Ткацтво у вільний від панщини час
Похилевич пов’язував заняття селян із властивостями місцевого ґрунту. За його описом, чорнозем навколо Пустовітів швидко твердів під час посухи, через що хліба часто не вдавалися. Відразу після цього автор зазначив, що селяни займалися ткацтвом у час, вільний від панщини. Так у його розповіді поруч стоять ризик неврожаю, підневільна праця та додаткове ремесло.[1]
Цей короткий запис не називає кількості ткачів, виду тканини чи покупців. Він дозволяє впевнено говорити про саме заняття, але не про спеціалізовану фабрику або масштаби збуту. Оцінка ґрунтів також належить авторові XIX століття й не є сучасним агрономічним висновком.[1]
Закладення церков у 1745 та 1862 роках
Церкву Іоанна Богослова, за Похилевичем, заклали 1745 року. Підставою для цієї дати він назвав візитацію — церковний огляд — Богуславського деканату 1746 року. Першим священником автор назвав Петра Мухаловського, після якого служив його син Кирило. Це відомості, передані у книзі 1864 року, а не переказ особисто перевіреного тут оригіналу візитації.[1]
Нову дерев’яну церкву, за тим самим джерелом, заклали 1862 року стараннями священника Меляницького. Саме закладення, а не завершення чи освячення: таких наступних дат абзац не подає. Старий і новий будівельні етапи тому не слід зводити до одного року.[1]
Школа, кузня та дохід від будинку
Список 1900 року нарахував у Пустовітах 286 дворів і 2632 мешканців — 1275 чоловіків та 1357 жінок. Серед закладів він назвав православну церкву, каплицю, однокласну народну школу та кузню. Будівлі не описано докладно, тож цей перелік не встановлює, які з них збереглися або коли були споруджені.[2]
Окремим джерелом громадського доходу був будинок, що приносив 50 рублів на рік. Призначення приміщень і наймача довідник не називає. У тому самому записі наведено запасний продовольчий капітал — 7061 рубль 22 копійки станом на 1 січня 1900 року — та мирський, тобто громадський, капітал у 1612 рублів 92 копійки. Пожежний обоз мав один насос. Отже, опис зафіксував і нерухоме майно, і кошти, і спорядження, потрібне громаді.[2]