Ржищів у Похилевича (1864)

Переклад

РЖИЩІВ, містечко при річці Дніпрі, за 80 верст нижче Києва; однак Дніпро тече біля містечка лише в повінь і навіть затоплює деяку його частину; решту часу русло річки й пристань віддалені від Ржищева на цілу версту. Містечко розташоване в глибокій долині, якою тече річка Леглич, що починається за 15 верст, за селом Халчею, а також на висотах північного й південного боку, що тягнуться вздовж річки й підносяться уступами. Найвища точка на південному боці Леглича називається Івангорою, і на ній є чотирикутне земляне укріплення, спорудження якого приписують королеві Янові Казимиру, що 13 листопада 1663 року переправлявся з 90 000 війська біля містечка через Дніпро по мосту, збудованому на сімнадцяти байдаках. Але назва гори, як видно з письмового документа 1649 року Ржищівського Преображенського монастиря, давніша за час перебування в цих місцях короля Яна. Землі під містечком і належними до нього полями, луками й лісами нині налічується 4020 десятин. Жителів обох статей: православних 1987, римських католиків 131, євреїв 2758. Але влітку населення Ржищева значно збільшується — щонайменше на чверть проти наведених вище цифр — за рахунок тих, хто приїздить до містечка в торгових справах. Про населення Ржищева в минулому нам відомо, що 1740 року в ньому налічувалося 150 будинків і до 800 жителів обох статей. 1793 року — лише 130 будинків, а жителів разом із селом Березовкою — 696 чоловічої і 595 жіночої статі.

Переклад

Нині м. Ржищів посідає дуже помітне місце серед торгових пунктів Київської губернії, особливо в торгівлі хлібом, який відправляють Дніпром до Литви. Тому останнім часом євреї збудували багато заїжджих дворів і комор, щоб зсипати хліб, доки його не приймуть на судна. Ваги містечку надають: 7 річних ярмарків; кінний завод, гуральня й пивоварня, 4 млини, економічна лікарня, аптека й квартира станового пристава. 1858 року споруджено великий мурований бурякоцукровий завод вартістю до 300 000 руб. Нині ним володіє бердичівський банкір Гальперін.

