Що захищали вал і рів

Автори описали трикутний майданчик розмірами приблизно 45 на 50 метрів, площею близько 0,2 гектара. По периметру його оточував земляний вал. З боку підходу до мису вал сягав 2 метрів заввишки, з інших боків — 1,5 метра. Перед ним проходив рів, найглибша частина якого становила до 3 метрів. Це розміри залишків укріплень, наведені дослідниками, а не відтворена висота первісної оборони.⁠[2]

Розрив у валу та земляну перемичку через рів із західного боку Прищепа й Войтюк описали як місце ймовірного давнього в’їзду. Другий подібний в’їзд вони зафіксували в північному куті майданчика. До оборонної системи віднесено й окрему лінію валу з ровом завдовжки близько 100 метрів. Такий опис показує, що оборона не обмежувалася лише краєм малого внутрішнього майданчика.⁠[2]

Дві розкопані будівлі з різницею у 29 років

Прищепа обстежив городище 1989 року, а 1990-го провів невеликі розкопки. На поверхні майданчика дослідники зафіксували 19 округлих западин, які пов’язали з котлованами давніх споруд. Одну з них дослідили 1990 року й позначили як будівлю 1. Будівлю 2 розкопали у 2019-му. Отже, докладні висновки про внутрішнє облаштування спираються на дві відкриті споруди, а не на розкопки всіх дев’ятнадцяти западин.⁠[2]

Котлован будівлі 1 був майже квадратним — 2,75 на 2,65 метра. У ньому виявили стовпові ями та два овальні заглиблення, а біля однієї зі стінок — невелике підвищення. Автори припустили, що воно могло залишитися від сходинки біля входу. Опалювального пристрою не знайшли. Кераміку із заповнення котловану дослідники віднесли до першої половини — середини X століття.⁠[3]

Будівля 2 також мала близький до квадратного котлован, цього разу із заокругленими кутами, розмірами 2,8 на 2,6 метра на рівні материка — природного ґрунту. У центрі була яма, заповнена чорним ґрунтом із попелом і вугіллям; зверху лежав камінь. Попри ці сліди, автори прямо зазначили, що опалювального пристрою в будівлі не виявлено. У її заповненні зібрали уламки невеликого горщика, а на дні котловану знайшли залізний ніж.⁠[3]

У висновках Прищепа й Войтюк зіставили дві ознаки: відсутність опалювальних пристроїв у досліджених будівлях і слабку насиченість культурного шару знахідками. Вони припустили, що тут тримали майно та харчові запаси, а під час ворожих нападів тимчасово перебували жителі навколишніх поселень. Бідний культурний шар, на їхню думку, міг свідчити про нетривале використання укріплення без постійного заселення.⁠[1]

Це тлумачення продовжує думку, висловлену Прищепою в огляді городищ середньої течії Горині, опублікованому 2002 року. Там невеликі укріплення з бідним культурним шаром та сусідніми селищами розглядалися як общинні городища-сховища. У повідомленні про Новосілки вже згадано досліджену споруду X століття; публікація 2020 року додала докладний опис двох будівель і нові аргументи щодо їхнього використання.⁠[4]⁠[1]

Городище було частиною ширшого комплексу. Поряд дослідники описали неукріплене поселення та курганний могильник. За спостереженнями 1990-х років могильник налічував 45 насипів; автори статті 2020 року повідомили, що під час заготівлі деревини у 2018–⁠2019 роках більшість із них зруйнували. Це повідомлення про стан пам’ятки у конкретний період, а не сучасний огляд. Наявність поселення й могильника автори враховували, пояснюючи роль городища в житті місцевої громади.⁠[2]⁠[1]

Відсутність печей — важлива частина аргументації, проте самі автори формулюють призначення споруд як припущення. Подібне питання про співвідношення укріплень і внутрішньої забудови постало й під час дослідження призначення Хотівського городища. Це окремий приклад того, як археологи перевіряють, чи були відкриті споруди житлами; пояснення Новосілок спирається на знахідки саме з Замчиська.⁠[1]