Поселення, знайдене під час повернення до могильника
Середньодніпровська експедиція Інституту археології в 1959 році відшукала місце давніх розкопок Хвойки й водночас виявила поселення. Воно займало мисоподібний вигин берега біля заболоченого русла. Дослідник описав його протяжність уздовж берега як 200–250 метрів, ширину — до 100 метрів. Це оцінка поширення пам’ятки, а не розміри розкопу.[1]
Наступні польові сезони охоплювали два окремі об’єкти — поселення та могильник. У звіті наведено загалом 323 квадратні метри розкопаної площі в Черняхові, причому більша частина припадала на могильник. Саме поселення перевіряли сімома шурфами й невеликим розкопом. Такий масштаб робіт дав перші відомості про культурний шар та речі, але ще не відкрив план усього селища.[1]
Згоріла споруда без печі
Найцікавішу ділянку дослідники виявили у шурфі № 3, який згодом розширили. На глибині близько 0,4 метра лежало скупчення сірої глиняної обмазки. Його розміри становили 3,55 × 2,90 метра; більшість обмазки зосереджувалася по краях, тоді як середина була вільнішою. Автор пов’язав ці рештки з наземною спорудою, імовірно господарського призначення, та зазначив відсутність печі.[1]
Розміри скупчення описують те, що збереглося в ґрунті. Вони самі по собі не є повним кресленням будівлі. План і розріз, опубліковані разом зі звітом, дозволяють простежити розташування обмазки й знахідок у межах дослідженої ділянки. Це особливо важливо для невеликого розкопу: відомості про один об’єкт не можна автоматично поширити на всі житла давнього поселення.[1]
Глиняні грузила й скляні намистини
У скупченні обмазки знайшли п’ять великих глиняних грузил пірамідальної форми. Вони були погано випалені. Поруч із цим набором згадано й оббитий сегментоподібний шматок каменю, який міг бути частиною жорна. Останнє визначення у звіті подане як припущення.[2]
Інші знахідки доповнюють картину ручної праці. У розкопі виявили половинку сплощеного глиняного предмета: спочатку автор назвав його пряслицем, а далі уточнив визначення як грузика з малим отвором. Це одна знахідка. Поряд описано кістяну проколку завдовжки 7,7 сантиметра. Були й скляні намистини: чотирнадцятигранна синя та сплощено-округла з напівпрозорого скла, діаметром близько трьох сантиметрів. Набір поєднує робочі предмети з особистими прикрасами. Саме такі невеликі речі допомагають побачити щоденне життя за загальною назвою археологічної культури.[2]
Шлаки майже в кожному шурфі
На поселенні зібрали багато залізних шлаків. За визначенням О. Ю. Круга, наведеним у звіті, вони свідчили про залізоплавильне та залізоробне виробництво. Шлаки траплялися майже в кожному шурфі й на різних глибинах. Отже, це була помітна частина матеріалу, яку неможливо пояснити однією випадковою знахідкою.[2]
Сымонович припускав, що робота із залізом могла бути одним із джерел добробуту мешканців, про який дозволяв міркувати багатий інвентар частини могил. Це авторська економічна інтерпретація. Безпосередній результат розкопок скромніший і конкретніший: у культурному шарі поселення зафіксовано численні залишки виробництва. Самі шлаки не встановлюють кількості майстерень, їхніх власників або обсягу виготовленого металу.[2]
Старші уламки в потужному шарі
Дослідник описав загальну потужність культурних нашарувань до 1,5–1,8 метра. У їхній нижній частині траплялися окремі уламки кераміки доби бронзи та скіфського часу. Проте семи шурфів і малого розкопу не вистачило, щоб установити тут значний самостійний культурний шар, давніший за перше тисячоліття нашої ери. Автор припускав, що ранніші поселення могли міститися вище по схилу; серед можливих причин появи поодиноких речей унизу він також називав переміщення через кротовини.[1]
Тому давніші фрагменти варто читати разом із зафіксованими умовами залягання. Найвиразніше роботи 1961–1962 років розкрили саме поселення черняхівського часу: залишки споруди, посуд, прикраси та ремісничі відходи. Поряд із матеріалами могильника вони дають можливість порівнювати речі, які використовували за життя, з речами, що потрапляли до поховань.[1][2]