Переклад

Про походження містечка та його давню долю ми не маємо певних відомостей, якщо тільки це містечко не є давнім Вжищем, що згадується в руських літописах до XIII століття. Вважаємо, що цю давню назву переробили на Ржищів від польського слова Rźesza — натовп. На початку XVII століття Ржищів із навколишніми селами належав православному дворянському родові Вороничів, з якого відомий Василій, київський земський писар; а перед початком повстання малоросіян, 1649 року, — небожам Василія, Самуїлові та Олександрові Федоровичам Вороничам, які дали Ржищівському монастиреві запис на село Балики. Повстання Малоросії за Хмельницького, як відомо, перервало права поміщиків, прихильних до Польщі. Гетьман Іван Скоропадський універсалом 29 листопада 1709 року надав Ржищів із належними до нього селами, а саме: Гребені, Юшки, Панікарча, Зікрачі, Халча, Уляники, Ходоров, Півці, Липовий Ріг, Прицки, Опацки, Ячники під Кагарликом, Ячники за Дніпром, Калне й Кузьминці, — митрополичій Софійській кафедрі як такі, що здавна, тобто ще до XVII століття, їй належали. Наводимо тут універсал, запозичивши його з опис. Києво-Соф. [собору] митрополита Євгенія (дод., стор. 186). «Гетманъ позволяетъ катедрѣ свято-софійской употреблять мѣстечко Ржищевъ и села къ нему надлежащіе, именно Гребень, Юшки, Понѣкарше, Зѣкраче, Халчю, Гуляники, Ходоровъ, Пивцы, Липовый Рогъ, Пруцки, Опацки, Ячники надъ Кагарлыкомъ, Калное, Ячники за Днѣпромъ, Кузминцы, также грунты на рѣкѣ Росѣ будучіе, купленные на гребли лѣса, поля, сѣножати, луга, березники, село Кисловку съ лѣсами, полями, ставами, мельницами на рѣкѣ Булкунѣ три кола стоячіе, также на мельницу Лукьянову, въ которой камень и ступы, ставидло на рѣчкѣ Булкунѣ, а другое на рѣчкѣ Котлуй, озера Подлѣсное, Подбурное, Жировку, Домаху, Пещаную, Чучинку, Плоское, Западнее, изстари къ катедрѣ митрополитанской Кіевской належащіе; которые грунты ограниченіе въ себѣ имѣютъ: взявъ отъ грунтовъ монастыря Печерскаго Безрадицкихъ до Нещирова, а отъ Нещирова до Обухова, а отъ Обухова до Великой Германовки, отъ Германовки просто къ вершинѣ Красной Долины, отъ Долины степью по за Черняховомъ, оттоля по-надъ Кагарлыкомъ до рѣчки Рясовы, отъ Рясовы до Великаго Лугу узъ Каневскіе грунты, отъ Великаго Лугу до Жердеви къ Днѣпру, чрезъ Днѣпръ до рѣчки Карани узъ Рудяковъ по за Койловомъ, а оттоль къ Воронкову лугомъ чрезъ Днѣпръ вновь до бору монастыря Печерскаго Безрадицкаго» [Гетьман дозволяє Святософійській кафедрі вживати містечко Ржищів і належні до нього села, а саме Гребені, Юшки, Панікарчу, Зікрачі, Халчу, Уляники, Ходоров, Півці, Липовий Ріг, Пруцки, Опацки, Ячники над Кагарликом, Калне, Ячники за Дніпром, Кузминці, а також ґрунти, що є на річці Росі, куплені на греблі ліси, поля, сіножаті, луки, березняки, село Кисловку з лісами, полями, ставами, млинами на річці Булкуні — три колеса стоячі, також на млин Лук’янів, у якому камінь і ступи, ставидло на річці Булкуні, а друге на річці Котлуй, озера Подлісне, Подбурне, Жировку, Домаху, Пещану, Чучинку, Плоске, Западне, що здавна належать до Київської митрополичої кафедри; ці ґрунти мають такі межі: беручи від безрадицьких ґрунтів Печерського монастиря до Нещерова, а від Нещерова до Обухова, а від Обухова до Великої Германівки, від Германівки прямо до верхів’я Красної Долини, від Долини степом за Черняховом, звідти понад Кагарликом до річки Рясови, від Рясови до Великого Лугу попри канівські ґрунти, від Великого Лугу до Жердеви до Дніпра, через Дніпро до річки Карані попри Рудяков за Койловом, а звідти до Воронкова лугом через Дніпро знову до бору Печерського Безрадицького монастиря]. Після того як правий бік Дніпра залишили полякам, власниками Ржищева знову стають Вороничі. 1739 року, як зазначено в підписі на одному церковному документі (презенті, виданій священикові), містечком володіють чотири особи: а) Петро Северин Воронич — овруцький підчаший, б) Йосиф Костянтин Воронич, від імені якого назване село Юзеповка (див. Зікрачі), в) Антоній Гадомський, г) Юрій Головинський. 1751 року ржищівським ключем володів Ігнатій на Шумську і Ржищеві Воронич, овруцький мечник, полковник військ королівських і республіки. 1782 року, невідомо внаслідок яких угод чи спорідненості, Ржищів перейшов до Онуфрія Щеніовського, вінницького підсудка, а згодом підстолія, і його дружини Магдалини. Через 8 років містечко із селами Уляники, Липовий Ріг, Панікарча, Халча, Зікрачі, Юшки й Гребені стало вотчинною власністю сина белзького воєводи, генерал-шефа народної кавалерії Ігнатія Дзялинського, одруженого з Вороничевою, який придбав маєток, купивши його в Онуфрія Щеніовського. З 1820 року маєтком володів його син Сигізмунд, а з 1847 — онук Броніслав граф Дзялинський (латинського віросповідання, жив здебільшого в м. Трояновці Волинської губернії, де мав інший маєток на 1100 ревізьких душ), а після його смерті 1860 року — його дружина з дітьми.

