Максимович і земська освіта
У листуванні 1865 року Максимович повідомляв про обрання гласним Золотоніського земства. Участь у його зібранні він вважав своїм обов’язком, хоча від членства в управі відмовлявся. Ці листи показують його особисте ставлення до земської роботи ще до відкриття прохорівського училища.[2]
1866 року вчений очолив комісію з облаштування земських шкіл. Її проєкт передбачав допомогу школам сільських громад, підготовку вчителів і педагогічний клас. Це були пропозиції для повіту загалом. Історик Віктор Козоріз припускає участь Максимовича у відкритті школи Прохорівки, але не подає її як доведене одноосібне заснування.[1]
Громадська школа 1870 року
11 жовтня 1870 року місцеві громади ухвалили щодня посилати дітей до училища. На канікулах передбачалося повторення вивченого в неділі та свята. Постанова розкриває очікування громади від нової школи: навчання мало бути регулярною справою, а перерви не повинні були перетворюватися на повне забування матеріалу. За Козорізом, Прохорівка стала першим населеним пунктом Золотоніського повіту, де запровадили обов’язкове навчання дітей грамоті.[1]
Утримання училища спиралося на внески громади та земства. Існувала також плата за учнів, яка залежала від становища батьків. Отже, за рішенням відкрити школу стояло окреме питання щоденних витрат. Сама постанова про відвідування не доводить, що всі діти села справді навчалися без пропусків.[1]
Бібліотека, яка залишилася при училищі
1904 року земство задумало безкоштовну народну бібліотеку-читальню імені Максимовича. Проте приміщення не відповідало вимогам до читальні. Як пояснює Козоріз за земськими звітами, фактично відкрили бібліотеку при училищі. Можливість позичати або зберігати книжки при школі ще не означала появи окремої публічної читальні.[1]
1906 року вдалося погодити ім’я установи й отримати дозвіл на її відкриття поза школою; громада запропонувала приміщення. Однак кошти на ремонт, обладнання та утримання вилучили з бюджету. Бібліотека залишалася при училищі: освітній задум мав підтримку й дозволи, але для його повного здійснення бракувало фінансування.[1]



