Прикраси, що потрапляли до села

У монографії 2005 року наведено загальну кількість скляних виробів — 300 екземплярів намистин і браслетів. Авторка не виявила достовірних слідів їхнього місцевого виготовлення й тому пояснювала збірку надходженням речей з інших центрів. Число 300 стосується обох названих видів виробів разом.⁠[1]

За її спостереженнями, у шарах XI століття скляних знахідок немає, а у XII столітті, особливо в його другій половині, вони стають звичними. Григорівські браслети дослідниця зближувала з київськими й припускала їхнє надходження з Києва. Це висновок за подібністю виробів.⁠[1]

Готові речі та матеріал для роботи

До свідчень обміну Петрашенко відносила також вироби з овруцького сланцю: пряслиця, тобто невеликі тягарці веретена, та грузило. Поруч із готовими предметами у збірці були шматки цього каменю. Авторка припускала, що до поселення надходила й сировина для подальшої обробки.⁠[1]

Іншу групу становили два свинцеві конуси з отворами. У монографії наведено їхню масу: 171,540 та 205,370 грама. Петрашенко порівняла ці величини з давньоруськими ваговими нормами й запропонувала визначати знахідки як гирі, які могли використовувати для зважування.⁠[1]

Як перевіряють призначення знахідки

На першому конусі дослідниця описала п’ять зарубок і два прорізані знаки. Вона зіставляла зображення зі знаками Рюриковичів. Саме порівняння не встановлює особистого власника речі: у дослідженні воно входить до ширшого пояснення її форми, маси та позначок.⁠[1]

У 2006 році Богдан Прищепа використав обидві григорівські знахідки як порівняльний приклад у праці про Пересопницю. Він зазначав, що невеликі свинцеві конуси могли слугувати пряслицями або ґудзиками, але свій пересопницький конус вважав ваговою гирею і навів як паралель два григорівські, які Петрашенко визначила як гирі.⁠[2]