Переклад

Парафіяльна церква на честь Св. Трійці, дерев’яна, 3-го класу; землі має указну пропорцію, крім садиби для священика, яку ще в минулому столітті відібрали власники й досі не повернули; а священик мешкає в одному з костельних флігелів. Церкву збудовано 1766 року. Про попередні церкви з візитацій Канівського деканату за 1740, 1746 і 1793 роки відомо: 1) що в Ржищеві з незапам’ятних часів існувала православна церква; 2) про ту, що стояла під час візитацій 1740 і 1746 [років], сказано, що вона, «построѣнная 1702 года была бард͡зо стара, ве тр̄и копулы просте, драницами побита; дзвоница на 4-хъ слупахъ съ 5 дзвонами. Notandum, же та церковь, надъ самымъ Днѣпремъ стоіа̨ца, с подмуленья (подмытія) цментар̄а, есть наклонна до руины; вѣнц на инным мѣйсцу, далѣй отъ Днѣпра нова̨ церкевь заложит̄ь позволились мы в року 1744» [збудована 1702 року, була дуже стара, на три прості бані, оббита драницями; дзвіниця на 4 стовпах із 5 дзвонами. Слід зазначити, що ця церква, яка стоїть над самим Дніпром, через підмивання цвинтаря хилиться до руїни; тож в іншому місці, далі від Дніпра, ми дозволили закласти нову церкву 1744 року]. Про священика Афанасія Ставровецького під час першої візитації в декреті reformationis [про виправлення] записано, що, попри те що 1740 року його висвятив до Ржищівської церкви уніатський митрополит, він визнавав сходження Святого Духа лише від Отця, за Євангелієм, а не за мудруванням латинян; за що й дістав зауваження. Від 1853 року в Ржищеві збудовано нову муровану церкву, закінчену 1860-го.

Переклад

До Ржищівської парафії приписано село Березовка, що лежить за 2 версти. Воно розташоване біля струмка Бистра, який впадає в річку Леглич. Жителів у ньому обох статей 362 у 70 дворах. 1793 року в Березовці було лише 23 двори. Березовку, яка раніше належала до Ржищівського маєтку, віднедавна приписано до Халчанського [маєтку] графинь Анни та Емілії Дзялинських.

Переклад

У середині минулого століття колишні власники Ржищівського маєтку Вороничі збудували латинський монастир ордену тринітаріїв (ченці якого ставлять собі за мету викуп полонених), якому подарували село Чучинку [нині Балико-Щучинка], засноване на землях Ржищівського православного монастиря. 1833 року цей монастир закрито, і він так нікого й не викупив із полону, якщо не рахувати поселення Чучинки, а монастирську церкву перетворено на парафіяльний костел. І церква з дзвіницею, і житла для ксьондзів муровані й обнесені мурованою огорожею.

Переклад

За 3 версти від містечка, нижче, на березі Дніпра, розташований позаштатний жіночий Преображенський монастир. До 1850 року він був чоловічим спільножительним, з дуже нечисленною братією і дуже мізерними засобами існування; а того року, згідно з клопотанням покійного митрополита Філарета, його перейменовано на жіночий. Нині церков у ньому дві: соборна мурована, на честь Преображення Господнього, збудована 1849 року, і тепла дерев’яна з двома престолами — мучениць Катерини та Варвари і Філарета Милостивого, [збудована] 1858 року. У монастирі нині 40 черниць і 30 послушниць. Засобами для їхнього утримання є: а) водяний млин на річці Красній біля Трипілля; б) до 53 десятин земельних угідь; в) відсотки з належних монастиреві капіталів до 9642 рублів; г) власна праця усамітнених черниць і добровільні пожертви благодійників.

Переклад

При монастирі служать 2 священики, здебільшого вдові й безсімейні. Монастир дає їм квартиру з опаленням і платню по 100 рублів кожному. Біля монастиря, на березі Дніпра, утворилося невелике сільце, що нині має до 20 будинків і до 150 жителів обох статей. Тут же розробляють каменоломню жорнових каменів, що приносить власникові маєтку до 500 рублів доходу на рік і яку оспорює монастир.

