Повернення до пам’ятки
У 2004 році під час пробних розкопок знайшли залізні цвяхи й небагато уламків гончарного посуду. Проте, як пояснив Борисов у праці 2014 року, здобуті раніше польові матеріали та майже вся супутня документація були втрачені або недоступні для наукового опрацювання.[1]
Під час робіт 2010 року дослідники заново описали розміри й конфігурацію городища та склали приблизний план частини укріплень. Нове обстеження мало дати матеріал, який можна перевірити без покладання лише на давні згадки про знахідки.[1][2]
Речі кількох епох
Колекція 2010 року містила кераміку доби бронзи, XI–XII та XVIII–XIX століть. У 2012 році дослідження продовжили: вивчали поширення середньовічного шару, а також виявили ранньоскіфське поховання та бронзоводобові уламки посуду.[1]
Автор співвідніс раннє заселення з канівською групою середньодніпровської культури, а окремий наступний епізод — із похованнями ранньоскіфського часу. Ці давніші матеріали не визначають автоматично дату середньовічних укріплень: вони належать до інших етапів історії місця.[1]
Межі датування й ототожнення
Нечисленну середньовічну кераміку Борисов датував XI–XII століттями. Малу кількість матеріалу він пояснював слабким заселенням або нетривалим існуванням населеного пункту. Це запропоноване тлумачення, а не підрахунок мешканців чи встановлена тривалість життя городища.[1]
Станом на публікацію 2014 року автор не вважав надійним ототожнення цього городища з літописним Роднем. Посуд X століття, на який посилалися попередники, був недоступний для повторного вивчення; нові колекції такого датування не підтвердили. Питання залишалося відкритим.[1]
