Місце вогню в оселі
Матеріали розкопок 2007–2009 років дали 14 жител VII–IX століть на Західній і Південній ділянках. У дванадцяти печі стояли в одному з північних кутків; зафіксовано також південно-східне та центральне розташування. Плани показують, що положення опалювального пристрою було частиною організації внутрішнього простору.[1]
Дерево залишило відбиток у глині
У житлі № 1 Південної ділянки збереглися сліди дерев’яного короба, у якому споруджували прямокутну піч. На її східній стіні читалися відбитки щонайменше двох вертикально встановлених колотих плах. Дослідники визначили розміри печі як 1,6 × 1,2 метра. Отже, глиняний залишок свідчив і про використання дерева, яке саме могло не зберегтися.[1]
Каміння поруч не завжди було стінкою печі
У кількох об’єктах лежав перепалений пісковик. Пошарове дослідження показало, що він переважно містився між піччю та стінкою котловану, а не входив до тіла печі. Автори припустили використання каменів для нагрівання води. Це пояснення функції знахідок; безпосереднє спостереження — їхнє положення щодо глиняної конструкції.[1]
Що додає посуд
Інший погляд на ті самі оселі дає дослідження волинцевського комплексу. Петраускас аналізує гончарні та ліпні горщики з випуклими плічками й вертикальними вінцями. На Обухові-2 такий посуд походить із понад п’ятнадцяти жител, господарських ям, наземних вогнищ і культурного шару. Це ширше коло матеріалів, яке не слід механічно прирівнювати до вибірки чотирнадцяти жител у статті про печі.[2]
Піч розповідає про облаштування оселі, посуд — про її речовий склад і зв’язки з іншими пам’ятками. Їх спільне вивчення продуктивніше за уявну універсальну «слов’янську хату»: кожен план зберігає власне поєднання конструкцій і знахідок, а культурне визначення потребує зіставлення комплексу ознак.[1][2]