Приміщення 1867 року
У міській публікації Трамбицького названо підполковником, коштом якого спорудили Зимовий театр. Бібліотечний туристичний портал також датує будівлю 1867 роком і називає її засновника інженером-полковником. Обидва описи пов’язують театр з однією спорудою в тодішньому Єлисаветграді. Зимовий театр уже існував, коли тут почалася історія українського професійного колективу, відомого як Театр корифеїв.[1][3]
1882 рік — початок іншої історії
Міський довідник відносить створення українського професійного театру до 1882 року й зазначає, що назва «Театр корифеїв» з’явилася пізніше. Портал обласної бібліотеки уточнює дату — 27 жовтня 1882 року — та прямо пов’язує заснування театру Марком Кропивницьким із цим приміщенням. Таким чином, історія колективу й будівлі сходиться в одному місці, проте починається в різні роки.[1][3]
Відкриття після реконструкції
За повідомленням бібліотечного порталу, урочисте відкриття реконструйованого приміщення відбулося 17 жовтня 2012 року. Міський довідник теж характеризує будівлю як реконструйовану. Ця подія належить до історії оновлення театру: вона не змінює дат спорудження Зимового театру та появи української професійної трупи. На фотографії 2014 року показано вже пізніший вигляд будинку.[1][3][4]
У центрі сфотографованого фасаду розташовані три аркові входи, перед якими стоять білі колони. Над ними — балкон із темною металевою огорожею; вище видно декоративні гірлянди та скульптурну групу. Червоні стіни контрастують із білими обрамленнями вікон. Ці деталі описують зовнішність театру на датованому знімку, не встановлюючи, які частини оздоблення походять із 1867 року.[4]
Та сама адреса у різних довідниках
Старий міський довідник указує Дворцову, 4, а паспорт Кропивницької міської громади — Театральну, 4. Паспорт поєднує повну назву театру імені Марка Кропивницького з історичною назвою «Зимовий театр». Міська брошура характеризує заклад як музично-драматичний і згадує акторів, режисерів, оркестр та балет, а в репертуарі — твори українських і зарубіжних авторів. Отже, театральне використання історичного приміщення продовжилося й після його реконструкції.[1][2]


