Будівництво промислового містечка

За викладом Т. Лазанської, будівництво комплексу почали з виробництва цегли. Згодом постали заводські й адміністративні корпуси, житло для робітників, школа та лікарня. Так формувалося ціле виробниче містечко, у якому промислова робота була пов’язана з повсякденним життям працівників.⁠[1]

О. Мурашко датує появу мліївського цукрового комбінату 1848 роком. Він виробляв цукор-пісок і рафінад. Лазанська докладніше описує його техніку: парові машини, тертки для буряків, преси, насоси та котли. Частину цього устаткування замовляли у Франції.⁠[1]⁠[2]

Чому знадобилися власні машини

Придбати складну машину було лише частиною витрат. Її потрібно було доставити, встановити й обслуговувати, а для роботи запрошували іноземних спеціалістів. Залежність від таких поставок стала одним із чинників розвитку власного машинобудівного підприємства на основі невеликої ремонтної майстерні.⁠[1]

Лазанська наводить конкретний поштовх: аварію великого колеса пресової машини, ремонт якого доводилося замовляти за кордоном. У її викладі Платон Симиренко вирушив до Парижа та Брюсселя вивчати машинобудування, а звідти залучив фахівців і привіз зразки металообробних верстатів.⁠[1]

Техніка, навчання і перевезення

Машинобудівний завод виготовляв устаткування для цукроварень та сільськогосподарські машини. За дослідженням Лазанської, його продукція, зокрема парові машини, надходила до інших цукробурякових підприємств Київщини. Отже, заводська робота вийшла за межі обслуговування власного цукрового виробництва.⁠[1]⁠[2]

Практична співпраця з іноземними техніками допомагала готувати місцевих майстрів; при комплексі діяло технічне училище. Іншим напрямом стало будівництво металевих пароплавів для перевезень Дніпром. Ці різні роботи поєднувала потреба в людях, здатних виготовляти, ремонтувати й використовувати складну техніку.⁠[1]⁠[2]