Будинок у спогаді про старий Проскурів

Міська картка відносить будівлю до другої половини XIX століття. Історичний огляд Управління культури конкретизує цю дату до 1880-х років. На підтвердження раннього вигляду міста він переказує спогад місцевого нотаріуса К. Колоколова, виданий 1915 року: прибувши до Проскурова 1888 року, той особливо відзначив двоповерховий будинок цукрозаводчика. Ототожнення згаданого особняка з будинком на Проскурівській, 46 належить авторові міського огляду; саму книжку Колоколова тут окремо не перевірено.⁠[1]⁠[2]

У тому самому огляді Маранц постає як підприємець, чия родина володіла нерухомістю, заводами та займалася торгівлею. Це пояснює, чому у переліку пам’яток поруч із назвою установи збереглося означення домовласника — цукрозаводчик. Міська картка та перелік 2025 року узгоджуються щодо назви земського зібрання й адреси будинку.⁠[1]⁠[2]⁠[3]

Чотири колони після перебудов

За описом Управління культури, особняк стояв у саду, а садибу оточувала кована огорожа. Будинок кілька разів перебудовували. Автор пов’язує його пізніший вигляд із класичними архітектурними формами: головний вхід виступає вперед, над ним розміщений балкон, а композицію підкреслюють чотири колони.⁠[1]

На фотографії 2016 року видно колони, балкон і центральний фронтон. Проте знімок не показує садибу XIX століття та не дозволяє визначити, які частини будинку належать до первісного особняка, а які з’явилися після перебудов. Історична адреса позначає споруду в міському каталозі; точних контурів її ранніх етапів наведені джерела не відтворюють.⁠[1]

Від приватних кімнат до зібрання

На початку XX століття Маранц, за міським оглядом, віддав частину будинку для потреб Проскурівського земського зібрання. Публікація також наводить назву «общественное собрание». Вона описує використання частини особняка, а не спорудження окремого земського будинку. Каталожна назва зберегла цей громадський етап його історії.⁠[1]⁠[2]

Надалі будинок займали радянські установи. Огляд окремо згадує розміщення органів НКВС у 1930-х роках. Після війни тут працював Палац піонерів, а 1989 року, коли він отримав інше приміщення, адресу передали обласному театру ляльок. Так колишня приватна садиба послідовно ставала місцем зібрань, установ і культурної роботи. Кожна з її назв розповідає лише про один відтинок цієї історії.⁠[1]