Дві форми скляного посуду
Карафка мала кулястий тулуб, вузьке високе горло й ручку. На фотографії видно світло-зелене скло та хвилясті смуги на округлій частині. Кухоль помітно темніший; його тулуб складається з двох конічних частин, а шийка має циліндричну форму. Обидві речі показано на рисунку 14 під номерами 4 і 5.[2]
Автор називає ці дві посудини археологічно цілими. Водночас на опублікованих світлинах помітні втрачені ділянки їхніх стінок. Вони дозволяють побачити загальний обрис і ручки, проте це не дві цілком неушкоджені посудини. Окремо у заповненні траплялися частини пляшок, карафок, стопок і чарок.[2]
Скло слугувало й для вікон: дослідник описав круглі блюдцеподібні віконниці. На рисунку 14 поряд із посудом зображено таку круглу пластину. Її форма нагадує невелику посудину, але в публікації вона визначена саме як віконне скло.[2]
Друга роль котловану
Сам котлован був майже квадратним, розміром 4,5 × 4,2 метра, із входом-тамбуром. Уздовж його стінок і тамбура простежили рештки дощатого облицювання. На долівці лежали розвали горщиків, мисок і глеків, які, за спостереженням автора, складали сюди вже розбитими.[1]
Печі в споруді не виявили. Це дало дослідникові підставу припустити, що спочатку вона була господарською напівземлянкою на зразок комори. Після припинення її використання за основним призначенням котлован заповнювали побутовим непотребом. Отже, посуд із заповнення характеризує речі, які сюди викидали, а не розстановку начиння в діючій коморі.[3]
Як визначили час знахідок
В об’єкті № 4 не було монет, які допомогли б його датувати. Автор зіставив матеріали із сусіднім об’єктом № 3, де керамічний посуд і кахлі виявилися практично тотожними. Саме там знайшли мідний грош Речі Посполитої 1755 року.[2][3]
Це зіставлення дозволило дослідникові віднести обидва комплекси до другої половини — кінця XVIII століття. Монета походить із сусіднього об’єкта, а не лежала разом із карафкою та кухлем. Така відмінність пояснює основу датування і зберігає історію кожної знахідки в її власному контексті.[2][3]