Горщики з домішкою мушель

Едуард Овчинников поділяє посуд на кухонний і столовий, одразу пояснюючи умовність цих назв. Вони насамперед описують технологічні особливості й форми. У глині кухонних горщиків він відзначає подрібнені мушлі річкових молюсків: дрібніші часточки в невеликих посудинах і більші — у великих товстостінних.⁠[1]

Поверхню таких горщиків вкривали густими прочісуваннями. Верхній край, шийку й розширену частину тулуба оздоблювали насічками, наколами, защипами та відбитками шнура. Опис містить різні поєднання цих прийомів; кухонна кераміка тут зовсім не означає посуд без візерунків.⁠[1]

Мальовані миски, кубки й мініатюри

Серед столового посуду найбільшою підгрупою були вироби з одноколірним розписом. Для них використовували різні глини: строкату, багату на сполуки заліза, і білу каоліністу. В окремих уламках дослідник розрізняв суміш обох. Отже, навіть подібне оздоблення могло поєднуватися з неоднаковою підготовкою матеріалу.⁠[1]

Форми також різнилися: миски, низькі горщики, кубки, грушоподібні та мініатюрні посудини. Серед мальованих мотивів автор називає вигнуті смуги, паралельні лінії й листоподібні елементи. На одному грушоподібному фрагменті заглиблені смуги поєднувалися з кольоровим тлом.⁠[1]

Що можна порівнювати

Наталія Бурдо пізніше включила валявські відбитки шнура й штампа до ширшого порівняння трипільської кераміки. Вона також пояснює, що сама домішка мушель не визначає окремого типу посуду: важливе поєднання складу маси, форми й оздоблення.⁠[2]

Водночас колекція Валяви надійшла після порушення давніх об’єктів і могла втратити частину найпомітніших мальованих речей. Тому Овчинников застерігає від точного підрахунку співвідношення кухонного й столового посуду. Уламки дають підстави порівнювати ремісничі прийоми, але не відтворюють повного набору посудин давньої громади.⁠[1]