Текст і переклад

Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.

Оригінал

БАЙБУЗЫ, село расположено на низменной равнинѣ, образовавшейся изъ осушенныхъ болотъ. Равнина эта, перерѣзанная въ разныхъ направленіяхъ каналами, начавшись у Пожежи за 3 версты, простирается къ Мошнамъ и далѣе. Нѣсколько возвышеннѣе сѣверная часть села, въ которой находится и приходская церковь. Отъ церкви виденъ, какъ на ладони, строющійся близъ Мошенъ на горѣ, среди лѣса, великолѣпный дворецъ князей Воронцовыхъ и самое мѣстечко, хотя они отстоятъ отсюда не менѣе, какъ въ 7-ми верстахъ по прямому направленію. Въ 3-хъ верстахъ отъ Байбузъ тянется лѣсистый хребетъ горъ, на оконечности котораго, за Мошнами, построена Святославова башня. Въ горахъ этихъ ближайшихъ къ селу жители запамятовали нѣсколько урочищъ подъ именами: Леонтьево, Самсоново, Кассіаново и Чернеча-гора. Названія эти произошли отъ того, что въ мѣстахъ этихъ, въ древности, уединенно жили и спасались монахи: Леонтій, Самсонъ, Кассіанъ и проч. О подвижникахъ этихъ жители, по преданіямъ отъ своихъ отцовъ, расказываютъ, что они жили, отдѣльно по одному, въ лѣсахъ, что пищу испрашивали для себя, вѣшая на деревьяхъ при дорогѣ корзины, въ которыя проходящіе и проѣзжающіе бросали кусокъ хлѣба, или мелкую монету. По временамъ монахи являлись въ село въ длинныхъ кафтанахъ, опоясанныхъ ремнями и въ черныхъ остроконечныхъ шапкахъ и получали отъ жителей варенную пищу, наполняя разнообразными малороссійскими кушаньями одинъ и тотъ же сосудъ. «Лѣтъ за полтораста на томъ мѣстѣ, гдѣ нынѣ находится село, среди непроходимыхъ болотъ, былъ хуторъ съ пасѣкою Пожежскаго жителя Байбуза 1). Мало по малу число жителей въ хуторѣ увеличилось и образовалась сначала деревня, а потомъ село. Особенно число жителей умножилось съ того времени, какъ прилегающія къ селу болота, лѣтъ за 60, осушены, въ слѣдствіе чего количество сѣнокосовъ и пахатныхъ полей значительно увеличилось. Въ настоящее время жителей обоего пола въ Байбузахъ: православныхъ 1208, римскихъ католиковъ 22; евреевъ 6. Всѣ они, кромѣ иновѣрцевъ, въ лѣтнее время занимаются земледѣліемъ, осенью—торговлею древеснаго уголья, которое выжигаютъ и покупаютъ готовое въ сосѣднихъ лѣсахъ графа Браницкаго и продаютъ съ выгодою въ степныхъ городахъ: Миргородѣ, Елисаветградѣ и Николаевѣ. Большая часть жителей занимается также ткачествомъ, выдѣлывая простыя полотна, скатерти, сукна и проч.

Переклад

БАЙБУЗИ, село, розташоване на низинній рівнині, що утворилася з осушених боліт. Ця рівнина, перерізана в різних напрямках каналами, починаючись біля Пожежі, за 3 версти, простягається до Мошен і далі. Дещо вища північна частина села, де стоїть і парафіяльна церква. Від церкви видно, як на долоні, пишний палац князів Воронцових, що будується біля Мошен на горі серед лісу, і саме містечко, хоча вони віддалені звідси не менш як на 7 верст по прямій. За 3 версти від Байбуз тягнеться лісистий гірський кряж, на краю якого, за Мошнами, збудовано Святославову вежу. У цих найближчих до села горах жителі пам’ятають кілька урочищ під назвами: Леонтьєво, Самсоново, Кассіаново і Чернеча-гора. Ці назви походять від того, що в цих місцях у давнину на самоті жили й спасалися ченці: Леонтій, Самсон, Кассіан та інші. Про цих подвижників жителі за переказами своїх батьків розповідають, що вони жили в лісах поодинці, а їжу собі випрошували, вішаючи на деревах при дорозі кошики, в які перехожі й проїжджі кидали шматок хліба або дрібну монету. Часом ченці з’являлися в селі в довгих каптанах, підперезаних ременями, і в чорних гостроверхих шапках та отримували від жителів варену їжу, наповнюючи різноманітними малоросійськими стравами одну й ту саму посудину. «Років півтораста тому на тому місці, де нині село, серед непрохідних боліт був хутір із пасікою жителя Пожежі Байбуза 1). Мало-помалу жителів на хуторі побільшало, і утворився спочатку присілок [деревня], а потім село. Особливо число жителів зросло відтоді, як років 60 тому було осушено прилеглі до села болота, внаслідок чого кількість сінокосів і орних полів значно збільшилася. Нині жителів обох статей у Байбузах: православних 1208, римських католиків 22; євреїв 6. Усі вони, крім іновірців, улітку займаються землеробством, восени — торгівлею деревним вугіллям, яке випалюють і купують готове в сусідніх лісах графа Браницького та продають з вигодою в степових містах: Миргороді, Єлисаветграді й Миколаєві. Більша частина жителів займається також ткацтвом, виробляючи прості полотна, скатертини, сукна тощо.

Оригінал

Есть дворянская фамилія — литовская Байбузы, происходящая отъ Татарскаго Мурзы. Михаилъ Байбузъ Грыбуновичъ получилъ отъ короля Стефана земли надъ рѣкою Сулою, которыя въ послѣдствіи уступилъ князю Александру Вишневецкому; о чемъ свидѣтельствуетъ конституція 1590 года, fol. 588.

