Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
ЗЛОТОПОЛЬ, мѣстечко въ 15-ти верстахъ на западъ отъ села Рейментаровки, а отъ города Чигирина въ 95-ти. Расположено близъ впаденія рѣчки Тури съ правой стороны въ рѣку Высь, напротивъ города Херсонской губерніи Новомиргорода, на лѣвой сторонѣ рѣки Выси лежащаго и отдѣляемаго впрочемъ низменнымъ лугомъ въ полторы версты шириною. Подъ именемъ Гуляйполя мѣстечко это основано при владѣніи этими мѣстами князей Любомірскихъ; слѣдовательно въ началѣ истекшаго столѣтія. Жители разсказываютъ, что здѣсь прежде уединенно стояла въ степи близъ древней могилы, на которой теперь латинское кладбище, одна только корчма. Одинъ изъ князей Любомірскихъ, желая основать здѣсь мѣстечко съ ярмарками, угощалъ въ извѣстные дни собиравшіеся толпы людей, разбрасывалъ много вещей и денегъ; въ сосѣднихъ же селеніяхъ, гдѣ до того времени народъ привыкъ собираться для торговъ, объявлялъ жакъ. Впрочемъ это заселеніе мѣстечка при Любомірскихъ не должно считать первоначальнымъ. Разбросанныя вокругъ древнія могилы, давно истребленные лѣса, плодородіе окрестныхъ полей и преданія о татарскихъ набѣгахъ, намекаютъ на заселеніе этихъ мѣстъ во времена гораздо отдаленнѣйшія — до руинъ. Извѣстно, что князь Ксаверій Любомірскій въ 1787 году промѣнялъ свое украинское имѣніе съ княземъ Потемкинымъ-Таврическимъ на имѣніе его въ Бѣлоруссіи, изобильное лѣсами и дичью, охота за коей составляла особенную страсть богатѣйшаго польскаго вельможи. Потемкинъ наименовалъ Гуляйполе Злотополемъ и при немъ мѣстечко это стало значительно заселяться. По смерти князя Таврическаго Злотополь достался по раздѣлу его племяннику, генералъ-маіору Николаю Петровичу Высоцкому, учредившему здѣсь свою резиденцію и главное управленіе многими селеніями въ Чигиринскомъ, Звенигородскомъ, Черкасскомъ и Бобринецкомъ уѣздахъ на его долю доставшимися. По духовному его завѣщанію всѣ имѣнія, имъ при жизни не распроданныя предоставлены его внукамъ: Адріану и Петру Ѳеодоровичамъ Лопухинымъ. Нынѣ Злотополь только съ небольшимъ селомъ Листопадовою и 14,483 десятинами земли принадлежитъ сыну Петра Лопухина Николаю. Мѣстечко замѣчательно весьма значительнымъ развитіемъ торговли. Жителей въ немъ об. пола: православныхъ 796, раскольниковъ 124, римскихъ католиковъ 280 и евреевъ 5480; изъ нихъ купцовъ 3-й гильдіи: христіанъ 5, евреевъ 29. Въ мѣстечкѣ находится квартира становаго пристава и уѣздное училище съ дворянскимъ при немъ пансіономъ, открытое въ 1836 году въ зданіяхъ, подаренвыхъ владѣльцемъ имѣнія съ обширнымъ садомъ 1).
Переклад
ЗЛОТОПІЛЬ, містечко за 15 верст на захід від села Рейментарівки [нині Дібрівка], а від міста Чигирина — за 95. Розташоване поблизу впадіння річки Тури з правого боку в річку Вись, навпроти міста Херсонської губернії Новомиргорода, яке лежить на лівому березі Висі й відділене, утім, низинним лугом завширшки півтори версти. Під назвою Гуляйполе це містечко засновано тоді, коли цими місцями володіли князі Любомирські, отже, на початку минулого століття. Жителі розповідають, що колись тут у степу, біля давньої могили, на якій тепер латинське кладовище, самотньо стояла лише одна корчма. Один із князів Любомирських, бажаючи заснувати тут містечко з ярмарками, у певні дні частував натовпи людей, що збиралися, розкидав багато речей і грошей; а в сусідніх поселеннях, де доти народ звик збиратися на торги, оголошував жак. Утім, це заселення містечка за Любомирських не слід вважати первісним. Розкидані довкола давні могили, давно винищені ліси, родючість навколишніх полів і перекази про татарські набіги натякають на заселення цих місць у часи значно давніші — до руїн. Відомо, що князь Ксаверій Любомирський 1787 року обміняв із князем Потьомкіним-Таврійським свій український маєток на його маєток у Білорусі, багатий на ліси й дичину, полювання на яку було особливою пристрастю найбагатшого польського вельможі. Потьомкін назвав Гуляйполе Злотополем, і за нього це містечко почало значно залюднюватися. Після смерті князя Таврійського Злотопіль за поділом дістався його небожеві, генерал-майорові Миколі Петровичу Висоцькому, який улаштував тут свою резиденцію і головне управління багатьма поселеннями в Чигиринському, Звенигородському, Черкаському та Бобринецькому повітах, що дісталися на його частку. За його духівним заповітом усі маєтки, не розпродані ним за життя, відписано його онукам — Адріанові й Петрові Федоровичам Лопухіним. Нині Злотопіль лише з невеликим селом Листопадовим і 14 483 десятинами землі належить синові Петра Лопухіна Миколі. Містечко примітне дуже значним розвитком торгівлі. Жителів у ньому обох статей: православних 796, розкольників 124, римо-католиків 280 і євреїв 5480; з них купців 3-ї гільдії: християн 5, євреїв 29. У містечку є квартира станового пристава і повітове училище з дворянським пансіоном при ньому, відкрите 1836 року в будівлях, які власник маєтку подарував разом із великим садом 1).