Переклад

Невідомо, коли саме й ким заснований Ржищівський монастир. У грамоті від 2 травня 1649 року, яку дали монастиреві власники Ржищівського маєтку Самуїл і Олександр Вороничі на підтвердження за монастирем села Балики, сказано, що цей монастир заснували предки Вороничів для святого православ’я, що він вважався власним цього давнього роду і що його зруйнували вороги хреста 1), але в середині XVII століття він був відновлений стараннями Київського Кирилівського монастиря, від якого залежав від часу свого заснування. З цього ж документа, так само як із грамоти митрополита Гедеона Святополка князя Четвертинського від 21 травня 1687 року та з універсалів малоросійських гетьманів Мазепи і Скоропадського, слід зробити висновок, що монастир був зруйнований до основ, що ще до його зруйнування йому належали нерухомі маєтності: село Ячники за Дніпром і село Балики, що лежить за 2 версти від монастиря; що спершу його приписали до Київського Кирилівського монастиря, який за змогою намагався його відновити, а потім жалуваною царською грамотою 29 січня 1710 року (див. у дод. до опис. Києво-Соф. соб., стор. 189) приписали до митрополичого Софійського дому з поясненням, що монастир зруйнувався й запустів під час турецької війни. Але оскільки невдовзі правий бік Дніпра, на якому розташовані м. Ржищів і монастир, відійшов до Польщі, а нащадки фундаторів монастиря, відступивши від православ’я, не тільки не опікувалися ним, а навпаки — позбавили його засобів для існування, передавши монастирські угіддя заснованому ними в Ржищеві латинському монастиреві, то Ржищівський монастир було доведено до убогості. Лише в поточному столітті монастир потроху набував кращого вигляду, хоча завжди вважався найубожчим з усіх монастирів єпархії. Своїм нинішнім, порівняно квітучим станом він завдячує першій своїй ігумені Юлії, у миру Яхонтовій, дворянці Московської губернії, яка зібрала в ньому сестер, подає їм добрий приклад своїм життям і постійно прикрашає монастир власними пожертвами.

Переклад

Наводимо тут цей документ у перекладі з польської мови, а також три інші документи, запозичені нами з монастирських паперів:

Переклад

«Ми, Самуїл і Олександр Вороничі, сини й справжні нащадки покійного пана Феодора Воронича, київського підчашого, нашого батька, і спадкоємці нашого дядька пана Василія Воронича, київського земського писаря, і поміщики ржищівських маєтків, що належать нам Божим і природним правом, до відома оголошуємо людям усякого звання, усякому суду, праву й присутствію, нині й надалі, що після зруйнування ворогом святого хреста нашого Ржищівського монастиря, який наші предки заснували для святого православ’я і який підлеглий Свято-Троїцькому Кирилівському Київському монастиреві, присланий із того монастиря від преподобного Варлаама Сколиби, кирилівського ігумена, намісник на начальство, чесний отець Веніамін, просив нас, щоб йому показали ґрунти та інші належності того ж монастиря до села Баликівщини, як-от: поля, ліси, гаї, луки, озера, сади, пасіки та інші угіддя. Тому ми, оскільки чули від наших предків і від старожилів ржищівських та околишніх, що цей монастир здавна користувався своїми добрами, то й оголошуємо, а саме: почавши від Дніпра за Івангору яром і Хоминим лісом, ідучи через дорогу, що йде до Уляників, на могилку через Зозулину ниву, прямо до верхів’я долини Репниці; ліворуч ґрунт і поля монастирські баликівські, а праворуч ржищівські. Тією долиною та іншими ярами ідучи до самого уляницького млинка, ліворуч поля баликівські, а праворуч уляницькі. Від млинка вниз струмком, що зветься Чучинкою, прийти до кінця гаю Андрушка Енового, перейти той струмок і йти вгору малою дорогою до кінця гаю; ліворуч ґрунт баликівський, а праворуч уляницький. Вийшовши ж на Баликівську гору, йти впоперек через дорогу, що з Уляників до Дніпра, і тією доріжкою в долину між лозами в Баликівщину; долиною до Гнилого озера. Від цього озера яром до Федоренкового лісу й до Лабихового лісу, під яким викопано рівчак. Від цього рівчака вгору лісом; праворуч Лабихова грабина, липина й дубина, а ліворуч баликівська березина й дубина; на гору до дороги, що йде з липового рогу, званого селиськом. Перейшовши через ту дорогу до Черемшаного лісу, а під цим лісом ідучи манівцем через поле понад яром до могил у верхів’я Квачевого лісу; над узвозом через дорогу, що йде з Баликівщини до Ходорова; і йти аж до Лисої гірки над Дніпром; ліворуч ґрунти баликівські й монастирські, а праворуч ходоровські. Від Лисої гірки, схиляючись до Баликівщини, вгору понад Дніпром Воронів ліс із пасіками

