Від сировини до готового знаряддя
У збірці перелічено жовно, нуклеус, сім відщепів, пластину, сім відходів обробки та три знаряддя. Нуклеус — камінь, із якого сколювали заготовки. Серед готових знарядь автори визначили два скребки й ніж. Таким чином, двадцять знахідок — це загальна кількість кам’яних предметів у наведеному описі, а не двадцять готових знарядь.[1]
Переважав сірий доброякісний кремінь. Автори наголосили, що він неокатаний і непатинований: поверхня не мала слідів значного обкочування та патини. Вони припустили, що предмети не зазнали істотних переміщень, а основна частина матеріалу могла донедавна залишатися в землі. Це припущення про збереження знахідок, які збирали на орному полі.[1]
Як визначили вік знахідок
Оцінку «близько 30–20 тисяч років тому» автори отримали за типолого-статистичним аналізом — зіставленням форм предметів і складу колекції. У цьому описі Старуні IV вони не наводять лабораторної дати самого комплексу. Тому наведений проміжок слід читати як археологічне датування знахідок за їхніми ознаками.[1]
Повернення на вже відому пам’ятку
За підсумковою публікацією 2008 року, Старуню IV відкрили 1977 року, а згодом обстежували 1982-го та у 2005–2006 роках. У звіті про сезон 2005 року окремо згадано крем’яний відщеп, який дослідники вважали, очевидно, того самого пізньопалеолітичного часу. Це продовження вивчення відомої пам’ятки; повідомлення про один предмет не означає відкриття нового поселення.[1][2]
У джерелах Старуня IV сусідить із розповіддю про колишній озокеритовий промисел і рештки шерстистого носорога, знайдені в шахті 1929 року. Проте кам’яну колекцію описано як знахідки з поля, а шахту використано як окремий орієнтир. Археологічні предмети та палеонтологічна знахідка мають різні обставини виявлення; саме сусідство не доводить їхнього походження з одного шару.[1][2]
