Від двох власників до поділу за борги

У XVIII столітті Копилів був пов’язаний із Макарівським маєтком. За Похилевичем, 1738 року та згодом село належало двом власникам — Коссаковському й Йосифу Дзеваловському. Із другої половини того століття воно знову поділяло долю Макарова. Цей зв’язок тривав до нового поділу, який автор датував 1840 роком.⁠[1]

Причиною поділу стали борги Йосифа Шимановського. Земельні частини розійшлися між Яцковським, Мухановим, Кетнером, Глоговським, Рогальським і Буржинською — відповідно до суми боргу кожному. Так у нарисі з’являється кілька власників одного маєтку, а не розповідь про його одночасний продаж одній людині.⁠[1]

Перелік частин і нове зосередження землі

Далі Похилевич подав таблицю володінь після угод і спадкувань. Найбільший запис — Франц Яцковський із Красногіркою, 3 668 десятин. Христофору Яцковському записано 1 053 десятини; зазначено, що свою частину він купив 1855 року у Варфоломія й Надії Савицьких. Яків Глоговський наведений із Небратом і 360 десятинами.⁠[1]

Таблиця на сторінці 82 Похилевича з іменами власників Копилівського маєтку, площами землі та церковними 52 десятинами.
Перелік землевласників Копилівського маєтку та окремий рядок церковної землі. Лаврентій Похилевич, «Сказания о населенных местностях Киевской губернии», 1864, с. 82. Фрагмент скану НБУВ · суспільне надбання. Лаврентій Похилевич · 1864 · Скан: НБУВ · суспільне надбання · Джерело · Суспільне надбання

У тому самому переліку стоять Юлія Данилевська, спадкоємці Михайла Буржинського та Бригіди Рогальської, а окремим рядком — парафіяльна церква. Після таблиці автор зауважив, що перший із названих власників скупив частини всіх інших, крім церковної. Отже, список фіксує подрібнені володіння й водночас повідомляє про подальше зосередження землі у Франца Яцковського.⁠[1]

Петропавлівська церква та її 52 десятини

Церкві в земельному переліку відведено 52 десятини «по древнему праву». Саме ця частина залишилась винятком зі скупівлі. Окреме згадування церковного наділу допомагає зрозуміти, чому зосередження маєтку в одного власника не означало переходу до нього всієї переліченої землі.⁠[1]

Петропавлівський храм Похилевич описав як дерев’яний, п’ятого класу, збудований 1777 року. Він також згадав опис попередньої церкви у візитації 1746-го. Це два різні часові свідчення: наявність старішої церкви та дата спорудження тієї, про яку йдеться в нарисі XIX століття.⁠[1]

Що додано про селянський викуп

На сторінці 721, у доповненнях до основного тексту, Копилову присвячено окремий короткий запис: за викупним договором 1863 року селяни придбали у власність 1 329 десятин за 51 000 рублів. Це інша операція, ніж поділ маєтку через борги 1840 року або пізніша скупівля власницьких частин.⁠[2]

Числа викупу стосуються селянської землі. Перелік володінь на сторінці 82 охоплює також Красногірку й Небрат, тому його площі не можна механічно прийняти за межі самого Копилова. Разом основний нарис і доповнення показують зміни власності перед виходом книги, зберігаючи відмінність між маєтком, церковним наділом та селянським викупом.⁠[1]⁠[2]