Переклад

і з їхніми десятинами належить до монастиря, до гирла Чучинки, де при гирлі Чучинки озеро, а також Чучинка й сіножать. Обабіч Чучинки — монастирська плавня з озерами нижче монастиря і навпроти Баликівщини; також острів на Дніпрі з бджільною десятиною, де люди ставлять пасіки від ворожих наїздів, теж належить до монастиря. А за Дніпром навпроти монастиря є такі озера і при них сіножаті, а саме: Домаха, Жировка, Закотне, Подборне, Зимняк та інші менші озера, що мають свої назви. У ці названі ґрунти, поля, ліси вище й нижче монастиря до Івангори, а також у ліси, що стоять за Чучинкою, сіножаті, озера, сади, пасіки та інші маєтності ніхто з наших предків, ані хтось інший не втручався і жодної перешкоди й завади ні в чому не чинив. А тільки цими маєтностями безперешкодно й спокійно користувалися ігумени з братією, кирилівські ченці та їхні намісники з тутешніми ченцями й тамтешніми кирилівськими, віддаючи хвалу Богові й молячись за фундаторів, наших предків, та їхніх спадкоємців, чого й ми з їхньої побожності очікуємо. Про це знаємо ми самі й вищеназвані наші предки, а також околишні люди-старожили. Тому й преподобному отцю Веніаміну задля відновлення того зруйнованого монастиря і задля віддавання в ньому хвали Богові з іншими ченцями визнаємо [це] і на цьому письмі з підписами наших рук і з прикладенням печаток; дано в нашому Ржищівському дідичному вороничівському замку року 1649 травня 2 дня».

