Андріївка у Похилевича (1864)

Переклад

АНДРІЇВКА, село на лівому березі річки Здвиж, за 5 верст від села Липівки. Жителів обох статей 567; землі 2415 десятин. 1783 року налічувалося 571 житель обох статей. За народним переказом, на місці, яке займає село, в давноминулі часи стояло місто під назвою Андреєв, що мало багато церков і монастир у тому місці, яке обведене валом і ровом, і було з’єднане мостом із протилежним берегом річки. Під містом відбувалися битви, слідами яких лишилися 6 давніх могил на полях і вали; є думка, що на місці Андріївки існувало згадуване в літописі місто Вздвиженськ. В Андріївці ще в XVI столітті існував монастир, підпорядкований київському Кирилівському; за прийняття унії його зруйнували під час повстання, а згодом для більшої безпеки перенесли на правий лісистий берег Здвижу, в урочище Красногорку. Цьому монастиреві спочатку належало й село. На початку минулого століття, коли польський уряд відновлював порядок, як найкраще його розумів, Андріївку приписано до макарівського маєтку, а після смерті київського катедрального декана Каетана Росцишевського вона перейшла до його родича Соколовського, який 1830 року продав це село Йосифові Сорочинському. Після ж смерті його та його вдови Юзефи Сорочинської Андріївка з 1858 року за заповітом останньої належить її родичці Єлені Николаєвні Пашковській. У селі є добрий панський будинок із великим фруктовим садом і всі господарські заклади, чудово влаштовані покійним поміщиком Йосифом Сорочинським. З урочищ примітні: Маковичі, де, за переказом, був чернечий майдан, або залізний завод, і Низове, де лишилися сліди давнього мосту, а також руїни давніх монастирських погребів біля парафіяльної церкви.

Переклад

Церква парафіяльна Вознесенська, дерев’яна, 6-го класу; має 40 десятин землі; збудована 1801 року колишнім посесором Олександром Пясецьким. Попередню церкву збудували ще василіяни. 1762 року колишній поміщик Антоній Любомирський, обираючи до цієї церкви священником Михаїла Самборського, наділив її земельними угіддями 1). Біля церкви є старовинний кам’яний хрест, імовірно надгробний, зі слов’янським написом під титлами, якого через давність не можна прочитати. Інший подібний хрест, але без жодного напису, є в священниковому саду, сажнів за 50 від церкви, на замковищі, де, за переказом, стояв монастир. андріївську парафію складають такі села:

Переклад

Нова Гребля, на лівому березі річки Здвиж, за 3 версти нижче Андріївки. Жителів обох статей 421; землі 1789 десятин. Це село Соколовський продав 1830 року Фаддеєві Пашковському, після смерті якого 1848 року воно належить його спадкоємцям. У XVII столітті належало Києво-Михайлівському монастиреві.

Переклад

Красногорка відділена від Андріївки річкою Здвиж. Жителів обох статей 110. Належить Яцковському (див. Копилів), який купив її 1835 року в Сигізмунда Шимановського. Красногорка в XVII столітті належала Києво-Кирилівському монастиреві, ченці якого заснували тут окремий скит. Гетьман Іоанн Скоропадський збудував у скиту церкву, дав землі й ктиторів. Але коли після 1686 року цей бік було віддано Польщі, то скит разом із селом передали василіянам. Красногорський василіянський монастир відомий тим, що уніатське духовне начальство відсилало туди на єпитимію духовних осіб, обвинувачених у порушенні благочиння. Монастир у половині минулого століття підлягав Білиловському 1) і був закритий близько 1760 року. Утім, у списку монастирів, що скасовувалися 1786 року, значиться й Красногорський монастир, хоча він тоді ще перебував у межах Польщі. Див. опис Києво-Соф[ійського] соб[ору] митрополита Євгенія, стор. 269. В останні часи існування в монастирі були дві дерев’яні церкви на тому місці, де тепер будинок поміщика та його служби. Після скасування монастиря ці церкви продали до Васильківського повіту — в м. Фастів і Королевку. Проте за рештками руїн помітно, що в монастирі в давніші часи були й цегляні будівлі. Монастирський сад зі столітніми липами й старими фруктовими деревами і викопаний ченцями колодязь у глибокому яру, що прилягає до саду, тепер належать до садиби власника. Монастиреві належав водяний млин на річці Здвиж, в урочищі Братський ріг. За 3 версти від Красногорки, в лісі, лежить хутір Пужа, що належить до того самого маєтку. Років 50 тому на цьому місці, збудувавши хату, оселився селянин Якименко, а недавно поміщик Яцковський влаштував тут гуральню й потрібні при ній служби. Узимку, коли гуральня працює, на хуторі живе до 50 осіб. Улітку число жителів зменшується наполовину.

