Знайомство до прохорівського літа
Максимович і Шевченко познайомилися ще в січні 1844 року на київському контрактовому ярмарку. Дослідниці О. Сліпушко й А. Шаповалова згадують їхню зустріч 1858 року, після повернення поета із заслання. Отже, візит наступного літа продовжив давніший зв’язок ученого з митцем, який був для нього також співрозмовником і другом.[1]
На портреті Михайла Максимовича стоїть дата 19 червня 1859 року, на портреті Марії — 22 червня. Такі написи зафіксовані в дослідженні Лариси Федорової. Вони дозволяють говорити про два визначені дні роботи, не обмежуючись загальним датуванням обох рисунків роком приїзду.[2]
Олівець, крейда й деталі вбрання
Обидві роботи описано як олівцеві портрети. Техніку зображення Марії Ольга Карпенко уточнює: тонований папір, італійський олівець і крейда. На рисунку видно керсетку й пишні вишиті рукави сорочки. Авторський підпис із датою також зберігається на репродукції, використаній як ілюстрація до цієї статті.[2][3]
Карпенко зіставляє цей образ з акварельним портретом Марії, який Іван Соколов виконав того самого 1859 року. На обох зображеннях вона в українському вбранні, проте вишивка рукавів відрізняється.[3]
Від спогаду до музейної збірки
18 вересня 1871 року, на співочому вечорі з нагоди свого ювілею в Києві, Максимович знову згадував Шевченка. Відповідаючи на привітання, Максимович згадав двох земляків, яких пережив, — Гоголя й Шевченка. Шевченка він назвав відмінним співаком і новим творцем народних українських пісень.[4]
1918 року обидва портрети поповнили шевченківський фонд Київського художньо-промислового й наукового музею. Федорова описує їх серед інших надходжень творів митця, окремо зазначаючи підписи та дати. Таким чином рисунки, пов’язані з особистою зустріччю, стали частиною музейного збирання спадщини Шевченка.[2]