Переклад

Грамота митрополита Гедеона про передання Ржищівського монастиря під нагляд ігуменові Київського Кирилівського монастиря. «Гедеонъ Святополкъ князь Четвертинскій, милостію Божіею православный архіепископъ митрополитъ Кіевскій, Галицкій и всея Россіи, епископъ Луцкій и Острозскій, ознаймуемъ каждому, кому о томъ належитъ вѣдать, симъ листомъ нашимъ. Довѣдавшися мы отъ разныхъ особъ, ижъ монастырь Ржищевскій фундаціи негдысь побожное ихъ милостей пановъ Вороничовъ, обывателей воеводства Кіевскаго, отъ враговъ креста Христова прошлыхъ временъ лютыхъ даже до основанія разоренный такъ, же въ немъ инокъ жаденъ не живетъ и хвала Божія жадная не отправуется; грунта еднакъ до того монастыря належащіе по сей и по той сторонѣ Днѣпра въ державѣ пресвѣтлыхъ государей царей нашихъ въ полку Переяславскомъ, при селѣ Ячникахъ яко то: сѣножати, озера, лѣси, и иншіе пожитки якись чернецъ Кирильскій, именемъ Ефимій, привлащаетъ себѣ невѣдати якимъ правомъ, пожитокъ тѣхъ грунтовъ обертаючи на свой пожитокъ особний, кромѣ всякой хвалы Божой: мы теды, хотячи, абы подлугъ намѣренія создателей того монастыря хвала Божая и молитва за щастливую державу великихъ государей нашихъ царей, всея великія, малыя и бѣлыя Россіи самодержцовъ, за спасеніе всего христіанства и наше отправовалися, монастырь вышереченный Ржищевскій со всѣми его принадлежностями, такъ якъ въ собѣ мѣлся отъ початку основанія своего со всѣми луками озерами, полями, сѣножатьми, лѣсами и гаями, умыслихомъ дати въ дозоръ и строеніе пречестнаго отца Иннокентія Монастырскаго, игумена монастыря Кириловскаго Кіевскаго; а то уважаючи скудость въ приходахъ монастыря Кирильскаго, не мнѣй взглядъ маючи на давніи заслуги помененнаго пречестнаго отца игумена Кирильскаго въ церкви Божой съ молодыхъ лѣтъ при боку нашомъ до сего часу вѣрне заслугуючогося. Воленъ теды будучи помененный пречестный отецъ игуменъ Кирильскій всѣми пожитками монастыря Ржищевскаго завѣдовати и распоряжати, любъ тогожъ чернца Ефимія на томъ же мѣсту, любъ кого иншого, который бы подобался съ способности въ дозорѣ господарскомъ и добрыхъ обычаевъ иноческихъ, на строительство того монастыря Ржищевскаго во мѣсто намѣстника поставити. Каждый противляющійся волѣ нашой, тутъ выраженной, неблагословенію нашему и винѣ судовой будетъ подлежати. Извѣстнаго же ради свидѣтельства при печати катедральной руку нашу подписуемъ, въ катедри нашой святыя Софіи митрополитской Кіевской року 1687 мая 21 дня». [Гедеон Святополк князь Четвертинський, милістю Божою православний архієпископ, митрополит Київський, Галицький і всієї Росії, єпископ Луцький і Острозький, оголошуємо кожному, кому про це належить знати, цим нашим листом. Довідавшись від різних осіб, що Ржищівський монастир, колись побожна фундація їхніх милостей панів Вороничів, обивателів Київського воєводства, ворогами хреста Христового в минулі люті часи аж до основ зруйнований так, що в ньому жоден чернець не живе і жодна хвала Божа не відправляється; ґрунти ж, що належать до того монастиря по цей і по той бік Дніпра, у державі пресвітлих государів наших царів, у Переяславському полку, при селі Ячниках, як-от: сіножаті, озера, ліси та інші пожитки, якийсь кирилівський чернець на ім’я Єфимій привласнює собі невідомо яким правом, обертаючи пожиток із тих ґрунтів на свою окрему користь, без жодної хвали Божої: тож ми, бажаючи, щоб відповідно до наміру фундаторів того монастиря відправлялися хвала Божа і молитва за щасливу державу великих государів наших царів, усієї Великої, Малої і Білої Росії самодержців, за спасіння всього християнства і за нас, вирішили віддати вищезгаданий Ржищівський монастир з усіма його належностями, так як він мав від початку свого заснування, з усіма луками, озерами, полями, сіножатями, лісами й гаями, під нагляд і на будову пречесного отця Інокентія Монастирського, ігумена Кирилівського Київського монастиря; а це зважаючи на убогість у прибутках Кирилівського монастиря, не менше маючи на увазі давні заслуги згаданого пречесного отця кирилівського ігумена, який із молодих літ при нашому боці вірно служить у Церкві Божій до цього часу. Отже, згаданий пречесний отець кирилівський ігумен має право всіма пожитками Ржищівського монастиря завідувати й розпоряджатися і поставити на будівництво того Ржищівського монастиря замість намісника чи того ж ченця Єфимія на тому ж місці, чи когось іншого, хто підходив би здібністю в господарському нагляді й добрими чернечими звичаями. Кожен, хто противиться нашій волі, тут висловленій, підлягатиме нашому неблагословенню і судовій карі. Для певного ж свідчення при катедральній печатці руку нашу підписуємо, у нашій катедрі Святої Софії митрополичої Київської року 1687 травня 21 дня.]

Переклад

Універсал гетьмана Мазепи, що підтверджує за Ржищівським монастирем село Ячники.

Переклад

Іоаннъ Мазепа гетманъ зъ войскомъ ихъ царскаго пресвѣтлаго величества запорозскимъ, всѣмъ въ обецъ и каждому зъ особна, кому о томъ вѣдать належитиметъ, ознаймуемъ, ижъ, видяче мы ясне освѣ- [Іоанн Мазепа, гетьман з військом запорозьким їхньої царської пресвітлої величності, усім загалом і кожному зокрема, кому про це належатиме знати, оголошуємо, що, бачачи ми…]

