Від Консулівки до маєтку Агаркових
Власов простежує зміну власників земель після ліквідації Запорозької Січі 1775 року. На 1795 рік територія належала генеральному консулу Священної Римської імперії Івану Розаревичу. Із ним автор пов’язує назви села Консулівка та Розарівка. Ці назви з’являються в розповіді про пізніше землеволодіння; вони не є доказом того, що тут і далі діяла козацька Січ.[2]
Далі у викладі названі прапорщик Андрій Константинов, якому Розарівка належала на 1809 рік, та Ольга Єсаулова — на 1836-й. У 1856 році село перейшло до її зятя Ксаверія Цехановича, а 1858-го маєток отримав Михайло Агарков. Цю послідовність Власов наводить із посиланням на дослідження Сергія Дяченка про місцеве землеволодіння. Вона окреслює зміну власників, але не дату будівництва кожної споруди.[1]
Будинок, льохи та парк
Великий садибний комплекс Власов пов’язує вже з нащадком Михайла — Федором Семеновичем Агарковим. За нього на початку XX століття звели двоповерховий будинок із просторими льохами, відомий як «палац Агаркова», храм, кілька великих господарських будівель і житло для робітників економії. Окремо автор згадує парк із басейнами. Отже, опис охоплює житлову, господарську та паркову частини маєтку.[1]
До іншого елемента садибного господарства повертає польова публікація Анатолія Волкова 2021 року. Описуючи роботи 2020-го, дослідник згадує залишки водопостачальної системи поміщика Агаркова, віднесені ним до XIX століття. Це окреме свідчення про пізнішу інфраструктуру. Його не слід перетворювати на дату всього маєтку або приписувати цю систему козацькому передмістю.[3]
Власник маєтку й археологи
За Власовим, Віктор Гошкевич проводив перші археологічні дослідження Кам’янської Січі у 1909 та 1913–1914 роках. Роботи відбувалися за згодою і коштом Федора Агаркова. Отримані під час досліджень матеріали власник передав херсонському музею. Так маєток увійшов в історію пам’ятки ще й через підтримку її вивчення.[1]
Тут важливо розрізняти дві обставини, які Власов описує поряд: Агарков був господарем пізнішої садиби та допомагав досліджувати значно давнішу Січ. Фінансування розкопок пов’язує ці історії, але не робить садибний будинок частиною козацького комплексу. Археологічні знахідки й споруди економії мають різне походження.[1]
Що сталося з будівлями за описом 2012 року
Власов повідомляє, що панський будинок був спалений ще до Другої світової війни, а його надземну частину згодом розібрали на будівельний матеріал. Господарські споруди певний час використовували для дитячого табору праці й відпочинку. Це пояснює, чому історія використання окремих частин маєтку розійшлася: втрата головного будинку не означала одночасного припинення життя всіх інших споруд.[1]
Ще один датований епізод — очищення льохів будинку Агаркових від сміття під час упорядкування території 2009 року. Ця згадка в статті Власова стосується конкретних робіт у підземній частині будинку. Вона не засвідчує відновлення всього палацу й не описує його нинішнього стану.[4]