Собор, навколо якого постав монастир
За історичною довідкою Д. А. Тетері, монастир заснували на початку XVIII століття біля кам’яного Вознесенського собору, збудованого коштом гетьмана Івана Мазепи в 1695–1700 роках. У повідомленні про роботи 2006 року серед збережених споруд названо собор, дзвіницю, будинок колегіуму, частково підземну будівлю та фрагмент стіни. Пізніше використання собору засвідчує офіційна сторінка заповідника: 5 травня 1975 року в його приміщенні відкрили музей-діораму про битву за Дніпро.[1][5]
Археологічні дослідження монастирської території розпочали 2003 року. У сезоні 2006-го заклали розкоп розміром шість на три метри, провели шурфування та оглянули кам’яні споруди. Площа розкопу — 18 квадратних метрів — стосується лише цієї дослідженої ділянки. У тому самому звіті площу колишньої монастирської території оцінено приблизно у 4,5 гектара, тож знахідки з розкопу не становлять повного опису всього комплексу.[1]
Посуд і кістяні речі давнього посаду
У стінках розкопу дослідники простежили послідовність нашарувань. Під ґрунтом із будівельними матеріалами XIX–XX століть лежав шар із речами XVII–XVIII століть, а нижче — давньоруський. Потужність останнього становила близько 80 сантиметрів. У його верхній частині траплялися прошарки деревного вугілля. Така послідовність дозволила розглядати давні знахідки окремо від матеріалів монастирської доби.[1]
Найчисленнішими були уламки керамічного посуду. Серед горщиків переважали форми, які автор датував XII — першою половиною XIII століття; меншу частину становили вінця кінця XI — початку XII століття. Посуд прикрашали горизонтальними й хвилястими лініями та насічками, а на окремих денцях були клейма у вигляді тризуба, кола, подвійного кола або колеса. Поряд трапилися уламки глечиків, корчаг і візантійських амфор із рифленими стінками.[1][2]
Інші знахідки доповнили цю картину побуту: залізна поясна пряжка, вістря стріли, кам’яне точило та заготовка з пірофілітового сланцю для пряслиця. У шарі було багато кісток тварин, зокрема зі слідами обробки. Тетеря окремо відзначив кістяний ковзан, обпиляні оленячі роги й уламки кісток із зашліфованою поверхнею. У розкопі також дослідили господарську яму, пов’язану з давньоруським шаром; її заповнення містило кераміку та кістки тварин.[2][3]
Маленька іконка та велика гіпотеза
Особливою знахідкою стала кругла бронзова іконка-підвіска діаметром 3,5 сантиметра. На одному боці відлито вершника — святого Георгія, який списом вражає змія; зворотний бік плаский, без зображення. Угорі збереглося вушко для підвішування. За матеріалами шару та порівняннями з подібними речами Д. А. Тетеря датував підвіску першою половиною XII століття.[2][3]
Автор пов’язав цю знахідку з питанням про давній монастир на посаді. Поблизу місця розкопок були залишки давньоруської церкви-усипальні, дослідженої 1953 року, і Тетеря припустив можливий зв’язок підвіски з цією спорудою. Він також висловив думку, що територія могла належати одному з монастирів Переяславля Руського. У звіті це саме припущення: воно не доводить безперервного існування монастиря від XII до XVIII століття й не ототожнює давню церкву з Вознесенським собором.[1][2]
Кахлі, перебудови й монастирський льох
Шар XVII–XVIII століть на значній частині території, за спостереженням дослідника, пошкодили пізніші будівельні роботи. У збереженій частині та пов’язаній із нею господарській ямі знайшли уламки горщиків, мисок, покришок, макітер і денця скляного штофа. Пічні кахлі мали рослинні та рослинно-геометричні орнаменти; деякі були вкриті зеленою поливою. Біля собору шурфування виявило також фундамент пізнішої прибудови-притвору, цегляна кладка якого не була перев’язана з кладкою храму.[3]
Підземна споруда складалася з коридору та двох прямокутних приміщень із напівовальними склепіннями. Під час огляду зафіксували сліди тинькування й побілки, вентиляційні канали, гаки для підвішування ліхтаря та частково збережені одвірки. За розмірами цегли, характером мурування й склепінь автор відніс споруду до другої половини XVIII століття, а її призначення визначив як монастирський льох. Це висновок обстеження 2006 року, який додає до історії собору свідчення про господарські будівлі садиби.[3][4]