Переклад

цонаго князя преосвященнаго въ Богу его милости господина отца Гедеона Святополка Четвертенскаго, архіепископа митрополита Кіевскаго, Галицкаго и всея малыя Россіи, консенсъ превелебному въ Богу господину отцу Иннокентію Монастырскому, игуменови монастыря Свято-Троецкаго Кириловскаго на обнятье спустѣлаго монастыря Ржищевскаго выданный, стосуемся и самы до его милости архіерейской волѣ, яко симъ нашимъ универсаломъ тое обнятье ему отцу Монастырскому подтверждаемъ, такъ и всѣ кгрунта, сколько ихъ здавна до того монастыря належало, при немъ владзою нашою рейментарскою у владѣніи мѣти позволяемъ, а къ тому и у подпору тогожъ монастыря Кирильскаго надаемо село Ячники, якое предъ тымъ належало до Ржищева, въ полку Переяславскомъ лежачое, зо всѣми до него принадлежностями. Которымъ-то монастыремъ Ржищевскимъ съ его кгрунтами и селомъ Ячниками яко позволяемъ ему отцу Монастырскому владѣти и всякіе зъ него належитые отъ посполитыхъ людей отбирати повинности, такъ мѣти хочемъ и приказуемъ, абы ему отцу пререченному игуменови въ заживанью того села и владѣнью всѣхъ до монастыря Ржищевскаго належныхъ кгрунтовъ и озеръ никто зъ старшины и черни жадной перешкоды чинити не важился. Козаки однакъ въ томъ селѣ мѣшкающіе, а въ войсковомъ реэстрѣ найдующіеся и працы военные двигаючіе, мѣютъ бути захованы при зуполной козацкой вольности. Зъ Батурина. 1687 г. сентяря 17 дня.» […консенс ясновельможного князя, преосвященного в Бозі його милості пана отця Гедеона Святополка Четвертинського, архієпископа, митрополита Київського, Галицького і всієї Малої Росії, виданий превелебному в Бозі пану отцю Інокентію Монастирському, ігуменові Свято-Троїцького Кирилівського монастиря, на обняття спустілого Ржищівського монастиря, і самі стосуємося до волі його архієрейської милості, тож цим нашим універсалом те обняття йому, отцю Монастирському, підтверджуємо, а також усі ґрунти, скільки їх здавна до того монастиря належало, нашою регіментарською владою дозволяємо йому мати у володінні, а до того й на підпору того ж Кирилівського монастиря надаємо село Ячники, що лежить у Переяславському полку і перед тим належало до Ржищева, з усіма до нього належностями. Тож як дозволяємо йому, отцю Монастирському, володіти тим Ржищівським монастирем із його ґрунтами й селом Ячниками і відбирати від посполитих людей усякі належні з нього повинності, так хочемо мати й наказуємо, щоб йому, вищеназваному отцю ігуменові, у користуванні тим селом і володінні всіма ґрунтами й озерами, належними до Ржищівського монастиря, ніхто зі старшини й черні не важився чинити жодної перешкоди. Однак козаки, які в тому селі мешкають, а у військовому реєстрі перебувають і військові праці несуть, мають бути збережені при повній козацькій вольності. З Батурина. 1687 р. вересня 17 дня.]

