Оборона південного мису
Сапожников виділив цей об’єкт в окремий розділ під назвою «Вал городища Новосельское II». Він розташував його біля південної оконечності так званого Новосільського півострова, між берегами Карталу та Кугурлую. У тій самій статті окремо описано вал городища Картал: спільне озеро й близькість до переправи не роблять ці укріплення одним об’єктом. А звіт про розкопки 1998 року прямо називає південну частину мису місцем робіт на Новосільському II.[1][2]
За викладом Сапожникова, вал уперше позначено на двох планах 1771 року. Тоді на північ від нього було село Табачель, а Новосільське мало назву Єнікьой. На відомих дослідникові картах XIX та XX століть саме цей оборонний вал уже не позначали. Це висновок автора зі зіставлення карт; відсутність знака на пізнішому аркуші сама по собі не означає, що вал у той час повністю зник.[1]
Чому згадуються різні висоти
Місцеві мешканці називали вал Траяновим і, за наведеними Сапожниковим відомостями, пам’ятали насип заввишки 5–6 метрів. Сам дослідник разом з А. Н. Дзіговським зафіксував його під час розвідки 1973 року: тоді висота становила 1,5–2 метри. Усний спогад про давніший вигляд і польове спостереження конкретного року — різні види свідчень. Назва Траянів вал також не є самостійним доказом часу спорудження.[1]
У статті наведено повідомлення про пошкодження насипу в 1960–1970-х роках: із нього брали землю для дамби-дороги до Дунаю, згодом він постраждав під час прокладання газопроводу. Це пояснює, чому обмір збережених решток не можна просто прирівняти до початкової висоти оборони. Сапожников окремо зазначив, що об’єму ґрунту, вийнятого з досліджених ровів, було недостатньо для насипу тієї висоти, яку називали мешканці. Початковий профіль валу цими повідомленнями не відновлено.[1]
Два рови в одному розрізі, один — в іншому
Перший розріз, за оглядом Сапожникова, зробила 1997 року Нижньодунайська українсько-молдовсько-румунська експедиція. Він відкрив основу кам’яно-земляного насипу завширшки приблизно 11–14 метрів і два неглибокі рови з північного, напільного боку. Напільний бік — це напрямок підходу до укріплення суходолом; отже, рови прикривали саме цей підхід. Ширина 11–14 метрів стосується основи насипу, а не ширини всього городища.[1]
Другу траншею біля західного краю об’єкта 2006 року заклали В. М. Кожокару та С. М. Агульников. У ній виявили залишки валу й один рів із того самого боку, але глибший — до 2,2 метра; його ширини в наведеному описі немає. Два рови 1997 року та один у траншеї 2006 року не утворюють автоматично єдиної схеми для всієї лінії оборони. Огляд повідомляє про різні досліджені перерізи, проте не пояснює, чи змінювалася кількість ровів уздовж валу або в часі.[1]
Окрема дорога вздовж Дунаю
Поруч із описом оборони городища Сапожников розглянув іншу споруду — вал-дорогу між Орлівкою та Новосільським II. На карті 1941 року вона проходила вздовж лівого берега Дунаю, з відгалуженнями до обох мисів. За його виміром, показана лінія не доходила до південного краю Новосільського острова на 820 метрів. Ця відстань належить зображенню дороги на конкретній карті, а не довжині оборонного валу городища.[3]
У статті є ще й окремий розділ про оборону північної частини Новосільського острова. Рисунки 4 та 5 показують саме північні споруди, тоді як вал Новосільського II описано біля південного краю. Щоб зрозуміти місцеву оборону, важливо зберегти ці відмінності: земляний вал городища, прибережна дорога й укріплення іншої частини острова мають різні описи. Прочитані сторінки не дають підстав переносити план північних споруд на південне городище.[1][3][4]
