Стіна мала відводити воду
Під час зачистки археологи простежили зовнішню поверхню муру та його фундамент. Стіна була складена переважно з мергелю на вапняно-піщаному розчині. У її кладці виділявся горизонтальний шов, вище й нижче якого каміння укладене по-різному. Проте склад розчину залишався однаковим. Лукомський вважає, що ця відмінність відбиває послідовні етапи одного будівництва, і не бачить підстав розділяти їх на два самостійні будівельні періоди.[2][5]
На рівні верху фундаменту знайшли прямокутний отвір заввишки 50 та завширшки 30 сантиметрів. Його перекривав великий вапняковий блок. Отвір був замулений, але в товщі стіни дослідники простежили його горизонтальний напрямок і незмінні розміри. Найімовірнішим поясненням Лукомський назвав дренаж: канал мав відводити воду з внутрішньої частини замку. Це інтерпретація призначення знайденої конструкції.[2]
Від вологи захищали й нижню частину стіни. Зовнішній проміжок біля фундаменту заповнили глиною; у розрізі така відмостка мала ширину чотири метри й товщину 30–40 сантиметрів. Дослідник пов’язує її з облаштуванням муру. Цей захисний шар слід відрізняти від іншої глиняної підсипки, що лежала вище завалу й стосувалася пізнішої спроби впорядкувати вже зруйновані конструкції.[1][3][4]
Що зберіг завал
У щільному завалі були не лише дрібні уламки цегли. Археологи знайшли частину тесаного вапнякового обрамлення вікна або дверей, профільований алебастровий блок карнизу та великий фрагмент стіни. Останній лежав лицьовою частиною донизу: на цегляній поверхні ще трималися рештки тиньку. Усередині цього фрагмента мурування було менш регулярним, із мергелю та крейди.[1][3]
Таку внутрішню будову Лукомський зіставив із потовщенням цегляних стін під час перебудови замку під керівництвом Франсуа Кораззіні 1658 року. Сам щільний завал він пов’язує з раптовим руйнуванням, імовірно під час штурму 1676 року. Ці дати походять зі зіставлення археологічного розрізу з історією замку. Шматок стіни зберіг матеріальні сліди будівництва та падіння; віднесення його до конкретної перебудови й події є висновком дослідника.[3][4]
Глина поверх руїн
Поверх великих уламків стін лежав клиноподібний шар жовтої глини, який тоншав у міру віддалення від муру. У підсумковій інтерпретації автор називає його свідченням консерваційно-впорядкувальних робіт. Найімовірніше, на його думку, їх виконали між 1676 та 1691 роками, ще за життя галицького старости Андрія Потоцького. Такий висновок пояснює глину як спробу стабілізувати залишки замку після руйнування.[1][4]
Вище залягали шари дрібного будівельного сміття. На відміну від щільного завалу великих шматків, вони відображали тривале руйнування: вивітрювання, розмивання та, за висновком автора, також розбирання конструкцій на матеріали наприкінці XVIII століття. Тому всі уламки в розрізі не належать одному штурму. Розмір, склад і послідовність шарів допомагають розрізнити раптову руйнацію, спробу ремонту та повільне перетворення замкових стін на руїни.[1][6]
