Пасіки, поля й заробітки в Києві
Похилевич описав Креничі як село між горами з численними джерелами, що утворювали невеликий струмок. Місцеві умови він вважав сприятливими для бджільництва й зазначив, що ним займалася частина мешканців. У книзі немає числа пасік або вуликів: це свідчення про заняття селян, а не облік виробництва меду.[1]
У списку 1900 року головним заняттям названо хліборобство. Деякі селяни вирушали на заробітки, переважно до Києва. Запис нарахував 103 двори й 523 мешканців — 259 чоловіків та 264 жінки. Отже, опис праці охоплює і власне сільське господарство, і заробіток поза селом, але не розкриває професій тих, хто працював у місті.[2]
Земля та вісім вітряків
Земельний підсумок Креничів становив 570 десятин. Із них 535 належали колишнім казенним селянам, а 35 — церкві. Селяни вели господарство за трипільною системою. Це саме розподіл землі за категоріями власників у довіднику; він не повідомляє, чи однаковими були наділи окремих родин.[3]
Серед промислових закладів укладачі назвали вісім вітряних млинів, при кожному — одного робітника. Перелік показує, що переробка зерна була помітною частиною місцевого господарства. Водночас він не називає власників млинів, їхньої потужності чи часу спорудження. Ототожнювати ці вісім вітряків із конкретними збереженими будівлями за самим записом не можна.[3]
Зерно в запасі й гроші в позиках
Окремо описано один «хлібозапасний магазин» — сховище зернового запасу. Для нього наведено кількість озимого та ярого хліба станом на 1 січня 1900 року. Слово «магазин» тут означає запасне сховище; сприймати його як назву звичайної сільської крамниці було б помилкою.[3]
Громада мала продовольчий капітал у 269 рублів 49 копійок і мирський, тобто громадський, у 1370 рублів 18 копійок. У складі другого записано 278 рублів 1 копійку в наявності та 1092 рублі 17 копійок у позиках у селян. Такий поділ важливий: загальна сума громадських грошей не дорівнювала коштам, які лежали в касі. Умов позик і строків повернення цей опис не подає.[3]
Школа та дві пожежні бочки
Поряд із господарськими відомостями список називає однокласну парафіяльну школу. Пожежне спорядження було скромним: дві бочки й два багри, ремонт яких щороку обходився не більш як у два рублі. Ці короткі рядки зберегли конкретний масштаб спільного сільського майна на межі століть. Вони не встановлюють ані дати відкриття школи, ані того, як часто цим спорядженням доводилося користуватися.[3]