Яку Богуславщину досліджували
У праці йдеться про Богуславське Поросся, межі якого автор визначив за тодішнім Богуславським районом. Дослідницьку територію він утворив із шестикутних комірок площею один квадратний кілометр, що хоча б частково перекривали територію району. Така сітка дозволяла порівнювати різні ділянки за однаковим правилом. Її межі не слід ототожнювати з межами сучасної Богуславської громади.[1]
Матеріал для огляду складався з архівних звітів, публікацій і пам’яткоохоронних документів. Борисов намагався з’ясувати не лише те, скільки місць уже відомо, а й те, коли та за яких обставин їх зафіксували. Отже, карта була одночасно свідченням давнього заселення й результатом історії досліджень.[2]
Чому великі річки відомі краще
За спостереженням Борисова, ранні описи передусім фіксували помітні земляні споруди: кургани, вали та городища. Пізніші цілеспрямовані розвідки здебільшого проходили берегами Росі; менші притоки обстежували рідше. Тому порожня ділянка старої археологічної карти сама по собі ще не доводить, що там ніколи не жили люди.[2]
Нові роботи відрізнялися багаторічністю й повторними виходами. Дослідники обстежували не тільки місця, зручні для поселення, а й балки та вододіли. Зібраний на поверхні матеріал допомагав уточнювати площу й культурно-хронологічне визначення окремих пам’яток. Це систематичне вивчення території, а не результат однієї випадкової знахідки.[3]
Фоса й Нехворощ—Вільховчик: два приклади розвідок
Перший приклад — басейн Фоси біля Синиці та Бороданів. На умовній дослідницькій ділянці площею 56 квадратних кілометрів до робіт А. А. Сорокуна знали десять поселенських пам’яток. Дослідник задокументував ще 31. За наведеними в публікації числами це 41 місце замість десяти.[4]
Другий приклад — долини Нехворощі й Вільховчика біля Іванівки, Москаленок, Вільховця та Семигір. Тут для порівняння виділили 71 квадратний кілометр. До систематичних робіт знали 13 пам’яток, після них задокументували ще 40. Разом це 53. Йдеться про приріст знань у конкретних обстежених ділянках, а не про появу нових поселень у давнину.[4]
Одна позначка не передає розміру поселення
Для пам’яток із відомими контурами Борисов порівняв два способи підрахунку: за їхніми центральними точками і за площами поширення культурного шару. У другому випадку дані заповнили 112 комірок сітки; підрахунок за точками охопив на 38 комірок менше. Причина відмінності зрозуміла: велике поселення може перетинати кілька комірок, хоча має лише одну умовну центральну точку.[5]
Тому карта з однаковими позначками спрощує картину. Вона допомагає побачити розташування відомих місць, але для оцінки зайнятої ними території потрібні ще й відомості про межі. Автор окремо застеріг, що точні конфігурації відомі не для всіх пам’яток.[5]
Що означає оцінка у 659 пам’яток
Для двох докладно обстежених ділянок у статті наведено загалом 94 некурганні пам’ятки. Узагальнюючи ці результати й припускаючи рівномірне розташування пам’яток, Борисов отримав оцінку потенціалу Богуславщини — 659 поселенських археологічних пам’яток. Це результат моделі, яка переносить показники двох ділянок на більшу територію.[6]
Число 659 не є переліком відкритих об’єктів або сучасним реєстром громади. Воно показує можливий масштаб неповноти знань за припущеннями дослідження 2017 року. Найнаочніший перевірний результат цієї праці — локальні порівняння: повторні обстеження Фоси та Нехворощі—Вільховчика суттєво збільшили кількість задокументованих місць.[4][6]