Миколаївська церква з дубових кругляків
Похилевич звертався до церковних візитацій — описів огляду парафії — 1740 та 1746 років. За його переказом цих документів, церкву святителя Миколая збудували 1728 року з дубових кругляків. Вона мала два верхи. Це короткий опис матеріалу й зовнішньої будови храму, без плану або зображення споруди.[1]
Автор повідомив, що стара церква ще існувала в його час і кілька разів була ремонтована. Отже, у книзі 1864 року йдеться про збережену тоді будівлю XVIII століття. До Бирюківської парафії він відносив також Пугачівку. Опис 1900 року знову називає одну православну церкву, але не подає року її спорудження: лише за цим записом встановити, чи це була та сама будівля, неможливо.[1][2]
Від двадцяти шести господарів до двохсот шістдесяти одного двору
Для 1740 року Похилевич навів 26 господарів і до 200 мешканців обох статей. На початку власного нарису він зазначив уже 801 мешканця. Друга цифра належить до опису, опублікованого 1864 року; окремої дати підрахунку автор у цьому абзаці не вказав.[1]
У «Списку» 1900 року для Бирюків записано 261 двір і 1321 мешканця: 659 чоловіків та 662 жінки. Ці числа показують село різних часів, проте слова «господарі» в ранньому переказі й «двори» у статистичному описі не варто механічно прирівнювати. Пугачівка в Похилевича має окрему кількість жителів — 526; це число не входить до наведених ним 801 мешканця Бирюків.[1][2]
Земля та польові заробітки
Основним заняттям бирюківських мешканців укладачі «Списку» назвали землеробство. Поряд із працею вдома селяни вирушали на заробітки, переважно на польові роботи до Херсонської та Таврійської губерній. Таким чином, господарство села було пов’язане і з місцевою землею, і з працею за межами Київщини. Кількості заробітчан цей опис не повідомляє.[2]
Бирюки в книзі названо маєтком графині Марії Браницької. Із загальних 1743 десятин землі 771 десятину віднесено до поміщицьких, 43 — до церковних, 929 — до селянських. Господарство маєтку вела орендарка Сусанна Косацька. Укладачі зазначили трипільну систему і в маєтку, і в селянських господарствах. Ці відомості описують розподіл землі та спосіб господарювання на час статистичного запису.[2]
Школа, кузні та зв’язок із сусідніми поселеннями
Крім церкви, опис 1900 року називає церковнопарафіяльну школу в селі. У переліку місцевих закладів також стоять дві кузні. Про кількість учнів, учителів або ковалів книга тут не розповідає, тому за цим коротким записом можна встановити наявність установ і майстерень, але не їхні розміри.[2]
Для залізниці, телеграфу та земської пошти опис відсилає до Сухолісів, а для казенної пошти — до Рокитного. Отже, наведений у книзі перелік засобів сполучення не означає, що всі ці станції містилися в Бирюках. Пожежне спорядження самого села було скромним: три бочки та два багри. Пожежного насоса в цьому записі не названо.[2]
Чи доводить стара назва згадку 1125 року
У нарисі Похилевича є й спроба пояснити назву села. Автор пов’язав її з татарським словом, а потім згадав літописний Барюч під 1125 роком. Проте він одразу зауважив, що тотожність Барюча й Бирюків не досліджена. Тож цей абзац передає припущення Похилевича, а не встановлює дату заснування села або його першу доведену згадку.[1]
Повний контекст таких нарисів доступний у читанці Похилевича 1864 року. Для порівняння зі ще одним селом Білоцерківщини можна прочитати, як ті самі дві книги описували пошту, базар і лікарню Гребінків.