Село хліборобів і заробітчан
У записі про Нещерів нараховано 242 двори та 948 жителів: 472 чоловіки й 476 жінок. Довідник не обмежується визначенням основного заняття. Він додає, що частина селян вирушала на заробітки до Києва. Отже, поряд із роботою на землі згадано й працю поза селом.[1]
За селом обліковували 2227 десятин землі. Із них 1600 належали поміщикам, 41 — церквам, 586 — селянам. Власником села названо Михайла Васильовича Гудим-Левковича, а управителем маєтку — Костянтина Фомича Калішева. І поміщицьке, і селянські господарства, за записом, дотримувалися трипільної системи.[2]
П’ять робітників і окремий управитель заводу
Спиртоочисний завод належав Гудим-Левковичу й мав п’ять місцевих робітників. Керував ним Олександр Петрович Рудольф. Це інша особа, ніж управитель маєтку: довідник окремо називає керівника господарства та керівника підприємства.[2]
Далі перелічено цегельний завод, один водяний млин, сім вітряків і кузню. Число п’ять стосується лише робітників спиртоочисного заводу — працівників решти закладів запис не рахує. Не подано й року заснування підприємств або опису їхніх механізмів. Тож 1900 рік у цій історії — дата довідника, а не дата спорудження заводу чи млинів.[2]
Зерно, яке обліковувала громада
Селянська громада мала один запасний хлібний магазин — сховище зерна. На 1 січня 1900 року в ньому обліковували 242 чверті озимого хліба і 121 чверть ярого. Ці величини записано в тодішніх мірах місткості; довідник не переводить їх у вагу.[2]
Поряд згадано церковнопарафіяльну школу. Такий короткий перелік поєднує різні сторони сільського життя: вирощування зерна, його помел, невеликі виробництва, навчання та громадський запас. Він дає конкретний господарський портрет Нещерова на сторінках видання 1900 року, хоча не розповідає подальшої долі кожного закладу.[2]