Дві частини давнього укріплення

За описом Прищепи 2016 року, площа дитинця становила близько 0,4 га, окольного міста — близько 3,5 га. Дитинець займав природний мис; його майданчик оточував вал. Окольне місто також мало захист із валу та рову з напільного боку. Це дві частини одного укріпленого комплексу, а не назви двох різних городищ.⁠[1]

Місце пов’язане з річкою Іквою біля її впадіння у Стир. У публікації Прищепи й Назарова 1999 року назву річки надруковано як «Уква», а в книзі Прищепи 2016 року — «Іква». Відрізняються й оцінки висоти мису над заплавою: 15 м у першому описі та 10–⁠12 м у другому. Ці розбіжності варто зберігати при зіставленні джерел; вони не дають підстав говорити про перейменування річки чи точно виміряну зміну висоти мису.⁠[1]⁠[3]

Від випадкової знахідки до розкопок

За ретроспективою Прищепи, 1971 року на дитинці випадково знайшли скарб і передали його до Рівненського обласного краєзнавчого музею. До складу входили понад 30 прикрас, переважно срібних, а також два зливки срібла, три сердолікові й одна бурштинова намистини. Серед прикрас автор називає шийні гривни, браслети, сережки та скроневі кільця. Різнорідність набору пояснює увагу до знахідки як до джерела про матеріальну культуру.⁠[1]

Після цієї знахідки Ю. М. Нікольченко провів на городищі розкопки у 1971–⁠1972 роках. У книзі 2016 року Прищепа зазначав, що матеріали тих робіт не були опубліковані, а колекції зберігалися у фондах Рівненського обласного краєзнавчого музею. Це стан опрацювання, зафіксований автором на час видання книги, а не твердження про нинішню доступність колекцій чи публікацій.⁠[1]

Що показали обстеження і розріз

Обстеження 1987 та 1990 років виявили на дитинці культурні відклади бронзового й раннього залізного віків, доби Київської Русі та литовсько-польського часу. Масові знахідки, передусім кераміка, дали Прищепі підставу датувати середній культурний шар X–XIII століттями. Окремо він виділив ліпну кераміку райковецької культури як свідчення слов’янського поселення вже у VIII–IX століттях.⁠[1]⁠[2]

Публікація 1999 року доповнює цю картину описом розрізу, відкритого кар’єром. Автори повідомляли, що земляні роботи наполовину зруйнували дитинець, а в центральній частині його майданчика культурні нашарування сягали 2 м. Угорі лежав темний гумус зі знахідками XVII–XVIII століть, нижче — прошарок будівельного сміття з перепаленою глиною та уламками цегли-пальчатки, ще нижче — ґрунт зі знахідками переважно XV–XVII століть. Усе це описує стан розрізу, відомий авторам, а не сучасний вигляд городища.⁠[3]

Під пізніми відкладеннями автори простежили шар із середньовічними речами, а глибше — темно-коричневий глинистий ґрунт зі знахідками раннього залізного та бронзового віків. На його межі з передматериковим шаром виявили рештки античної амфори разом з уламками ліпного посуду раннього залізного віку. Послідовність показує різний вік матеріалів; сама собою вона ще не доводить безперервного життя на цьому місці впродовж усіх названих епох.⁠[3]

Торговиця доби Русі

У підсумку Прищепа характеризує Торговицю доби Київської Русі як значне міське поселення. Сприятливою умовою його розвитку він вважає розташування на перетині водних шляхів біля злиття Ікви та Стиру. Це історична оцінка автора, пов’язана з археологічними матеріалами й будовою укріпленого комплексу; вона стосується середньовічної Торговиці, а не всіх давніших шарів під дитинцем.⁠[2]