Що дослідили в одному з двадцяти зольників
Поселення відкрив 1986 року краєзнавець А. О. Зоря, який склав схему 20 зольників. У публікації Шрамко ця пам’ятка позначена як група I. У 2002 році тут заклали розкоп площею 60 м², що охопив частину зольника № 1 і простір поза ним. Отже, докладний опис стосується обмеженої ділянки, а не всіх господарств поселення.[3]
Зольник зберіг нашарування попелу та речі, пов’язані з життям поселення. У цьому розкопі авторка описує господарську яму й накопичення золи. Називати досліджений насип поховальним курганом означало б змінити характер опублікованого комплексу.[1][3]
Чому яму порівняли з погребом
Яма починалася від рівня давнього ґрунту й мала глибину 2,1 м. Її верхній діаметр становив 1,2 м, а біля дна вона розширювалася до 2,1 м. У верхній частині по периметру простежили рештки дерев’яних плах, розташованих паралельно одна до одної. Шрамко припустила, що це було перекриття.[1]
Пояснення ями як сховища запасів спиралося на її форму, глибину та ймовірне дерев’яне перекриття. Авторка навела і вимір під час розкопок: у нижній частині ями було близько +12 °C, коли поверхня зольника прогрілася до +60 °C. Це спостереження дослідників у момент робіт, а не вимір температури давнього погреба.[1]
Для порівняння Шрамко залучила відомі з етнографічних матеріалів лівобережні «погрібники». Подібність допомогла запропонувати функцію археологічної споруди. Вона не означає, що в ямі знайшли збережений набір продуктів: у публікації описано її пізніше попільне заповнення та речі в ньому.[1]
Як змінювалася господарська яма
За реконструкцією авторки, після припинення використання яму засипали попелом із різними речовими рештками. Серед них були уламки ліпного посуду, шпильок, бронзові панцирні пластинки та кістяне знаряддя з ребра тварини. Пізніше над засипкою з’явився шар вугілля та щільного білого попелу. Шрамко припустила, що він міг слугувати для знезараження покинутої ями; це запропоноване пояснення, а не встановлений намір мешканців.[1][4]
Подальше накопичення золи перекрило ранні заповнення. Така послідовність дозволила авторці розрізнити використання ями, її засипання та наступне формування зольника. Знайдені в цих шарах предмети потрапили до землі за різних обставин, тому весь набір не слід подавати як речі, одночасно залишені в діючому погребі.[2]
Що вказувало на металургію
Найвиразнішими виробничими рештками були уламки шлаку з відбитками стінок сиродутних горнів ямного типу. Шрамко пов’язала їх з одержанням заліза. На різних ділянках розкопу також траплялися виплески бронзи — сліди розплавленого металу, відмінні від готових речей.[2]
Поряд у матеріалах зольника є залізні ножі, серп, шпильки, бронзові вістря стріл та панцирні пластини. Проте їхня присутність не доводить, що кожен із цих виробів виготовили саме тут. Публікація дає підстави говорити про виробничі сліди на дослідженій ділянці; кількість майстрів, обсяг продукції та план цілої майстерні з такого набору відновити не можна.[2]