Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
РЕЙМЕНТАРОВКА, село самое верхнее при рѣчкѣ сыромъ-Ташлыкѣ, въ 5-ти верстахъ южнѣе с. Оситняжки. Село пересѣкается пятью большими ярами, изъ коихъ каждый называется именемъ того хозяина, который имѣлъ въ немъ хуторъ, садъ или пасѣку. На полѣ, при въѣздѣ въ село стоитъ высокая могила. Земля, которой считается въ селѣ 2820 десятинъ, очень плодородна. Пшеницы на владѣльческихъ нивахъ ежегодно собирается до 3500 копъ; свеклы съ 150 десятинъ — до 11,000 берковцевъ. Въ селѣ построенъ песочно-сахарный заводъ въ 1843 году. Жителей обоего пола 1360; въ 1808 году было 992, въ 98 дворахъ. Нынѣшнее свое названіе село получило отъ польскаго рейментаря или полковника Стемпковскаго, который въ этомъ мѣстѣ, на границѣ бывшей польской республики, стоялъ съ отрядомъ войска и, по словамъ жителей, занимался пропагандою въ окрестностяхъ уніи. Жители указываютъ мѣсто, гдѣ стоялъ шатеръ самаго рейментаря, на коемъ и нынѣ находятъ иногда бронзовыя монеты съ изображеніемъ на одной сторонѣ короны, съ нѣмецкою надписью glüklich, а съ другой льва. Около 1766 года полковникъ принужденъ былъ съ своимъ отрядомъ и унитскими идеями ретироваться къ Жаботину и далѣе; а на мѣстѣ его расположенія стали селиться жители изъ окрестностей и образовали село. Рейментаровка генераломъ Львомъ Давыдовымъ въ 1807 году продана хорунжему Трембовельскому, а отъ этаго въ скорости Каэтану Осиповичу Красиньскому, коего сынъ Ѳеодоръ и нынѣ владѣетъ селомъ (лат. испов.). Но по силѣ выкупнаго договора 1863 года крестьяне пріобрѣли въ собственность 803 десятины земли, за 39,579 рублей.
Переклад
РЕЙМЕНТАРОВКА [нині Дібрівка], село найвище по річці Сирому Ташлику, за 5 верст на південь від с. Оситняжки. Село перетинають п’ять великих ярів, кожен з яких зветься іменем того господаря, що мав у ньому хутір, сад або пасіку. На полі, при в’їзді в село, стоїть висока могила. Земля, якої в селі налічується 2820 десятин, дуже родюча. Пшениці на власницьких нивах щороку збирають до 3500 кіп; буряків зі 150 десятин — до 11 000 берковців. У селі 1843 року збудовано пісково-цукровий завод. Жителів обох статей 1360; 1808 року було 992, у 98 дворах. Теперішню свою назву село дістало від польського рейментаря, або полковника, Стемпковського, який на цьому місці, на кордоні колишньої Польської республіки, стояв із загоном війська і, за словами жителів, займався пропагандою унії в околицях. Жителі показують місце, де стояв намет самого рейментаря; на ньому й нині іноді знаходять бронзові монети із зображенням на одному боці корони з німецьким написом glüklich [«щасливий»], а на другому — лева. Близько 1766 року полковник змушений був зі своїм загоном і уніатськими ідеями відступити до Жаботина й далі; а на місці його стоянки почали селитися жителі з околиць і утворили село. Рейментаровку генерал Лев Давидов 1807 року продав хорунжому Трембовельському, а той невдовзі — Каетанові Осиповичу Красиньському, син якого Феодор і нині володіє селом (лат. віросп.). Але за викупним договором 1863 року селяни набули у власність 803 десятини землі за 39 579 рублів.
Оригінал
Деревня Василевка, отдѣляемая отъ Рейментаровки только небольшою поляною, заведена съ 1819 года полковникомъ Василіемъ Давыдовымъ, вскорѣ распродавшимъ и эту деревню въ разныя руки. Нынѣ здѣсь при 393 душахъ населенія, пять слѣдующихъ владѣльцевъ:
Переклад
Село Василевка, яке від Рейментаровки відділяє лише невелика галявина, засноване 1819 року полковником Василієм Давидовим, який невдовзі розпродав і це село в різні руки. Нині тут на 393 душі населення є п’ятеро таких власників:
Оригінал
| ЗЕМЛИ: | РЕВ. Д. М. П. | |
| а) Нерій Замлынскій (нынѣ Марія Иван. Замлынская) | 43. | |
| } 292 дес. | ||
| б) Люцына Ягимовская | 42. |
Переклад
| ЗЕМЛІ: | РЕВ. Д. Ч. С. [ревізьких душ чоловічої статі] | |
| а) Нерій Замлинський (нині Марія Іван. Замлинська) | 43. | |
| } 292 дес. | ||
| б) Люцина Ягимовська | 42. |
Оригінал
| в) Флорентина Красинская | 190 | дес. | зем. | 39 | рев. | д. | м. п. 1) |
| г) Василій Кривецкій | 180 | — | — | 30 | — | — | — |
| д) Василій Карчевскій | 64 | — | — | 7 | — | — | — |
Переклад
| в) Флорентина Красинська | 190 | дес. | землі | 39 | рев. | д. | ч. с. 1) |
| г) Василій Кривецький | 180 | — | — | 30 | — | — | — |
| д) Василій Карчевський | 64 | — | — | 7 | — | — | — |
Оригінал
Церковь Николаевская, деревяная, 5-го класса; земли имѣетъ 37 десятинъ; построена около 1770 года. По словамъ жителей прежде нынѣшней церкви, еще Рейментаремъ построена была небольшая каплица, въ которой совершалъ богослуженіе уніатъ Злюшко, удалившійся вмѣстѣ съ рейментаремъ.
Переклад
Церква Миколаївська, дерев’яна, 5-го класу; землі має 37 десятин; збудована близько 1770 року. За словами жителів, ще до теперішньої церкви рейментар збудував невелику каплицю, у якій правив богослужіння уніат Злюшко, що пішов разом із рейментарем.
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км, десятина — близько 1,09 га. У статті: 5 верст ≈ 5,3 км; 2820 десятин ≈ 3081 га; 150 десятин ≈ 164 га; 803 десятини ≈ 877 га; 37 десятин ≈ 40,4 га. Перерахунок наш.
Назва. «Рейментаровка» — Дібрівка. Тепер — село Дібрівка Новомиргородської громади Кіровоградської області (до 1946 р. — Рейментарівка).
«Могили». У Похилевича так названо кургани — земляні насипи над давніми похованнями; іноді й звичайні поховання.
«Деревня». У Похилевича — поселення без власної парафії, приписане до парафії іншого села. Перекладаємо «село».
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
Унія і «возз’єднання». Так у книзі названо перехід парафій з унії (греко-католицької церкви) до православ’я.
«Хутір». Невелике поселення з однієї чи кількох садиб поза селом.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Чигиринський повіт, «Селенія, принадлежащія разнымъ помѣщикамъ.»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 710–711. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/dibrivka-chyhyrynskyi/