Тютюн сахнівського сорту
Похилевич писав, що на початку XIX століття орендарі маєтку розширили виробництво доброго тютюну, відомого під назвою сахнівського. Особливо він виділив 1812 та 1828–1831 роки. За його повідомленням, тоді збір сягав десяти тисяч пудів — так автор передавав масштаб місцевого промислу.[1]
Зміни він пов’язував із 1840 роком і наступним часом, коли з’явилися бурякоцукрові заводи. Обсяг тютюну, за наведеними ним відомостями, скоротився до двохсот пудів, а польові плантації замінили посівами буряків. Невеликі тютюнові грядки залишалися на городах для власного споживання.[1]
Поля, млини й кузні
У «Списку населених місць Київської губернії» 1900 року основним заняттям сахнівчан названо хліборобство. Частина селян виїжджала на заробітки до Херсонської та Катеринославської губерній. У селі тоді було 515 дворів і 2612 мешканців.[2]
Поміщицьке господарство велося за п’ятипільною системою, селянське — за трипільною: джерело розрізняє способи чергування культур. Воно також нараховує тринадцять вітряних млинів і чотири кузні. Це вже інший опис сільської економіки, де поряд із землеробством видно перероблення зерна та ковальську працю.[2]
Школа й громадське забезпечення
Той самий запис згадує православну церкву, церковнопарафіяльну школу та казенну винну лавку. Вони подані поруч із виробничими закладами, але як окремі частини сільського життя. Село належало світлішому князеві Н. П. Лопухіну-Демидову.[2]
Для пожежного спорядження перелічено чотири бочки, чотири багри та два відра. Мирський капітал становив 210 рублів 19 копійок, а запасний продовольчий на 1 січня 1900 року — 4170 рублів 60 копійок готівкою і 2080 рублів у позиках і недоїмках. Разом ці відомості показують господарство села ширше за одну відому культуру: поля, ремесла й потреби громади.[2]