Переклад

Є шляхетський рід — литовські Байбузи, що походить від татарського мурзи. Михайло Байбуз Грибунович отримав від короля Стефана землі над річкою Сулою, які згодом відступив князеві Олександрові Вишневецькому; про це свідчить конституція 1590 року, fol. 588.

Оригінал

Церковь деревяная, во имя Успенія Божіей Матери, съ такою же колокольнею, построена въ 1796 году усердіемъ Байбузскаго жителя Ѳеодора Ладона и содѣйствіемъ прочихъ жителей. По штатамъ состоитъ въ 5-мъ классѣ, земли имѣетъ указную пропорцію. Достопримѣчательность церкви составляетъ образъ Божія Матери, прославленный чудотвореніями. Объ немъ собраны слѣдующія свѣдѣнія: при первоначальномъ устройствѣ Байбузской церкви весь иконостасъ для нея купленъ изъ упраздненной Мліевской Успенской деревяной церкви, въ числѣ иконъ коего находился и сказанный образъ. Въ 1830 и 1831 годахъ, во время свирѣпствованія во всѣхъ окрестныхъ мѣстахъ холеры, явлены были благодатныя дѣйствія у намѣстнаго образа Божія Матери, первѣе исцѣленіемъ страдавшей десятилѣтнимъ недугомъ—отнятіемъ ногъ, женщины, по сновидѣнію къ сему образу притекшей для исцѣленія, и видимо предъ всѣми получившей врачеваніе по молитвѣ. Въ тоже время самое селеніе Байбузы видимо было покровительствуемо небеснымъ заступленіемъ, когда оно одно неподверглось губительной заразѣ свирѣпствовавшей въ всѣхъ окрестностяхъ, хотя болота способствующія, какъ извѣстно, распространенію вредныхъ міазмовъ, въ то время еще не были высушены. Такъ какъ все это было дознано оффиціальнымъ путемъ: то митрополитъ Евгеній въ этихъ явленіяхъ призналъ, какъ и всѣ окрестные жители, стекавшіеся въ безчисленномъ множествѣ для поклоненія образу, чудодѣйственную силу и затѣмъ, въ изданномъ имъ въ скорости Кіевскомъ мѣсяцесловѣ, постановилъ праздновать въ честь чудотворной Байбузской иконы въ 26-й день декабря мѣсяца. Впрочемъ въ 1832 году, по распоряженію высшаго духовнаго начальства, образъ перенесенъ въ Кіево-Печерскую Лавру; въ Байбузскую же церковь прислана точная съ него копія, а въ новыхъ изданіяхъ мѣсяцеслова не помѣщено празднованія 26 декабря. Въ церкви Байбузской замѣчательны также серебренные сосуды пожертвованные владѣльцемъ имѣнія, покойнымъ княземъ Михаиломъ Воронцовымъ и серебренные оклады на намѣстныхъ образахъ.

Переклад

Церква дерев’яна, на честь Успіння Божої Матері, з такою самою дзвіницею, збудована 1796 року старанням байбузького жителя Федора Ладона за сприяння інших жителів. За штатами належить до 5-го класу, землі має указну пропорцію. Визначною пам’яткою церкви є образ Божої Матері, прославлений чудотвореннями. Про нього зібрано такі відомості: під час первісного влаштування байбузької церкви для неї купили весь іконостас зі скасованої мліївської Успенської дерев’яної церкви, і серед його ікон був і згаданий образ. У 1830 і 1831 роках, коли в усіх навколишніх місцях лютувала холера, біля намісного образу Божої Матері явлено благодатні дії — насамперед зцілення жінки, яка десять років страждала недугою — відніманням ніг, — за сновидінням прийшла до цього образу по зцілення і на очах у всіх по молитві дістала оздоровлення. Тоді ж саме селище Байбузи явно перебувало під небесним заступництвом, бо лише воно одне не зазнало згубної пошесті, що лютувала в усій окрузі, хоча болота, які, як відомо, сприяють поширенню шкідливих міазмів, тоді ще не були висушені. Оскільки все це було встановлено офіційним шляхом, то митрополит Євгеній, як і всі навколишні жителі, що в незліченній кількості сходилися поклонитися образу, визнав у цих явищах чудодійну силу і згодом у Київському місяцеслові, невдовзі ним виданому, постановив святкувати на честь чудотворної Байбузької ікони 26 грудня. Утім, 1832 року за розпорядженням вищого духовного начальства образ перенесено до Києво-Печерської лаври; до байбузької ж церкви надіслано точну з нього копію, а в нових виданнях місяцеслова святкування 26 грудня не вміщено. У байбузькій церкві варті уваги також срібні посудини, пожертвувані власником маєтку, покійним князем Михайлом Воронцовим, і срібні оклади на намісних образах.

Примітки до перекладу

Міри. Верста — близько 1,07 км. У статті: 3 версти ≈ 3,2 км; 7 верст ≈ 7,5 км. Перерахунок наш.

Назва. «Байбузы» — Байбузи.

«Деревня». У Похилевича — поселення без власної парафії, приписане до парафії іншого села. Перекладаємо «село».

«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.

«Містечко». Невелике торговельне поселення з ярмарками й торгами, проміжне між селом і містом.

«Хутір». Невелике поселення з однієї чи кількох садиб поза селом.

Про джерело

Книга
«Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
Розділ
Черкаський повіт, «Вотчинное имѣніе княгини Воронцовой.»
Сторінки
626–627 · скан 626, скан 627
Ліцензія
Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.

Як цитувати

Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 626–627. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/baibuzy/