ рыцерствомъ; а то изъ нашей породы добровольно надали есьмо честному господину отцу Григорію Максимову, служителю храма Успенія пречистыя Богородицы у города Бердычева, за которую онъ повиненъ Господа Бога просить за отпущеніе грѣховъ нашихъ, такъ онъ Григорій пока живъ есть, а по смерти его коми ся остане. 1639 года, Новмврія 9-го дня. [В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, Святої Живоначальної Трійці! Ми, козаки, жителі міста Медведовки, козаки К. Е. Л. С. Війська Запорозького Матлаш, Сидоренко, Данило Андрієвич, Корній Яцкович, цю книгу, звану Служебник, яку ми відбили з рук невірних татар за гетьманства пана Богдана Хмельницького, завдяки його щасливому лицарству, — від нашого роду добровільно дали чесному панові отцю Григорію Максимову, служителю храму Успіння Пречистої Богородиці в місті Бердичеві, за що він повинен молити Господа Бога про відпущення наших гріхів, — так він, Григорій, доки живий, а по його смерті — кому залишиться. 1639 року, листопада 9-го дня.] в) Усі намісні ікони, що залишилися від давньої дерев’яної Успенської церкви, розставлено вздовж стін церкви. Крім того, в Успенському соборі є примітний хрест, зроблений у Москві зі срібної таці, на якій 1816 року купецтво міста Бердичева підносило хліб ІМПЕРАТОРОВІ ОЛЕКСАНДРУ I, що проїжджав через Бердичів на шляху з Парижа. Соборний причт одержує платню від скарбниці в розмірі, призначеному для повітових соборів, і користується землею з хутором площею 51 десятина. На користь церкви надходять доходи до 2000 руб. сріблом на рік від найму кам’яних крамниць, влаштованих довкола церкви. З цих доходів раніше утримувалася при церкві богадільня для піклування про бідних і немічних, але згодом утримання богадільні скасовано.
Оригінал
3) Николаевская, деревяная, бывшая прежде приходскою, а въ 1834 году, по распоряженію начальства приписанная къ Успенской соборной. Построена она въ 1748 году. Извѣстно, что Бердичевъ въ XVII столѣтіи принадлежалъ Тышкевичамъ; отъ нихъ по наслѣдству перешелъ къ Завишамъ, а съ женитьбою, князя Николая Радзивилла съ Варварою Завишанкою, Бердичевъ поступилъ въ домъ Радзивилловъ: Сія Варвара изъ Завишой Радзивиллова, исповѣдуя греко-унитскую вѣру, построила Николаевскую церковь, опредѣлила къ ней усадьбу, а также пахатныя и сѣнокосныя земли; она же надала подобные фундуши всѣмъ Русскимъ церквамъ ея имѣнія. Къ Бердичевской Николаевской церкви она питала особое благоговѣніе и въ знакъ онаго, внесла въ церковь эту: а) икону Божія Матери Ченстоховскія, которая и поставлена за намѣстную. Она въ окладѣ серебра низкой пробы; б) нѣкоторыя священническія облаченія, изъ коихъ до нынѣ сохраняется риза серебреной парчи, еще и нынѣ годная къ употребленію. Въ церкви этой особенно замѣчательна икона святителя и чудотворца Николая, какъ по древности далеко предшествующей построенію Николаевской церкви, такъ найболѣе потому, что въ давнихъ описаніяхъ церкви она именуется чудотворною. Впрочемъ сказаній и записей объ обрѣтеніи ея и чудотвореніяхъ не сохранилось. Въ настоящее время богомольцы православнаго исповѣданія, приходящіе изъ дальныхъ странъ для поклоненія образу Божія Матери въ Кармелитскомъ монастырѣ остающемуся, считаютъ долгомъ поклониться и чудотворному образу святителя Николая, въ церкви находящемуся, говѣютъ и пріобщаются здѣсь Св. Таинъ, имѣя временный пріютъ въ гостинницѣ при соборѣ для богомольцовъ устроенной. Земли Николаевской церкви принадлежитъ 60 десятинъ, причта особеннаго неимѣетъ. Въ даннее время было предположеніе, открыть въ этой церкви христіанское богослуженіе на Еврейскомъ языкѣ, которое теперь, по видимому, оставлено за неимѣніемъ Еврейскаго перевода священныхъ книгъ и недостаткомъ средствъ и способныхъ лицъ.
