Кам’яні виробничі будівлі
У Стеблеві Похилевич називає суконну фабрику та цукровий завод; обидва виробництва, за його описом, мали великі кам’яні будівлі.[1] За описом 1852 року, головні цехи фабрики містилися у великому триповерховому будинку; машини були ті самі, що й на Пріцьківській фабриці, з трьома доданими прядильними, рухала їх вода Росі, а ткацьких верстатів налічувалося до 100.[2]
Перенесення з Великих Пріцьок стосується саме суконної фабрики. Його не можна автоматично вважати датою заснування цукрового заводу чи початком усієї промисловості містечка. Похилевич розповідає про ці підприємства разом, але подає для них різні відомості.[1]
Люди на двох підприємствах
Завод і фабрика давали роботу 500 людям обох статей. Автор прямо пов’язує появу цих працівників із переведенням за кріпосним правом із різних сіл одного володіння. Це спільне число для двох підприємств, а не штат лише суконної фабрики.[1]
У загальному описі Стеблева наведено 2 392 православні жителі, 60 римо-католиків та 535 євреїв. Ці числа характеризують містечко за релігійними групами, тоді як 500 працівників — окремий показник зайнятості. Підсумовувати їх як незалежні групи населення не слід.[1]
Виробіток і дохід
Фабрика виробляла до 45 000 аршинів сукна на суму 100 000 рублів. Аршин — стара міра довжини, тому перше число стосується кількості тканини, а друге — її грошової оцінки. Обидва показники автор наводить для суконного виробництва.[1]
Чистий дохід власника, за книгою, сягав 10 000 рублів. Це третій показник, відмінний і від довжини тканини, і від вартості всієї продукції. Похилевич також характеризує цукровий та винокурний заводи як успішні, проте їхнього виробітку в цьому абзаці не обчислює.[1]
