Чотири досліджені поховання у сезоні 1998 року
На ділянці «Південний» 1998 року автори повідомили про енеолітичний могильник і чотири досліджені поховання. У трьох випадках вони зафіксували різний ступінь руйнування під час спорудження ям III–II століть до нашої ери. Отже, пізніші об’єкти не лише лежали на тій самій ділянці: у звіті прямо описано, як їхнє влаштування пошкодило давніші поховання. Це спостереження встановлює послідовність подій для досліджених комплексів.[1]
Поховання були в неглибоких ямах, щільно заповнених материковою глиною, через що їхні контури майже не простежувалися. У трьох випадках небіжчики лежали скорчено на спині, з високо піднятими колінами й руками вздовж тіла. Автори вказали орієнтацію на північ — північний захід. Цей опис стосується видимих археологічних ознак; у тексті не наведено висновків про вік чи стать похованих.[1]
Охра та речі в похованнях
У похованні № 2 зафіксували рясне використання охри та кістяну намистину. До іншого поховання, позначеного у звіті № 5, належали крем’яний скребок, шматочок сланцю, морська мушля й округлотілий червоноглиняний кубок. Для кубка автори навели аналогії у кераміці кінця середнього — початку пізнього Трипілля. Йдеться про порівняння конкретної посудини; воно не перетворює автоматично все городище або кожен його шар на трипільську пам’ятку.[1]
Номер 5 у переліку речей не означає, що за сезон дослідили п’ять поховань: у вступі до цього опису автори прямо назвали чотири. На прочитаній сторінці не пояснено повної системи нумерації. Тому варто зберегти обидва повідомлення у своїх межах — кількість досліджених поховань та номер конкретного комплексу — без вигаданого підрахунку пропущених об’єктів.[1]
Наступний сезон продовжив південний розкоп
У 1999 році на Новосільському II роботи вели на трьох ділянках загальною площею 264 квадратні метри. До розкопу 1998 року на південному краю мису додали з півночі 141 квадратний метр. Тут відкрили чотири ями гетського часу та енеолітичне поховання. Ями автори віднесли за матеріалами до гетського населення другої половини (кінця) III–II століть до нашої ери. Площа прирізки показує, як продовжували дослідження, а не задає меж городища чи могильника.[2]
Північно-західним краєм ями № 1 було порушено ґрунтове поховання енеолітичного часу. Кістяк лежав на спині, головою на захід — південний захід. Серед інвентарю були намисто з просвердлених іклів собаки або вовка та різців коня, деякі підвіски якого мали сліди чорного забарвлення, велика пласка просвердлена кістяна підвіска завдовжки 8,5 сантиметра та крем’яний скребок на відщепі. Автори вважали це поховання, найімовірніше, синхронним групі поховань із чотирма ґрунтовими комплексами, відкритій попереднього сезону.[2]
На інших ділянках були інші комплекси
На ділянці «Південний-2» площею 78 квадратних метрів у 1999 році відкрили дві гетські ями й ранньогальштатське поховання. На ділянці «Південно-Східний-4» досліджували дві ранньогальштатські ями та землянку. На рівні проявлення контурів землянки виявили ще одне людське поховання, але в його короткому описі окремої дати не наведено. Ці повідомлення не слід без додаткових даних приєднувати до енеолітичної групи південного розкопу: звіт розрізняє ділянки й культурно-хронологічні визначення.[2]
Фундамент із ймовірною монастирською атрибуцією
У центрі південного розкопу 1999 року відкрили залишки фундаменту великої прямокутної споруди. Дослідники припустили, що вона належала монастирю святого Ферапонта, який, за їхнім повідомленням, заснували 1832 року на честь переправи російських військ через Дунай 1828 року. Визначення споруди у звіті прямо подано як імовірне. Факт відкриття фундаменту та його можливий зв’язок із монастирем мають різний ступінь певності; точного плану монастиря ці сторінки не дають.[2]
Для історії мису важлива саме послідовність цих свідчень: ранні поховання, пізніші ями, об’єкти інших ділянок і ще пізніший фундамент. Розкопки дають окремі спостереження про їхнє розташування та порушення, а автори пропонують датування або атрибуцію там, де це дозволяють знахідки. Вони не описують єдиного безперервного кладовища чи незмінної забудови від енеоліту до XIX століття. Така довга історія місця складається з різних комплексів, а не з однієї дати городища.[1][2]
