Містечко із шістьма ярмарками
На початку нарису Похилевич назвав Гостомель містечком на лівому боці Ірпеня, біля впадіння Рокача. Серед його установ він згадав квартиру пристава та помічника першого стану Київського повіту. Окремим коротким реченням записав: «6 годовыхъ ярмарокъ». Дат їх проведення, товарів і розміру торгового обороту цей опис не подає.[1]
Назва адміністративного типу поселення в різних описах змінювалася. За Похилевичем, 1771 року Гостомель був у переліку містечок, а через чотири роки під час люстрації — облікового опису — значився селом із 52 димами. Це різні позначення у старих документах; самі собою вони не доводять, що за чотири роки поселення зменшилося чи втратило торгівлю.[1]
Мешканці містечка та землі маєтку
У виданні 1864 року для самого Гостомеля наведено 631 православного мешканця, 5 римо-католиків і 304 євреї — людей обох статей. Окремої дати цього підрахунку автор не вказав. Інша наведена ним цифра, 1127 мешканців у 1783 році, стосується вже всього Гостомельського приходу. Порівнювати її безпосередньо з числами самого містечка як доказ зростання або занепаду було б неправильно.[1]
Так само до всього маєтку, а не лише до містечка, належать 7861 десятина землі та 500 ревізьких душ чоловічої статі. Власником Похилевич назвав Фелікса Осиповича Березовського. Ревізькі душі — окрема облікова категорія джерела, тож число 500 не замінює наведеної вище кількості мешканців обох статей.[1]
Луки, худоба і втрачені борті
Основою прожитку автор назвав землеробство, яке оцінив як скудне, скотарство та сінокосіння на Ірпінських і Рокачських луках. У цьому переліку річкові луки виступають господарським ресурсом: з ними безпосередньо пов’язано заготівлю сіна.[1][2]
Похилевич також писав про колись розвинене бортне бджільництво. За його повідомленням, 1848 року всі борті оголосили власністю поміщика, а попереднім власникам із селян виплатили по 15 копійок за кожну. Автор наголосив, що оцінку встановив сам поміщик. Це переказ події в книзі 1864 року; самого акта передачі та незалежного розрахунку вартості нарис не містить.[2]
Шкіряний завод і бурякові поля Баланівки
Промислові заклади описано за частинами містечка. У Кимерці Похилевич згадав нещодавно влаштований власницький шкіряний завод. У Баланівці він перелічив винокурню з великим кам’яним складом, пивоварню та завод цукрового піску. Дат заснування цих підприємств і кількості робітників у нарисі немає.[3]
Окрема подробиця пояснює, як цукрове виробництво впливало на життя селян. За словами Похилевича, раніше Баланівка була окремим селом із 25 селянськими господарствами. Їхні удобрені городи й поля виявилися придатними для цукрового буряку, тому мешканців звідти перевели. Автор не назвав місця нового поселення, і його не можна відновити лише з цього абзацу.[3]
Училище і дерев’яна Покровська церква
При допомозі власника в містечку було влаштовано єврейське початкове училище. Водночас Похилевич писав, що училища для селян не було, додавши часову примітку «до 1861 года». Отже, ця частина опису має власну часову межу; її не варто автоматично переносити на рік виходу книги або на пізніший час.[3]
Дерев’яну Покровську церкву автор датував 1770 роком. За його описом, вона змінила попередню церкву, збудовану в замку коштом полковника Палія та його козаків. Це свідчення про споруди, які послідовно існували в історії приходу. Воно саме по собі не встановлює тотожності з будь-якою сучасною будівлею.[3]
Що можна встановити з одного нарису
Похилевич поєднав поточні для свого часу відомості, старі документи й місцеві перекази. Наприклад, назву Остромір він подав саме зі словами «По мѣстному преданію». Тут це залишається записаним автором переказом, а не доведеною давньою назвою чи датою заснування Гостомеля.[2]
Натомість перелік ярмарків, занять і підприємств дає конкретну картину місцевого господарства. Читати нарис повністю можна в читанці Похилевича. Для порівняння інший опис XIX століття показує пошту, базар і лікарню Гребінків.[1][2][3]