Дві різні дороги від кістки до речі
Основою роботи стали переважно матеріали Історичного музею у Вишгороді; авторка залучила також знахідки з наукових фондів Інституту археології НАН України та Національного музею історії України. Це огляд речей, накопичених за тривалий час досліджень, а не вміст однієї майстерні.[1]
Сергєєва розділила вироби на дві групи. В одній майстер лише підправляв природну форму кістки або рогу. В іншій він працював із підготовленою частиною матеріалу, надаючи їй нових обрисів: так виготовляли, зокрема, гребені, ґудзики й руків’я. Прості речі в розглянутій колекції переважають.[1][3]
Загострений кінець не пояснює всієї роботи
Найчисленніші серед простих виробів — знаряддя із загостреною робочою частиною. Авторка обережно поставилася до звичного визначення «проколки»: подібні предмети могли служити для плетіння, ткацтва або оброблення шкіри. Встановлювати одне призначення лише за загальним силуетом було б надто поспішно.[1]
Допомагають сліди використання: залощена поверхня й місце, де предмет тримали рукою. Для гострих знарядь добре підходила тверда тваринна кістка. Вироби з кінцевої частини оленячого рогу могли бути лощилами. Окремо в матеріалах розкопок 1989 року є юрок із трубчастої кістки, пов’язаний із ткацькими техніками.[1][4]
Кістки для гри та шумлива іграшка
Інша частина колекції відкриває світ дозвілля. Астрагали — таранні кістки копитних — мають просвердлені отвори, нанесені знаки або сліди підправлення форми. Такі ознаки допомагають вирізнити гральні предмети серед звичайних кісток. Деякі екземпляри без слідів оброблення дослідниця зарахувала до гральних лише умовно.[4]
У розкопках 1989 року знайшли також кістку з двома отворами. Сергєєва визначила її як гуркало: з пропущеною крізь отвори мотузкою подібні іграшки створювали шум. Це визначення спирається на порівняння з етнографічними виробами. Отже, кілька невеликих предметів показують зовсім інше використання того самого матеріалу, ніж робочі знаряддя.[4]
Що свідчить про місцевих майстрів
Готовий гребінь міг потрапити до міста ззовні. Для висновку про виготовлення на місці вагоміші заготовки, напівфабрикати й виробничі відходи. У Вишгороді зафіксовано пиляні роги та кістки зі слідами інструментів, зокрема незавершені руків’я. Вони дозволяють говорити про місцеве оброблення кістки.[3][2]
Авторка підтримала визначення двокамерної будівлі, дослідженої 1936 року, як косторізної майстерні: там були кістяні вироби, обпиляні оленячі роги та череп лося з відпиляними рогами. Проте неповнота збереженої сукупності матеріалів обмежує висновки про масштаб робіт. Сам факт обробленої сировини ще не встановлює обсягу продукції.[2]
Домашній промисел і можливий обмін із Києвом
За висновком Сергєєвої, прості речі виготовляли місцеві мешканці; частину складніших виробів могли робити окремі вправні майстри. Водночас слідів масового виготовлення продукції за складними технологіями у розглянутих матеріалах не виявлено. Багате ремісниче життя міста не означає однакового розвитку кожної його галузі.[2]
Деякі ґудзики, гребені чи шахова фігурка могли надходити з Києва, де відомі професійні косторізні майстерні. Це можливий шлях, а не доведене походження кожного предмета. Для історії Вишгорода важливе саме поєднання домашньої роботи, окремих майстерень і можливого привезення готових речей.[2]