Переклад

«Яко, мимо инне стараніа дòчесне, найпервша мысль и прагненье ко помноженью хвалы пана Бога обращат̄ь звыклем, так в добрах моих полисских, в воеводствѣ Кіевском, ключу Макаровском, вси Андріевцѣ, по отдаленію ся WW. XX. Базиліанов, од кильку ліат мѣсто те без пастера и без хвалы Бозскіей застаіонце, дотонд ваковало. Абы пр̄е то хвала пана Бога одновіона и помиожена зостала, душ змарлых ратунек и жіонцым парохіаном пожитек, помоц и выгоде̨ учинит̄ь, до церкви в тей же вси Андріювце бендонцей на пароха забѣраіонцего сѣ до стану духовнего, учт̄ивего Михаила Самборскіего, кторый презентованый тераз оде мнѣ, и напотом настемпцы абы мѣли пр̄извоита̨ для себе sustentatią, нынѣшим инструментем моим залецам пану коммисарови добр моих, ажебы, запатр̄ивши ся на фундуше в грунтах церквям од давнѣйших час по инных віоскох постановіоне, до тей же церкви Андріювскіей з грунтов тамечних выдзял грунтов учинил, означил и на вѣчна̨ паміонтке описал, цо оде мне аппробаціа̨ мѣт̄ь бендзѣ. Инне затым провента и акциденса пр̄извоите, од парохіанов ведлуг устав духовных належонце, абы успокояне были мѣт̄ь хце̨ и на то тен инструмент власна̨ моіа̨ ренка̨, пр̄и звыклей печент̄и, подписуіе̨ в палацу моим Добромыльским дня 6 Серпня 1762 рок. А. Любомірскій, воевода Любельскій». [Оскільки, крім інших дочасних старань, першу думку й прагнення я звик звертати на примноження хвали Господа Бога, то в моїх поліських маєтках, у Київському воєводстві, в макарівському ключі, в селі Андріївці після відходу велебних отців василіян те місце вже кілька років, залишаючись без пастиря й без хвали Божої, досі було вакантним. Щоб тим хвалу Господа Бога було відновлено й примножено, а душам померлих учинити рятунок, живим же парафіянам — пожиток, поміч і вигоду, до церкви в тому ж селі Андріївці на пароха — чесного Михаїла Самборського, що вступає до духовного стану, якого я тепер презентував, — і щоб надалі наступники мали для себе належне утримання, цим моїм інструментом доручаю панові комісарові моїх маєтків, щоб він, зважаючи на фундуші в ґрунтах, від давніших часів установлені церквам по інших селах, для тієї ж андріївської церкви з тамтешніх ґрунтів зробив виділ ґрунтів, позначив і на вічну пам’ять описав, на що матиме від мене апробацію. Інші ж належні прибутки й акциденції, що належать від парафіян згідно з духовними уставами, хочу, щоб були сповна віддавані, і на те цей інструмент власною моєю рукою, зі звичайною печаткою, підписую в моєму Добромильському палаці дня 6 серпня 1762 року. А. Любомирський, воєвода люблінський.] З актів Радомисльської консисторії за 1762 рік.

Переклад

Плахтянка, за 4 версти від Красногорки. Жителів обох статей 145. Це село поміщиця Сулимова купила 1830 року в Йосифа Шимановського. Згодом, через велику кількість тут лісу, влаштовано гуральню, пивоварню, цегельний і гончарний заводи, два водяні млини, і передбачається збудувати суконний завод. Проте зібрані тут поміщицькі селяни вкрай бідні й мають єдиний засіб до життя від гончарного промислу, яким займаються у вільні від панщини дні. Плахтянка належить до мотижинського маєтку.