Чому садибу назвали ковальською
У звіті за 2005 рік ділянку центральної частини посаду названо «садибою коваля». Це назва археологічного комплексу: у попередні сезони тут виявили кілька споруд, переважно X століття, пов’язаних із виплавкою та обробкою заліза. У 2005 році розкоп розширили й дослідили ще одну виробничу споруду цього часу.[1]
У її заповненні лежали металургійні шлаки та уламок керамічного сопла. Поряд із ними були браковані шиферні пряслиця й відходи їхнього виготовлення. Таким чином, звична назва «садиба коваля» не вичерпує всього набору виробничих слідів. Сам звіт фіксує на дослідженій ділянці матеріали, пов’язані і з металом, і з обробкою каменю.[1]
Як побачити горн, що не зберігся на місці
На подолі, нижній частині поселення, дослідники також знайшли залізні шлаки, напливи металу та уламки стінок горнів із рештками внутрішньої обмазки. У статті 2008 року автори прямо зазначили: самих залізоплавильних і ковальських горнів тут на той час ще не виявили. Отже, виробничий процес вони відновлювали за його матеріальними залишками.[3]
Імовірною кузнею або однією зі споруд ковальського комплексу вони вважали споруду № 6, досліджену в 1999–2000 роках. Вона мала розміри 5 × 3,75 м і була неглибоко заглиблена в природний ґрунт. Під верхнім заповненням зі слідами пожежі простежили значну концентрацію шлаків та ошлакованих шматків стінок горна. Кераміка дозволила запропонувати дату: друга половина X — початок XI століття.[3]
Кістяні вироби починалися із заготовок
Іншу групу ремісничих слідів зберегла яма № 20 на подолі. У ній було багато кісток зі слідами обробки, заготовки й відходи виробництва. Цей набір дав авторам підставу припустити зв’язок ями з косторізним ремеслом. За керамікою її можна було датувати часом не пізніше середини X століття.[2]
У заповненні також знайшли ручку ножа, кістяне вістря стріли, орнаментовану накладку складеного гребеня, гральні кості з прорізаними позначками й кістяний ковзан зі слідами використання. Готові речі та виробничі рештки опинилися в одному заповненні, але це не доводить, що кожен предмет виготовили саме тут. Найпряміше про місцеву обробку кістки свідчать заготовки та відходи.[2]
Обрізки казанів як сировина
До свідчень ювелірного виробництва автори зарахували фрагмент глиняної ллячки з ями № 6, бронзовий і залізний ювелірні пінцети та виплески кольорових металів. Окремо вони назвали обрізки бронзових казанів: такий метал давньоруські майстри могли використовувати як сировину для нових виробів.[4]
Обробку дерева дослідники пов’язали з уламками долота, сокир і токарного різця. У поєднанні з рештками роботи по залізу, кістці та кольорових металах ці знахідки показують різноманітність занять мешканців подолу. Проте опублікований набір не дає поіменного переліку майстрів чи кількості діючих майстерень: археологи впізнають насамперед операції та матеріали, які залишили слід у землі.[4]