Оригінал
Эта часть въ 1860 году продана Цѣшинскимъ, а изъ нея въ 1863 году крестьяне, по силѣ выкупнаго договора, пріобрѣли въ собственность 40 десятинъ земли за 1858 рублей.
Переклад
Цю частину 1860 року продано Цешинським, а з неї 1863 року селяни на підставі викупного договору набули у власність 40 десятин землі за 1858 рублів.
Оригінал
Деревяная церковь во имя Успенія Пресвятыя Богородицы была построена еще княземъ Любомірскимъ и существовала до 1809 года, въ которомъ разобрана, а на мѣсто ея бывшимъ помѣщикомъ Николаемъ Высоцкимъ построена нынѣшняя каменная, во имя Святителя Николая, въ коей погребенъ и самъ строитель. По штатамъ сельскихъ церквей она причислена къ 5-му классу, но земли неимѣетъ, а причтъ, по силѣ записи генерала Высоцкаго, получаетъ отъ владѣльческой экономіи хлѣбъ въ зернѣ.
Переклад
Дерев’яну церкву на честь Успіння Пресвятої Богородиці збудував ще князь Любомирський; вона існувала до 1809 року, коли її розібрали, а на її місці колишній поміщик Микола Висоцький збудував нинішню муровану, на честь Святителя Миколая, у якій похований і сам будівничий. За штатами сільських церков її зараховано до 5-го класу, але землі вона не має, а причт на підставі запису генерала Висоцького отримує від поміщицької економії хліб у зерні.
Оригінал
Въ мѣстечкѣ находится также приходской латинскій костелъ каменный, построенный также генераломъ Высоцкимъ въ 1809 году. Ксендзъ получаетъ жалованья отъ казны 150 рублей и отъ экономіи 20 саженей дровъ и провизію; да по завѣщанію помѣщика Залѣсскаго 70 рублей. Священники какъ православный, такъ и латинскій преподаютъ Законъ Божій въ уѣздномъ училищѣ, за что также получаютъ небольшую плату.
Переклад
У містечку є також парафіяльний латинський костел, мурований, збудований теж генералом Висоцьким 1809 року. Ксьондз отримує платні від казни 150 рублів, а від економії — 20 сажнів дров і провізію; та ще за заповітом поміщика Залеського — 70 рублів. Священики, як православний, так і латинський, викладають Закон Божий у повітовому училищі, за що теж отримують невелику плату.
Оригінал
Къ Злотопольскому Николаевскому приходу причислена деревня Розлива, на 1 версту отстоящая. Она лежитъ на востокъ отъ мѣстечка при рѣчкѣ Кошаркѣ и принадлежитъ къ Журавскому имѣнію графини Бобринской. Жителей об. пола 208.
Переклад
До злотопільської Миколаївської парафії приписано село Розлива, віддалене на 1 версту. Воно лежить на схід від містечка, на річці Кошарці, і належить до журавського маєтку графині Бобринської. Жителів обох статей 208.
Оригінал
Подробное описаніе Злотополя помѣщено г. Тулубомъ въ Современникѣ за 1850 г. Т. XXIV.
Переклад
Докладний опис Злотополя вмістив п. Тулуб у «Современнику» за 1850 р., т. XXIV.
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км, сажень — близько 2,13 м, десятина — близько 1,09 га. У статті: 15 верст ≈ 16 км; 483 десятини ≈ 528 га; 40 десятин ≈ 43,7 га; 20 сажнів ≈ 42,7 м; 1 верста ≈ 1,1 км. Перерахунок наш.
Назва. «Злотополь» — Злотопіль. Тепер — частина міста Новомиргород Кіровоградської області: Златопіль приєднано до нього 1959 р.
«Могили». У Похилевича так названо кургани — земляні насипи над давніми похованнями; іноді й звичайні поховання.
«Деревня». У Похилевича — поселення без власної парафії, приписане до парафії іншого села. Перекладаємо «село».
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
«Містечко». Невелике торговельне поселення з ярмарками й торгами, проміжне між селом і містом.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Чигиринський повіт, «Селенія, принадлежащія разнымъ помѣщикамъ.»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 711–712. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/zlotopil/