Що саме виміряли археологи
Залишки укріплення описані як неправильний овал розміром 44 на 52 метри, тоді як внутрішня площадка — 27 на 30 метрів, або близько 0,08 гектара. Паспорт окремо наводить площу городища разом із валами й ровами — 0,24 гектара. Отже, менше число стосується простору всередині оборони, а більше враховує і самі оборонні споруди.[1][2]
Комплекс не обмежувався цією площадкою. До нього віднесено також допоміжний вал, штучно підрізані схили — ескарпи, селище біля підніжжя та рештки ймовірного некрополя. Щодо невеликих насипів паспорт обережний: їхні розміри відповідають пізньороменським або давньоруським курганам, але розкопок цих насипів не проводили. Сам зовнішній вигляд ще не дає відомостей про поховання всередині.[2]
Вал, рів і схил, який змінився
У повідомленні про розвідки 2004 року висота оплилого валу становила 2–3,5 метра. Найпотужніша його частина, названа авторами «козирком», піднімалася до 6 метрів від дна рову. Ці шість метрів — перепад між дном рову та верхом насипу, а не встановлена висота давньої дерев’яної стіни.[1]
Ранній звіт називає найвищу напільну частину валу західною, а паспорт — східною. Ця суперечність у назвах сторін лишається в джерелах. Водночас обидва описи фіксують приблизно триметровий перепад висоти самого внутрішнього майданчика та пояснюють його сповзанням частини мису. Вигляд пам’ятки під час обстежень уже був змінений ерозією і не відтворював її первісного профілю.[1][2]
Крім валу навколо площадки, дослідники описали окремий допоміжний насип завдовжки близько 125 метрів і заввишки 0,6–1 метр. Його рештки були пошкоджені окопами Другої світової війни. Тож у рельєфі співіснували давня оборона та значно пізніші земляні роботи; не кожне заглиблення біля городища можна автоматично зарахувати до середньовічних укріплень.[1][2]
Що було видно в оголенні ґрунту
Найвиразніші свідчення внутрішньої будови валу походили з оголення нашарувань. Звіт 2004 року описує щільний горілий шар із почервонілою від високої температури землею та суглинком. Автори пов’язували його з обгорілими дерев’яними конструкціями валу, ймовірно клітями стіни — зрубними комірками. Під цим шаром вони помітили шматки пісковику. Паспорт називає їх уже рештками пісковикової кладки в основі валу; це докладніша інтерпретація пізнішого документа.[1][2]
Паспорт прямо зазначає, що археологічних розкопок городища не проводили. Тому опис оголення не варто читати як повний розріз укріплення, який дозволяє відновити всі будівельні етапи. Обгорілий матеріал свідчить про дію вогню, але ці джерела не встановлюють дати конкретної пожежі, її причини чи нападників.[1][2]
Кераміка різних епох і припущення про заставу
У нашаруваннях городища зафіксували уламки ліпної кераміки роменської культури, давньоруського гончарного посуду та посуду козацької доби. Паспорт розрізняє роменські й давньоруські уламки в горілих прошарках і кераміку XVII–XVIII століть у верхній частині нашарувань. Ці знахідки показують різночасове використання місця, але не доводять безперервного життя тут упродовж усіх проміжних століть.[1][2]
Біля підніжжя укріплення дослідники визначили селище-посад. Звідти походили уламки роменських горщиків; паспорт також згадує пряслице з рожевого овруцького шиферу. Частину селища під час зафіксованих обстежень уже займала забудова бази відпочинку. Це історичний опис стану пам’ятки, а не перевірка її збереженості сьогодні.[2]
Автори звіту припускали, що невелика фортеця виконувала сторожову функцію на прикордонні. У паспорті цю думку розгорнуто до пояснення городища як застави для захисту броду та подавання сигналів. Це археологічна інтерпретація розташування й типу укріплення; наведені матеріали не повідомляють складу його залоги чи імен людей, які тут служили.[1][2]
Як будову земляної оборони досліджують за спеціально розкритими перерізами, розповідає стаття про вали Більського городища. Для Брусії в розглянутих джерелах маємо скромніший набір спостережень: обміри рельєфу, оголення ґрунту та зібрані знахідки. Вони дозволяють описати пам’ятку, залишаючи відкритими питання її будівельної історії.[1][2]