Переклад
3) Миколаївська, дерев’яна, колись парафіяльна, а 1834 року за розпорядженням начальства приписана до Успенської соборної. Збудована вона 1748 року. Відомо, що Бердичів у XVII столітті належав Тишкевичам; від них у спадок перейшов до Завішів, а з одруженням князя Миколая Радзивілла з Варварою Завішанкою Бердичів перейшов до роду Радзивіллів. Ця Варвара із Завішів Радзивіллова, сповідуючи греко-уніатську віру, збудувала Миколаївську церкву, виділила для неї садибу, а також орні й сінокісні землі; вона ж надала подібні фундуші всім руським церквам свого маєтку. До бердичівської Миколаївської церкви вона мала особливе благоговіння і на знак того внесла до цієї церкви: а) ікону Божої Матері Ченстоховської, яку й поставлено як намісну. Вона в окладі зі срібла низької проби; б) деякі священицькі облачення, з яких донині зберігається риза зі срібної парчі, ще й нині придатна до вжитку. У цій церкві особливо примітна ікона святителя й чудотворця Миколая — як давністю, що набагато передує збудуванню Миколаївської церкви, так найбільше тим, що в давніх описах церкви її названо чудотворною. Утім, переказів і записів про її віднайдення й чудотворення не збереглося. Нині прочани православного віросповідання, що приходять з далеких країв поклонитися образові Божої Матері, який залишається в кармелітському монастирі, вважають за обов’язок поклонитися й чудотворному образові святителя Миколая, що є в цій церкві, говіють і причащаються тут Святих Тайн, маючи тимчасовий притулок у гостиниці для прочан, влаштованій при соборі. Миколаївській церкві належить 60 десятин землі, окремого причту вона не має. Колись був намір запровадити в цій церкві християнське богослужіння єврейською мовою, від якого тепер, вочевидь, відмовилися через брак єврейського перекладу священних книг і нестачу коштів та здатних до цього людей.
Оригінал
4) На лѣвой сторонѣ рѣки Гнилопята, на предмѣстьѣ, называемомъ Загребелье стоитъ Троицкая приходская церковь каменная, причисленная къ 6-му классу сельскихъ церквей. Она построена въ 1836 году тщаніемъ доброхотныхъ дателей и изъ церковныхъ доходовъ на мѣсто древней деревяной церкви того же имени. При ней существовало съ 1829 по 1845 годъ приходское духовное училище. Земли имѣемъ 65 десятинъ. Къ церкви этой приписана деревня Радзивиловка, въ 3-хъ верстахъ отстоящая. Жителей въ ней обоего пола 222; земли 819 десятинъ. Состоитъ въ одномъ владѣніи съ городомъ Бердичевомъ.
Переклад
4) На лівому березі річки Гнилоп’яті, у передмісті, що зветься Загребелля, стоїть Троїцька парафіяльна церква, кам’яна, зарахована до 6-го класу сільських церков. Її збудовано 1836 року стараннями доброхотних жертводавців і з церковних доходів на місці давньої дерев’яної церкви тієї ж назви. При ній з 1829 по 1845 рік існувало парафіяльне духовне училище. Землі має 65 десятин. До цієї церкви приписано село Радзивиловка, що лежить за 3 версти. Жителів у ньому обох статей 222; землі 819 десятин. Належить тому самому власникові, що й місто Бердичів.
Оригінал
5) За городомъ недалеко отъ Бѣлопольской заставы, на общемъ кладбищѣ, устроена и освящена въ 1851 году каменная малая кладбищная церковь во имя Всѣхъ Святыхъ изъ бывшей каплицы. Она снаружи и внутри довольно благолѣпна. При ней погребены многіе знатные лица, напримѣръ князь Димитрій Циціановъ, генералъ Зиманъ, графъ Подгречани и нѣкоторые Анатолійскіе греки.
Переклад
5) За містом, неподалік від Білопільської застави, на загальному кладовищі влаштовано з колишньої каплиці й освячено 1851 року невелику кам’яну цвинтарну церкву на честь Усіх Святих. Вона зовні й усередині досить благоліпна. При ній поховано багатьох знатних осіб, наприклад князя Димитрія Ціціанова, генерала Зімана, графа Подгречані й деяких анатолійських греків.
Оригінал
СЕЛЕНІЯ, СОСТОЯЩІЯ ВЪ ВѢДѢНІИ ГОСУДАРСТВЕННЫХЪ ИМУЩЕСТВЪ.
Переклад
СЕЛА, ЩО ПЕРЕБУВАЮТЬ У ВІДАННІ ДЕРЖАВНИХ МАЄТНОСТЕЙ.
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км, десятина — близько 1,09 га. У статті: 160 верст ≈ 171 км; 5070 десятин ≈ 5539 га; 51 десятина ≈ 55,7 га; 60 десятин ≈ 65,5 га; 65 десятин ≈ 71 га. Перерахунок наш.
Назва. «Бердичевъ» — Бердичів.
«Городище», «замковище». Місце давнього укріплення з валами й ровами.
«Деревня». У Похилевича — поселення без власної парафії, приписане до парафії іншого села. Перекладаємо «село».
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
«Державні маєтності». Казенні села, що підлягали управлінню державних маєтностей, а не поміщикові.
«Хутір». Невелике поселення з однієї чи кількох садиб поза селом.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Бердичівський повіт, «БЕРДИЧЕВСКІЙ УѢЗДЪ.»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 249–255. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/berdychiv/