Переклад

Універсал гетьмана Скоропадського, що стверджує за Ржищівським монастирем усі його угіддя й села. «Пресвѣтлѣйшаго и державнѣйшаго великаго государя нашего его царскаго величества войскъ запорозскихъ обѣихъ сторонъ Днѣпра гетманъ Іоаннъ Скоропадскій всѣмъ въ обецъ... симъ нашихъ универсальнымъ писаніемъ ознаймуемъ, ижъ превелебный въ Богу его милость господинъ отецъ Евстратій Самборовичъ, игуменъ монастыря Свято-Троицкаго Кириловскаго Кіевскаго презентовалъ намъ антецессоровъ нашихъ валечныхъ гетмановъ и недавно бывшаго гетмана выданные универсалы на рожные добра монастыря Свято-Троецкаго Кириловскаго, на сельца именно: Мѣроцкое, Красную горку, на Ячники и на Балыковщину належащія здавна до монастыря Ржищевскаго, приписаннаго до обители Кириловской отъ блаженныя памяти преосвященнаго митрополита Кіевскаго Гедеона Святополка, князя Четвертинскаго и просилъ насъ о подтвержденіи тѣхъ универсаловъ на добра вышереченные, имъ законникомъ монастыря Кириловскаго Кіевскаго належачіе. Пре то мы гетманъ, слушному прошенію превелебнаго его милости отца Евстратія Самборовича игумена монастыря Кириловскаго Кіевскаго, давши у себе мѣсце, особливе горливо хотячи обителямъ святымъ якъ найбольшаго разширенія и умноженія и спокойнаго добръ уживанья къ прославленію имени Бога въ Тройцѣ Святѣй славимаго, а стусуючися до универсаловъ антецессоровъ нашихъ, вышеименованные сельца: Мѣроцкое, Красную горку, Ячники и Балыковщину со всѣми угодіями до монастыря Ржищевскаго належащіе здавна, симъ универсаломъ нашимъ ствержаемъ и позволяемъ всякіе съ нихъ отбирати пожитки, къ препитанію братіи монастыря Кириловскаго и строенію тогожъ монастыря Ржищевскаго запустѣлаго. О якой выразной волѣ нашой рейментарской увѣдомившися каждый съ духовныхъ и мірскихъ, а особливо Ржищевскіе обыватели, абы неважилися теперь и въ потомные часы жадной найменьшой кривды, шкоды и перешкоды ему превелебному отцу игумену Кириловскому и братіи монастыря Кириловскаго и Ржищевскаго въ рыбныхъ ловляхъ по границу Ячниковскихъ кгрунтовъ и вверхъ Днѣпра, въ кошенью сѣна въ лугахъ и межи озерами, въ поляхъ пахарныхъ и къ робленью каменья млиноваго внизъ Днѣпра поки ихъ Балыковскіе заходятъ кгрунта, подъ неласкою нашею и суровымъ караньемъ уготованнымъ на противниковъ власти нашой гетманской. Войты зась селъ менованныхъ съ посполитыми людьми, абы всякое послушенство въ подданствѣ и даванью належитостей охочо отдавали ему превелебному отцу игумену и всей братіи законникамъ монастырей Кириловскаго и Ржищевскаго, а некому иному, мѣти хочемъ и пильно приказуемъ. Данъ въ обозѣ нашемъ подъ Говтвою, року 1709, мая 28-го дня». [Пресвітлішого й державнішого великого государя нашого його царської величності військ запорозьких обох боків Дніпра гетьман Іоанн Скоропадський усім загалом... цим нашим універсальним писанням оголошуємо, що превелебний у Бозі його милість пан отець Євстратій Самборович, ігумен Свято-Троїцького Кирилівського Київського монастиря, представив нам видані попередниками нашими, звитяжними гетьманами, і недавнім гетьманом універсали на різні добра Свято-Троїцького Кирилівського монастиря, а саме на сільця Міроцьке, Красну горку, на Ячники й на Баликівщину, що здавна належать до Ржищівського монастиря, приписаного до Кирилівської обителі блаженної пам’яті преосвященним митрополитом Київським Гедеоном Святополком, князем Четвертинським, і просив нас про підтвердження тих універсалів на вищеназвані добра, що належать їм, ченцям Кирилівського Київського монастиря. Тому ми, гетьман, давши місце слушному проханню превелебного його милості отця Євстратія Самборовича, ігумена Кирилівського Київського монастиря, особливо ревно бажаючи святим обителям якнайбільшого розширення й примноження та спокійного користування добрами на прославлення імені Бога, у Святій Трійці славленого, і стосуючись до універсалів наших попередників, вищеназвані сільця Міроцьке, Красну горку, Ячники й Баликівщину з усіма угіддями, що здавна належать до Ржищівського монастиря, цим нашим універсалом стверджуємо і дозволяємо відбирати з них усякі пожитки на прохарчування братії Кирилівського монастиря і на будову того ж запустілого Ржищівського монастиря. Довідавшись про цю виразну нашу регіментарську волю, кожен із духовних і мирських, а особливо ржищівські обивателі, нехай не важаться тепер і в майбутні часи чинити жодної найменшої кривди, шкоди й перешкоди йому, превелебному отцю кирилівському ігуменові, і братії Кирилівського та Ржищівського монастирів у рибних ловах до межі ячниківських ґрунтів і вгору Дніпром, у косінні сіна на луках і між озерами, на орних полях і в робленні млинового каміння вниз Дніпром, доки сягають їхні баликівські ґрунти, під нашою неласкою і суворою карою, приготованою на противників нашої гетьманської влади. А війтам названих сіл із посполитими людьми хочемо мати й пильно наказуємо, щоб усяке послушенство в підданстві й даванні належностей охоче віддавали йому, превелебному отцю ігуменові, і всій братії, ченцям Кирилівського й Ржищівського монастирів, а не комусь іншому. Дано в нашому обозі під Говтвою, року 1709, травня 28 дня.]