Власна парафія та мова богослужіння

За дослідженням Олександра Морозова, грецька колонія зросла в Ніжині у другій половині XVII століття. Місто приваблювало переселенців як осередок посередницької торгівлі на перетині сухопутних шляхів. Купецькі зв’язки поєднували Ніжин із ширшим простором Європи, Балканського півострова та Близького Сходу. Громада мала потребу у власних релігійних і освітніх установах.⁠[1]

У 1679 році ніжинські греки просили дозволу на спорудження власного православного храму. Вони пояснювали, що не розуміють слов’янської церковної служби в місцевих церквах. Ініціатором звернення був священик Христофор Димитрієв, який організовував окрему парафію. У 1687 році релігійна громада оформилася в церковне братство.⁠[1]

Навчання, допомога і купецькі позики

У 1696 році братство отримало благословення Київського митрополита Варлаама Ясинського на відкриття школи для навчання дітей грецького та слов’янського письма. При ньому дозволили також створити шпиталь для бідних і хворих членів громади. Морозов розглядає ці установи разом із храмами та бібліотекою як осередки грецької культури.⁠[1]

Церковна скарбниця була пов’язана з господарським життям громади: з неї надавали позики купцям. Відсоткові прибутки допомагали утримувати школу та шпиталь, підтримувати збіднілих братчиків і сиріт. Так торговельні операції та пожертви забезпечували кошти для навчання й доброчинності. Пізніше брати Зосими внесли гроші до банку на ім’я старост грецьких храмів для потреб громади та церкви.⁠[2]⁠[3]

Від братської ради до грецького магістрату

Статут 1697 року, який описує Морозов, дозволяв вступати до братства грекам і негрекам, що знали грецьку мову. Право голосу у виборах ради з дванадцяти членів мали чоловіки старші за двадцять років, які щороку сплачували церковні внески. На подвір’ї обирали священиків, ктиторів та членів братського суду, а з 1785 року — також бургомістрів і членів грецького магістрату.⁠[2]

У XIX столітті становище цієї громади змінилося. За наведеними Морозовим відомостями, 1839 року її підпорядкували Чернігівському архієпископу, а 1855-го приписали до Ніжинського Благовіщенського монастиря. У 1872 році самоврядування скасували, майно й капітали передали міській громаді. Історія братства пояснює, чому дві грецькі церкви були також місцем навчання, взаємодопомоги та міського управління.⁠[3]