Два сезони одного дослідження
Споруду частково відкрили 2014 року, а наступного року завершили її вивчення. Леся Чміль та Андрій Оленич у короткому звіті визначили її як імовірну господарську будівлю. Серед знахідок були точильний брусок, уламки кераміки й кістки тварин.[2]
У докладній публікації 2019 року дослідники уточнили: дерев’яних конструкцій простежити не вдалося. Легку споруду та її загибель у пожежі вони відтворювали за рештками. Частина нових черепків склеїлася з фрагментами попереднього сезону, поєднавши матеріал двох років.[1]
Закопчені горщики й полив’яні глеки
Переважали горщики, більшість яких була закопчена. Їх прикрашали прокресленими лініями й хвилями, а на одному фрагменті помітний візерунок із відбитків нігтя. На деяких посудинах збереглися сліди спірального наліплювання глини — деталь, важлива для розуміння роботи гончаря.[1]
Окремі горщики мали жовто-зелені плями та патьоки поливи — склоподібного покриття. Знайшли й частини вузькогорлих глеків із коричневою поливою; один був прикрашений штампованою «ялинкою». Автори вважали ці речі свідченням того, що полив’яний посуд виробляли й після монгольської навали, але місця його виготовлення не встановили.[1]
Речі допомагають датувати, проби — уточнювати
Форми посуду стали головною підставою для датування комплексу. Скляні браслети мають ширші часові межі й самі не дають такої точності. Пряслице — тягарець для веретена, уламок жорна та точильні камені доповнюють уявлення про повсякденні речі мешканців.[1]
Лабораторні дослідження додали дрібні, але конкретні відомості: шість відібраних вугликів визначили як дуб, у пробі ґрунту знайшли по одній зернівці пшениці-двозернянки та проса. Проте проби були замалі для загальних висновків про господарство. Так само мала вибірка кісток не дозволяє відновити точні частки їжі в раціоні.[1]
